За радянських часів Україна була світовим лідером у галузі космічних та ракетних інновацій. «Південмаш» виробляв чотири покоління стратегічних ракет. Але ця славетна традиція була припинена в 1994 році Будапештським меморандумом. Пізніші спроби відродити галузь страждали від корупції, слабкого уряду, російської інфільтрації та браку політичної волі.
Довгий, тонкий імпульсний реактивний двигун оживає з громовим гуркотом, змушуючи всіх у гаражі відступити на крок назад. Ракета називається «Трембіта» на честь українського гірського ріжка. Не важко зрозуміти, чому. «Ми можемо не влучити в ціль, – каже Сергій Бірюков, який очолює команду інженерів-добровольців, – але ми пролетимо так низько над російськими окопами, що вони обісруться».
Двигун «Трембіти» – це сучасний ремейк імпульсного реактивного двигуна вартістю 200 доларів, який вперше був використаний у німецькій бомбі V-1 у 1944 році. Труба двигуна – чорновий варіант. Під нею висить більш стильний сірий прямокутний корпус, що приховує систему наведення та боєголовку ракети. Базова «Трембіта» летить зі швидкістю 400 км/год і має дальність польоту 200 км. Розробляється більша і потужніша модель, яка зможе долетіти до Москви. Серійне виробництво має розпочатися після фінальних польових випробувань. Ентузіастам знадобилося лише півтора року, щоб досягти такого результату, адже шлях від креслярської дошки до поля бою зазвичай займає роки.
Невідомо, як довго Україна може розраховувати на масштабну іноземну військову допомогу. Тому «Трембіта» – один з кількох ракетних проектів, які, як сподіваються в Україні, дадуть поштовх до відродження вітчизняної промисловості.
За радянських часів Україна була світовим лідером у галузі космічних та ракетних інновацій. Дніпровський завод «Південмаш» виробляв чотири покоління стратегічних ракет. Але ця славетна традиція була припинена в 1994 році Будапештським меморандумом, за яким Україна здала свої ядерні МБР в обмін на гарантії безпеки, які виявилися марними. Пізніші спроби відродити галузь страждали від корупції, слабкого уряду, російської інфільтрації та браку політичної волі.
Зараз Україна грає в наздоганялки посеред війни. За винятком обмеженої кількості американських ракет ATACMS (офіційна дальність 300 км) і британських/французьких Storm Shadow/Scalps (250 км і більше), країна здебільшого вражає цілі поблизу лінії фронту. Це дозволило Росії діяти у відносній безпеці в 30 км за лінією фронту, в той час, як вся Україна була засипана ракетами, виробленими її ракетною промисловістю, що поступається лише американській і, можливо, китайській.
Колись безпілотники дальнього радіуса дії допомагали Україні вирівняти баланс, але зараз їх збивають у дев'яти з десяти випадків. Наприкінці листопада Володимир Зеленський оголосив про перехід на ракети, які важче перехоплювати, поставивши за мету виробити 3 000 таких ракет до кінця 2025 року.
Близько півдесятка нових ракетних і безпілотних кросоверів вже готові до польотів. До них може приєднатися ще десяток менших проектів. Найвідоміші проекти – «Нептун», крилата ракета великої дальності, адаптована з протикорабельної зброї, яка потопила російський флагман« Москва» у 2022 році, і «Грім-2» (також відома як «Сапсан»), тактична балістична ракета, що розробляється на заводі «Південмаш». Обидві ракети підтримуються державою, відносно дорогі та повільно відриваються від землі.
Інсайдери галузі кажуть, що бачать більше перспектив у нових стартапах. Михайло Федоров, віцепрем'єр-міністр України, працює над зменшенням бар'єрів для входу на ринок. «Все, чому дають свободу в Україні, летить», – каже він. Він робить сміливий прогноз: «2025 рік стане роком української крилатої ракети».
