Рецензія Томаса Джексона (Thomas Jackson) на книгу:
Race in Ancient Egypt & the Old Testament by A.A.Sayce & R.Peterson. Scott-Townsend Publishers, 1993, 144 pp., $9.50 (soft cover)
Улюблена афро-центрістська фантазія – це те, що древні єгиптяни були чорними. У 1990 році, коли стало відомо, що багато чорних “академіків” роблять такі ствердження, Джон Лео (John Leo) – ведучий колонки з “U.S. News & World Report” подзвонив сімом провідним єгиптологам, щоб отримати авторитетний коментар. В особистій розмові вони всі погодились, що ані фараони, ані пересічні мешканці давнього Єгипту не були чорними або негроїдами. Але жоден з них не погодився, щоб його процитували в газеті. Як пояснив один з них, питання є “занадто політичне гаряче”, люди можуть мати неприємності за незгоду з найбільш вивернутими нісенітницями, якщо їх стверджують багато “чорних”.
Книга “Раса в Давньому Єгипті та Ветхому Заповіті” (Race in Ancient Egypt & the Old Testament) – це наукова робота, яка деталізує описання расового походження багатьох народів, що згадуються у Ветхому Заповіті. Первісний текст написав А.Сайс (A.A.Sayce), але Р.Петерсон (R.Peterson) “осучаснив” його, використавши останні історичні відкриття. Книга легко спростовує ствердження, нібито єгиптяни були чорними.
Мумії та фрески
Для тих, хто бажає поширювати байки про расове походження давніх народів, єгиптяни є відверто найгіршим вибором. Найбільша незручність, це існування мумій – дуже важко дискутувати про расу так добре збереженого тіла, коли її наочно видно. У цих книзі показані зовнішні огляди, антропометричні обмірювання, аналізи ДНК, що не залишають сумнівів у тому, що давні єгиптяни були представниками середземноморської підраси європейської раси – як і більшість сучасних єгиптян. Рамзес ІІ, фараон – гонитель дітей Ізраїлевих, і по сьогодні має виразні риси свого народу та тонке пряме волосся, типове для білих. Схоже, що він був рудоволосим.
Автори пояснюють, що сучасні єгиптяни трохи темніше, ніж давні. Через пізніший універсалістській вплив ісламу, єгиптяни стали більш схильними до змішування з іншими народами, ніж коли вони дотримувались вчення єгипетської релігії, яка забороняла це робити. Сьогодні народ, що найбільш точно представляє расовий тип будівників пірамід – це копти-християни. Вони набагато більші традиціоналісти, ніж мусульмани, зберігаючи риси давньоєгипетської мови у своїх ритуалах та утримуючись від шлюбів з чужаками.
Добре збережені тіла не завжди є гарним джерелом інформації про расові типи народів з Ветхого Заповіту. Автори пояснюють, що митці давнього Єгипту зробили тисячі барельєфів, розписів на стінах та декоративних об’єктів, які залишили нам чітку візуальну фіксацію рас, з якими вони контактували.
От греків до гергашитів єгипетські митці малювали своїх персонажів з життя і старанно відмічали расові відмінності, як у кольорі шкіри, так і рисах обличчя. Єдиний виняток – це зображення очей, які з невідомих причин єгиптяни малювали в єдиній манері, незалежно від раси персонажа. Книга містить багато ілюстрацій, що демонструють чіткі расові відмінності в творах мистецтва.
Як пояснюють автори, єгипетські митці були настільки скрупульознимі у зображенні раси, що деякі їхні роботи можна вважати скоріше порівняльними таблицями ніж мистецтвом.
“Самою давньою спробою зробити те, що ми можемо назвати етнографічною таблицею – це зображення на стовпі Рехм-Ра – принца Тебана – приблизно за століття до народження Мойсея, що демонструє нам єгиптян та їхніх сусідів – чорно-шкірих негроїдів, оливкових сирійців, червоношкірих єгиптян та біло-шкірих лівійців (ще не змішавшихся з арабськими полчищами).
