Політкоректний Фашизм

Генна інженерія сучасності полягає в умінні нового світу створювати небувалих звіряток. Тільки сьогодні сім'я Ісуса може співіснувати з сім'ям Гітлера, народжуючи нових істот. На тілі суспільств виникають принципи, покликані, здавалося б, встановити на планеті доктрину Добра, але насправді вони породжують нового Фюрера, який більше не шкіриться і не схожий на сердитого невротика. Гітлер сьогоднішнього дня ходить в рожевій спідничці, смокче медові льодяники, гладить всіх по головках і облизує людство милостивою ніжністю. Ми не боїмося нового Гітлера. Ми хочемо поцілувати нового Гітлера. Ворог перетворюється на Друга, не втрачаючи при цьому своїх ворожих якостей.

Теорія

У основі політкоректності бажання помирити людство, викоренити з соціуму образливі взаємини. «Ідея політкоректності полягає в тому, щоб уникати використання слів і висловів стосовно певних соціальних груп, які ці групи (або, принаймні, деякі члени цих груп) вважають або можуть вважати образливими для себе. В той же час ці слова і висловлювання не обов'язково вважаються образливими стосовно даної соціальної групи рештою суспільства, і могли навіть до введення політкоректності вважатися загальноприйнятими».

Доктрина політкоректності прагне «відредагувати» мову, усунувши з неї «проблемні слова». За теорією політкоректності, не можна називати євреїв «жидами», чорношкірих і афроамериканцев «неграми», не можна вживати слова «сліпий», «глухий», «кульгавий» стосовно людей з фізичними вадами, не можна називати гомосексуалістів «гоміками», «содомітами», «педерастами», «голубими». Американські феміністські рухи наполягають на тому, що слово «жінка» потрібно вживати не в неповноцінній формі «woman», а говорити «female». Неполіткоректно виправдовувати різницю між зарплатами, порівнювати IQ різних націй, збирати статистику злочинності за кольором шкіри, статтю, шлюбним статусом, походженням і т.д. Заборонено публічно висловлювати переконання, які можуть бути образливі стосовно тих або інших соціальних груп.

Іншими словами, згідно теорії, політкоректність була покликана ліквідовувати ксенофобію і дискримінацію за національними, релігійними, сексуальними, соціальними та іншими ознаками, уникнути розпалюванню ворожнечі між людськими істотами.

Критика

Як свідчить історія, здавалося б, позитивна теорія політкоректності не може перерости в здорову і позитивну практику політкоректності. В процесі інтеграції в соціуми політкоректність переживає неминучу мутацію в божевільну і абсурдистську форму. У прагненні до крайньої тактовності, політкоректність стає абсолютним лицемірством, якщо не відвертим цинізмом. Вона маніфестує суспільну слабкість перед проблемами, які не змогло вирішити людство.

Хворобливий, але такий необхідний діалог між культурами, народами і групами припиняється, згладжується, замінюється скрізь ласкавою посмішкою з дипломатичного пластика. Гострі кути пом'якшуються шляхом насильницького видалення їх з розмови.

Таким чином, політкоректність вступає в конфлікт з людською психологією. Напруга, яка раніше частково усувалася за допомогою дискусії, в сучасних політкоректних суспільствах концентрується усередині соціуму, закипає і з протяжним завиванням вивільняється, спалахує у вигляді актів агресії, чи то вуличні погроми чи поодинокі державні заходи придушення небезпечних думок. Прагнення до Добра бере на озброєння цензуру, яка вгризається в свободу слова, во ім'я ідеалів абсолютної насильницької ввічливості: Ми ввічливі, тому що нас карають.

За допомогою політкоректності складний і різнорідний світ трансформується з простору різноманітних відчуттів, емоцій, переживань, ідейних тонів і смислових голосів в простір середньої температури, територію сомнабулічного спокою, телевізійного мороку в заспокійливому шурхоті привітних радіохвиль, дружніх упаковок в супермаркеті, натягнутих «хо-хо-хо» у бік «скривджених», і лютого оскалу у бік інакодумців.
Частково саме завдяки політкоректності одновимірний світ, описаний філософом Гербертом Маркузе, світ Гі Дебора і Оруелла, стає реальністю.

Слова субкоманданте Маркоса «Ми разом, тому що ми різні» не можуть (але ж повинні!) служити сучасному глобальному суспільству якимсь основоположним принципом. Нині доречніше стверджувати: «Ми разом, тому що ми однакові».

Політкоректність народжує нову одновимірну людину - безстатеву істоту універсальної ідентичності, істоту Однієї Планети, Одного Урбану і єдиної картини світу. Фактично, політкоректність в її нинішній формі зуміла обійти природну різницю культур і народів. Моменти відмінностей просто віддаляються з мови. У результаті, людська істота не тільки позбавляється права на публічний і відкритий діалог. Вона позбавляється самої можливості і деколи бажання його вести. Вона спрощується до форми тендітної амфібії, яка ображається вже від щонайменшого коливання повітря, яке створює інша людина.

Немає нічого дивно в тому, що сучасні еліти заохочують політкоректність. Справа не в бажанні створити собі позитивний імідж чи підтримати якусь глобальну демократичну реформу. За лаштунками риторики про демократію, свободу, справедливість, політкоректність знаходиться об'єктивніша істина. Політкоректність - це ще один інструмент закріплення влади, політичний важіль маніпуляції масами.

Можливо, політкоректність здатна помирити людей. Але очевидно й інше: політкоректність можна використовувати, щоб примусити їх громити і рвати, знищувати і волати, ображатися і вимагати.

Добра теорія проявляється у злій практиці. Напруга не випаровується, а зростає. Нетерпимість стає абсолютною. В якусь мить в світі більше не залишається землі і рослин, тварин і води, неба і птахів. Планета мутує в м'ясо, яке витає в космосі, і яке шматують окремі групи, які ведуть одиниці, що пускають ситі гази в шовкові труси і засідають там, де немає війни і голоду, де у дітей не відвалюються гениталії від недоїдання і не відпадають голови від напалму.

Прагнення політкоректності досягти абсолютного взаєморозуміння приводить до культурної кризи, вираженої в абсурдістськом насильстві, яке держава обрушує на літературні тексти, які можна було б вважати неполіткоректними. У політкоректному світі неполіткоректно все.

Казка про Білосніжку і сім гномів не буде політкоректною, поки двоє з гномів не приймуть іслам, двоє - християнство, двоє - іудаїзм, а один не залишиться атеїстом. Білосніжка ж повинна дотримуватись нейтралітету. Білих сніговиків ліпити можна, але тільки якщо поряд ліпити сніговиків чорних - щоб негрів не образили. Якщо тобі не подобається іслам, ти повинен ненавидіти християнство. Це справедливо. Це порівну. США ввели цензуру на твори Марка Твена про подорожі хлоп'ят Сойера і Фінна. Чому? Тому, що в книзі використано слово «нігер» (абсолютно природне для того історичного контексту).

Якщо ти побив білого хлопчика на вулиці? Ти - хуліган! Якщо ти побив на вулиці чорного хлопчика? Ти расист! Якщо єврея? Антисеміт. Що? Ти заперечуєш розміри Холокосту? У газенваген!

Політкоректність - це ніжно, ласкаво і мило. Вона хоче помирити людство, але абсолютно очевидно, що вже зовсім скоро ми вийдемо на вулиці наших європейських і демократичних міст і побачимо небувалий снігопад з відрізаних інакомислячих нетактовних ротів. Буде мокро і холодно. Буде ікона з овечкою Доллі в золоті! Ур-лю-лю!