Деталі української ракетної програми ретельно охороняються, і на те є вагомі причини. Росія невпинно полює на виробничі потужності, вбивши та покалічивши сотні робітників. У грудні 2023 року кілька крилатих ракет влучили в завод з виробництва ракет «Нептун» у Києві. Кілька годин по тому біля будівлі все ще вишикувалися карети швидкої допомоги. У листопаді 2024 року Росія націлилася на «Південмаш» у Дніпрі своєю «новою» міжрегіональною балістичною ракетою «Орешник». Удар на світанку по порожньому заводу був символічним. Ракета влучила в місце, де були розроблені деякі з її ключових технологій. Але це був навіть не найсмертоносніший постріл Росії. Атака на завод у 2023 році призвела до набагато більших руйнувань, залишивши десятки загиблих і поранених.
Завдання виробництва ракет воєнного часу вивело ракетобудування на новий рівень – підземний. Частина збірки вже переїхала до захищених бункерів, тоді як виробництво компонентів розкидано по сотнях прихованих, непримітних майданчиків, таких як гараж, що захищає «Трембіту». «Ми будемо виконувати ракетну програму, незважаючи ні на що», – каже Володимир Горбулін, колишній радник з національної безпеки України та ветеран ракетної промисловості з 62-річним стажем, який консультує кілька проектів. Він відмовляється ділитися деталями амбіцій України з поваги, за його словами, до тих, хто ризикує своїм життям заради їх реалізації. Але він відкидає «дикі, погано поінформовані фантазії» про ядерне переозброєння, які нещодавно розбурхали деяких українців.
Іншим складним питанням є фінансування. Уряд підтримує виробництво будь-якої ракети, яка довела, що може літати, пропонуючи приватним виробникам таку ж максимальну норму прибутку у 25%, яку він надає виробникам безпілотників. Але розробникам часто доводиться ризикувати значними сумами власних грошей, щоб запустити проект. Ще складнішим завданням є масштабування до промислового виробництва – залучення капіталу, закупівля чутливого обладнання з-за кордону та забезпечення безпеки. Тут Україна відстає від державного військового комплексу Росії.
"Україні не бракує ідей, – каже інсайдер з оборонної промисловості, – але диявол завжди заважав”. Це джерело вважає, що нові партнерства із західними союзниками є найкращим способом масштабування. Не кожна країна готова ділитися досвідом, обладнанням і ризиками. Але деякі, такі як Данія і Велика Британія, активізуються.
Пан Федоров каже, що Україна «відкрита для бізнесу». Для Заходу – потенціал очевидний. Виробництво крилатої ракети з майже ідентичними льотними характеристиками може бути в 12 разів дешевшим в Україні, ніж у Західній Європі. Наприклад, ракета «Трембіта» коштує лише $3 000 у варіанті з приманкою і $15 000 у комплекті з 20-30-кілограмовою боєголовкою – вигідна пропозиція у ракетному світі.
«Ми – ракета-бомж, – каже пан Бірюков, додаючи, що низька вартість може стати вирішальним фактором в українських операціях, спрямованих на виснаження ворожої протиповітряної оборони. – Багато бомжів можуть завдати багато шкоди».
Але Україні все ще потрібен час, якого може не вистачити. Високопоставлений чиновник з питань безпеки каже, що країні потрібно щонайменше рік, щоб виробити ракети в такій кількості, з такою дальністю і можливостями, які б серйозно загрожували Росії. До того часу багато що може змінитися. Якщо Дональд Трамп обмежить американську допомогу Україні (і якщо інші західні союзники підуть за ним), це може задушити і без того обмежені поставки західних ракет. Росія може використати переговори про припинення вогню, щоб вимагати обмежити виробництво українських ракет.
Тиск посилюється, але команду «Трембіти» це не зупиняє. «Якщо і буде перемир'я, то тільки між урядами, – каже пан Бірюков. – Ми - партизани. Наші ракети продовжуватимуть літати».
Наші інтереси:
Багато цікавої інформації можна дізнатися з іноземної преси.
У тексті Доброї Новини виявлена прихована «Мова Сонця» – на це вказують 10 індикаторів. Читання Євангелія на Сенсарі – найпотужніша практика формування ельфійської свідомості.