Ранні Білі
Багато читачів будуть здивовані, коли узнають, що багато з ранніх мешканців Близького Сходу мали типове північноєвропейське зафарблення шкіри. Автори роблять припущення, що до прибуття єгиптян – можливо з Аравійського півострова – дельта Нілу була заселена рудоволосими блакитноокими людьми, дуже схожими з сучасними кабілами, що до сьогодні живуть в гірських частинах Марокко та Алжиру. Автори вважають, що вони могли походити від кроманьйонців, чиї останки знайдені у південній Франції. Ці “лівійці” були витиснуті на захід більш потужними єгиптянами, і саме їх зображують такими, що мають білу шкіру.
На сході єгиптяни контактували з аморітами та хетами, які схоже також походять з Європи. Вони з’явились у єгипетському мистецтві також зі світлим волоссям та блакитними очима, як і лівійці, греки та мешканці Малої Азії.
Як і у багатьох народів в історії, єгиптянами правили цари, що мали більш світлу шкіру, ніж власне народ. Нефертіті, чий чудовий бюст демонструє відверто європейське обличчя, скоріш за все мале хетське походження.
Філістимляни, які так дратують ізраїльтян у Ветхому Заповіті, схоже були споріднені з греками-спартанцями. Вони прийшли з Малої Азії та заснували невелике, але потужне царство в Газі. Єгипетські художники, що малювали битви між єгиптянами та філістимлянами, зображували ворогів більш світлошкірими та високими, ніж вони самі. Гігант Голіаф, якого Давид вбив пострілом з пращі, слідував грецькій традиції викликати ворога на персональній герц.
Як показано в книзі, єгипетські художники зображували ізраїльтян як виразних семітів. Як і єгиптяни, вони також походили з Аравійського півострова, але вони вийшли звідти набагато пізніше. В часи Авраама вони все ще залишались кочівниками, що жили у наметах, і єгиптяни, серед яких вони шукали можливості оселитись, були набагато більш культурно розвиненими.
У ізраїльтян було дуже сильне племінне почуття, підкріплене їхньою вірою, що вони нібито богообраний народ. Вони були крайніми расистами, і їхні пророки постійно закликали проти змішаних шлюбів. Проте вони потроху змішувались з більш європейськими хетами та аморітами, яких вони витиснули з підкореного Ханаану. Цар Давид схоже сам був світло-шкірий, а його найбільш довіреним помічником був хет Урях (Uriah). Гарем царя Соломона був самим великим та расово-різноманітним у всій древній історії.
Як пояснюють автори, чорні африканці часто зустрічаються у давньоєгипетському мистецтві, але майже завжди як полонені або раби. Сесострус І (Sesostrus I) – цар XII династії, що правив у XX столітті до нашої ери, підкорив частину Нубії та встановив заставу на кордоні, щоб запобігти потраплянню чорних до Єгипту інакше, як у вигляді рабів. Єгиптяни вважали “чорних” лінивими та суєвірними, але використовували їх, як рабів, тому що ті були люблячими та відданими. Вони визнавали за чорними дуже гарне почуття ритму, але з іронією писали про їх безперервні танці.
Автори вважають однією з причин того, чому креатив (творчій потенціал) Древнього Єгипту тривав 3000 років, а ісламізованого Єгипту – лише кілька століть, це те, що був різний погляд на змішані шлюби; змішування було більш загальною практикою у всеохоплюючому ісламі. Автори також звертають увагу на те, що хоча чорні на півдні протягом тисячоліть контактували з технологіями та знаннями Єгипту, вони так і не спромоглися майже нічого застосувати у своїх суспільствах.
Хоча ця книга насамперед займається встановленням расової ідентичності народів, вона не уникає оцінки групових переваг у чисто расових термінах. Готовність розглядати культурне значення раси робить її безцінною та бажаною.
До недоліків можна віднести те, що книга розрахована на більш широкі знання географії та фізичної антропології, ніж їх мають деякі читачі; але пересічному читачеві вона все рівно варта уваги. Головний недолік книги, це майже повна відсутність посилок – дивна хиба для роботи, що відстоює погляди, які багатьом здаються спірними. Та все ж вона є гарним інформативним надбанням каталогу видавництва Scott-Townsend.
На території США книгу можна змовити за адресою:
Box 34070, Washington, DC 20043. Вартість разом з пересилкою $11.00
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Якої раси були фараони?
Світ:
05062103s.jpg
Race in Ancient Egypt & the Old Testament by A.A.Sayce & R.Peterson. Scott-Townsend Publishers, 1993, 144 pp., $9.50 (soft cover)
Улюблена афро-центрістська фантазія – це те, що древні єгиптяни були чорними. У 1990 році, коли стало відомо, що багато чорних “академіків” роблять такі ствердження, Джон Лео (John Leo) – ведучий колонки з “U.S. News & World Report” подзвонив сімом провідним єгиптологам, щоб отримати авторитетний коментар. В особистій розмові вони всі погодились, що ані фараони, ані пересічні мешканці давнього Єгипту не були чорними або негроїдами. Але жоден з них не погодився, щоб його процитували в газеті. Як пояснив один з них, питання є “занадто політичне гаряче”, люди можуть мати неприємності за незгоду з найбільш вивернутими нісенітницями, якщо їх стверджують багато “чорних”.
Книга “Раса в Давньому Єгипті та Ветхому Заповіті” (Race in Ancient Egypt & the Old Testament) – це наукова робота, яка деталізує описання расового походження багатьох народів, що згадуються у Ветхому Заповіті. Первісний текст написав А.Сайс (A.A.Sayce), але Р.Петерсон (R.Peterson) “осучаснив” його, використавши останні історичні відкриття. Книга легко спростовує ствердження, нібито єгиптяни були чорними.
Мумії та фрески
Для тих, хто бажає поширювати байки про расове походження давніх народів, єгиптяни є відверто найгіршим вибором. Найбільша незручність, це існування мумій – дуже важко дискутувати про расу так добре збереженого тіла, коли її наочно видно. У цих книзі показані зовнішні огляди, антропометричні обмірювання, аналізи ДНК, що не залишають сумнівів у тому, що давні єгиптяни були представниками середземноморської підраси європейської раси – як і більшість сучасних єгиптян. Рамзес ІІ, фараон – гонитель дітей Ізраїлевих, і по сьогодні має виразні риси свого народу та тонке пряме волосся, типове для білих. Схоже, що він був рудоволосим.
Автори пояснюють, що сучасні єгиптяни трохи темніше, ніж давні. Через пізніший універсалістській вплив ісламу, єгиптяни стали більш схильними до змішування з іншими народами, ніж коли вони дотримувались вчення єгипетської релігії, яка забороняла це робити. Сьогодні народ, що найбільш точно представляє расовий тип будівників пірамід – це копти-християни. Вони набагато більші традиціоналісти, ніж мусульмани, зберігаючи риси давньоєгипетської мови у своїх ритуалах та утримуючись від шлюбів з чужаками.
Добре збережені тіла не завжди є гарним джерелом інформації про расові типи народів з Ветхого Заповіту. Автори пояснюють, що митці давнього Єгипту зробили тисячі барельєфів, розписів на стінах та декоративних об’єктів, які залишили нам чітку візуальну фіксацію рас, з якими вони контактували.
От греків до гергашитів єгипетські митці малювали своїх персонажів з життя і старанно відмічали расові відмінності, як у кольорі шкіри, так і рисах обличчя. Єдиний виняток – це зображення очей, які з невідомих причин єгиптяни малювали в єдиній манері, незалежно від раси персонажа. Книга містить багато ілюстрацій, що демонструють чіткі расові відмінності в творах мистецтва.
Як пояснюють автори, єгипетські митці були настільки скрупульознимі у зображенні раси, що деякі їхні роботи можна вважати скоріше порівняльними таблицями ніж мистецтвом.
“Самою давньою спробою зробити те, що ми можемо назвати етнографічною таблицею – це зображення на стовпі Рехм-Ра – принца Тебана – приблизно за століття до народження Мойсея, що демонструє нам єгиптян та їхніх сусідів – чорно-шкірих негроїдів, оливкових сирійців, червоношкірих єгиптян та біло-шкірих лівійців (ще не змішавшихся з арабськими полчищами).
Ранні Білі
Багато читачів будуть здивовані, коли узнають, що багато з ранніх мешканців Близького Сходу мали типове північноєвропейське зафарблення шкіри. Автори роблять припущення, що до прибуття єгиптян – можливо з Аравійського півострова – дельта Нілу була заселена рудоволосими блакитноокими людьми, дуже схожими з сучасними кабілами, що до сьогодні живуть в гірських частинах Марокко та Алжиру. Автори вважають, що вони могли походити від кроманьйонців, чиї останки знайдені у південній Франції. Ці “лівійці” були витиснуті на захід більш потужними єгиптянами, і саме їх зображують такими, що мають білу шкіру.