В умовах невизначеності з іноземною допомогою Україна відроджує свою ракетну галузь – The Economist
Світ:
За радянських часів Україна була світовим лідером у галузі космічних та ракетних інновацій. «Південмаш» виробляв чотири покоління стратегічних ракет. Але ця славетна традиція була припинена в 1994 році Будапештським меморандумом. Пізніші спроби відродити галузь страждали від корупції, слабкого уряду, російської інфільтрації та браку політичної волі.
241225trembita.jpg
Довгий, тонкий імпульсний реактивний двигун оживає з громовим гуркотом, змушуючи всіх у гаражі відступити на крок назад. Ракета називається «Трембіта» на честь українського гірського ріжка. Не важко зрозуміти, чому. «Ми можемо не влучити в ціль, – каже Сергій Бірюков, який очолює команду інженерів-добровольців, – але ми пролетимо так низько над російськими окопами, що вони обісруться».
Так починається стаття "Inside Ukraine’s secret missile programme" на The Economist.
Двигун «Трембіти» – це сучасний ремейк імпульсного реактивного двигуна вартістю 200 доларів, який вперше був використаний у німецькій бомбі V-1 у 1944 році. Труба двигуна – чорновий варіант. Під нею висить більш стильний сірий прямокутний корпус, що приховує систему наведення та боєголовку ракети. Базова «Трембіта» летить зі швидкістю 400 км/год і має дальність польоту 200 км. Розробляється більша і потужніша модель, яка зможе долетіти до Москви. Серійне виробництво має розпочатися після фінальних польових випробувань. Ентузіастам знадобилося лише півтора року, щоб досягти такого результату, адже шлях від креслярської дошки до поля бою зазвичай займає роки.
Невідомо, як довго Україна може розраховувати на масштабну іноземну військову допомогу. Тому «Трембіта» – один з кількох ракетних проектів, які, як сподіваються в Україні, дадуть поштовх до відродження вітчизняної промисловості.
За радянських часів Україна була світовим лідером у галузі космічних та ракетних інновацій. Дніпровський завод «Південмаш» виробляв чотири покоління стратегічних ракет. Але ця славетна традиція була припинена в 1994 році Будапештським меморандумом, за яким Україна здала свої ядерні МБР в обмін на гарантії безпеки, які виявилися марними. Пізніші спроби відродити галузь страждали від корупції, слабкого уряду, російської інфільтрації та браку політичної волі.
Зараз Україна грає в наздоганялки посеред війни. За винятком обмеженої кількості американських ракет ATACMS (офіційна дальність 300 км) і британських/французьких Storm Shadow/Scalps (250 км і більше), країна здебільшого вражає цілі поблизу лінії фронту. Це дозволило Росії діяти у відносній безпеці в 30 км за лінією фронту, в той час, як вся Україна була засипана ракетами, виробленими її ракетною промисловістю, що поступається лише американській і, можливо, китайській.
Колись безпілотники дальнього радіуса дії допомагали Україні вирівняти баланс, але зараз їх збивають у дев'яти з десяти випадків. Наприкінці листопада Володимир Зеленський оголосив про перехід на ракети, які важче перехоплювати, поставивши за мету виробити 3 000 таких ракет до кінця 2025 року.
Близько півдесятка нових ракетних і безпілотних кросоверів вже готові до польотів. До них може приєднатися ще десяток менших проектів. Найвідоміші проекти – «Нептун», крилата ракета великої дальності, адаптована з протикорабельної зброї, яка потопила російський флагман« Москва» у 2022 році, і «Грім-2» (також відома як «Сапсан»), тактична балістична ракета, що розробляється на заводі «Південмаш». Обидві ракети підтримуються державою, відносно дорогі та повільно відриваються від землі.
Інсайдери галузі кажуть, що бачать більше перспектив у нових стартапах. Михайло Федоров, віцепрем'єр-міністр України, працює над зменшенням бар'єрів для входу на ринок. «Все, чому дають свободу в Україні, летить», – каже він. Він робить сміливий прогноз: «2025 рік стане роком української крилатої ракети».
Деталі української ракетної програми ретельно охороняються, і на те є вагомі причини. Росія невпинно полює на виробничі потужності, вбивши та покалічивши сотні робітників. У грудні 2023 року кілька крилатих ракет влучили в завод з виробництва ракет «Нептун» у Києві. Кілька годин по тому біля будівлі все ще вишикувалися карети швидкої допомоги. У листопаді 2024 року Росія націлилася на «Південмаш» у Дніпрі своєю «новою» міжрегіональною балістичною ракетою «Орешник». Удар на світанку по порожньому заводу був символічним. Ракета влучила в місце, де були розроблені деякі з її ключових технологій. Але це був навіть не найсмертоносніший постріл Росії. Атака на завод у 2023 році призвела до набагато більших руйнувань, залишивши десятки загиблих і поранених.
Завдання виробництва ракет воєнного часу вивело ракетобудування на новий рівень – підземний. Частина збірки вже переїхала до захищених бункерів, тоді як виробництво компонентів розкидано по сотнях прихованих, непримітних майданчиків, таких як гараж, що захищає «Трембіту». «Ми будемо виконувати ракетну програму, незважаючи ні на що», – каже Володимир Горбулін, колишній радник з національної безпеки України та ветеран ракетної промисловості з 62-річним стажем, який консультує кілька проектів. Він відмовляється ділитися деталями амбіцій України з поваги, за його словами, до тих, хто ризикує своїм життям заради їх реалізації. Але він відкидає «дикі, погано поінформовані фантазії» про ядерне переозброєння, які нещодавно розбурхали деяких українців.
Іншим складним питанням є фінансування. Уряд підтримує виробництво будь-якої ракети, яка довела, що може літати, пропонуючи приватним виробникам таку ж максимальну норму прибутку у 25%, яку він надає виробникам безпілотників. Але розробникам часто доводиться ризикувати значними сумами власних грошей, щоб запустити проект. Ще складнішим завданням є масштабування до промислового виробництва – залучення капіталу, закупівля чутливого обладнання з-за кордону та забезпечення безпеки. Тут Україна відстає від державного військового комплексу Росії.
"Україні не бракує ідей, – каже інсайдер з оборонної промисловості, – але диявол завжди заважав”. Це джерело вважає, що нові партнерства із західними союзниками є найкращим способом масштабування. Не кожна країна готова ділитися досвідом, обладнанням і ризиками. Але деякі, такі як Данія і Велика Британія, активізуються.
Пан Федоров каже, що Україна «відкрита для бізнесу». Для Заходу – потенціал очевидний. Виробництво крилатої ракети з майже ідентичними льотними характеристиками може бути в 12 разів дешевшим в Україні, ніж у Західній Європі. Наприклад, ракета «Трембіта» коштує лише $3 000 у варіанті з приманкою і $15 000 у комплекті з 20-30-кілограмовою боєголовкою – вигідна пропозиція у ракетному світі.
«Ми – ракета-бомж, – каже пан Бірюков, додаючи, що низька вартість може стати вирішальним фактором в українських операціях, спрямованих на виснаження ворожої протиповітряної оборони. – Багато бомжів можуть завдати багато шкоди».
Але Україні все ще потрібен час, якого може не вистачити. Високопоставлений чиновник з питань безпеки каже, що країні потрібно щонайменше рік, щоб виробити ракети в такій кількості, з такою дальністю і можливостями, які б серйозно загрожували Росії. До того часу багато що може змінитися. Якщо Дональд Трамп обмежить американську допомогу Україні (і якщо інші західні союзники підуть за ним), це може задушити і без того обмежені поставки західних ракет. Росія може використати переговори про припинення вогню, щоб вимагати обмежити виробництво українських ракет.
Тиск посилюється, але команду «Трембіти» це не зупиняє. «Якщо і буде перемир'я, то тільки між урядами, – каже пан Бірюков. – Ми - партизани. Наші ракети продовжуватимуть літати».
Багато цікавої інформації можна дізнатися з іноземної преси.
Зверніть увагу
Євангельський Сенсар, ельфійська мова і як нам її опанувати за один рік