На сході єгиптяни контактували з аморітами та хетами, які схоже також походять з Європи. Вони з’явились у єгипетському мистецтві також зі світлим волоссям та блакитними очима, як і лівійці, греки та мешканці Малої Азії.
Як і у багатьох народів в історії, єгиптянами правили цари, що мали більш світлу шкіру, ніж власне народ. Нефертіті, чий чудовий бюст демонструє відверто європейське обличчя, скоріш за все мале хетське походження.
Філістимляни, які так дратують ізраїльтян у Ветхому Заповіті, схоже були споріднені з греками-спартанцями. Вони прийшли з Малої Азії та заснували невелике, але потужне царство в Газі. Єгипетські художники, що малювали битви між єгиптянами та філістимлянами, зображували ворогів більш світлошкірими та високими, ніж вони самі. Гігант Голіаф, якого Давид вбив пострілом з пращі, слідував грецькій традиції викликати ворога на персональній герц.
Як показано в книзі, єгипетські художники зображували ізраїльтян як виразних семітів. Як і єгиптяни, вони також походили з Аравійського півострова, але вони вийшли звідти набагато пізніше. В часи Авраама вони все ще залишались кочівниками, що жили у наметах, і єгиптяни, серед яких вони шукали можливості оселитись, були набагато більш культурно розвиненими.
У ізраїльтян було дуже сильне племінне почуття, підкріплене їхньою вірою, що вони нібито богообраний народ. Вони були крайніми расистами, і їхні пророки постійно закликали проти змішаних шлюбів. Проте вони потроху змішувались з більш європейськими хетами та аморітами, яких вони витиснули з підкореного Ханаану. Цар Давид схоже сам був світло-шкірий, а його найбільш довіреним помічником був хет Урях (Uriah). Гарем царя Соломона був самим великим та расово-різноманітним у всій древній історії.
Як пояснюють автори, чорні африканці часто зустрічаються у давньоєгипетському мистецтві, але майже завжди як полонені або раби. Сесострус І (Sesostrus I) – цар XII династії, що правив у XX столітті до нашої ери, підкорив частину Нубії та встановив заставу на кордоні, щоб запобігти потраплянню чорних до Єгипту інакше, як у вигляді рабів. Єгиптяни вважали “чорних” лінивими та суєвірними, але використовували їх, як рабів, тому що ті були люблячими та відданими. Вони визнавали за чорними дуже гарне почуття ритму, але з іронією писали про їх безперервні танці.
Автори вважають однією з причин того, чому креатив (творчій потенціал) Древнього Єгипту тривав 3000 років, а ісламізованого Єгипту – лише кілька століть, це те, що був різний погляд на змішані шлюби; змішування було більш загальною практикою у всеохоплюючому ісламі. Автори також звертають увагу на те, що хоча чорні на півдні протягом тисячоліть контактували з технологіями та знаннями Єгипту, вони так і не спромоглися майже нічого застосувати у своїх суспільствах.
Хоча ця книга насамперед займається встановленням расової ідентичності народів, вона не уникає оцінки групових переваг у чисто расових термінах. Готовність розглядати культурне значення раси робить її безцінною та бажаною.
До недоліків можна віднести те, що книга розрахована на більш широкі знання географії та фізичної антропології, ніж їх мають деякі читачі; але пересічному читачеві вона все рівно варта уваги. Головний недолік книги, це майже повна відсутність посилок – дивна хиба для роботи, що відстоює погляди, які багатьом здаються спірними. Та все ж вона є гарним інформативним надбанням каталогу видавництва Scott-Townsend.
На території США книгу можна змовити за адресою:
Box 34070, Washington, DC 20043.
Вартість разом з пересилкою $11.00
Книга також доступна на відомому сайті з продажу літератури Amazon
Джерело:
What Race Were the Pharaohs?
Переклав Володимир Щербина
В тему:
Текст книги “Арійський стандарт” (без ілюстрацій) – 971 Кб
Макет книги “Арійський стандарт” (з ілюстраціями) – 21,6 Мб
Марш титанів: історія білої раси
Етногенетичні інтереси і міжрасові змішування. Нова книжка Франка Солтера в огляді Майкла Полігнано
Тягар білої людини
Небезпека змішаних шлюбів
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков