Це, напевно, неприємний висновок із результатів “дослідження щастя” – але мультикультурні суспільства, як правило, мають меншу взаємну довіру та менш щасливі.
Дослідження, здійснені британським Home Office (міністерство внутрішньої політики) доводять, що чим більш етнічно різноманітна територія, тим менше люди довіряють один одному.
Комісія Расового Рівноправ’я також провела роботу з розгляду впливу різноманітності на добробут.
На запитання програми “Формула Щастя” (The Happiness Formula) голова Комісії Расового Рівноправ’я Тревор Філліпс (Trevor Phillips) висловив допущення, що люди почуваються більш щасливими, якщо вони оточені подібними до себе.
Ми провели дослідження, яке довело, що люди, коли їм ніщо не заважає, прагнуть жити в “зоні комфорту”, яка визначається расовою подібністю.
Люди почуваються більш щасливими, якщо вони живуть поряд з людьми, подібними до себе. Питання: що означає “подібними до себе”?
Тканина життя
Для тих, хто живе тут постійно, нові мігранти завжди виглядають як чужинці та джерело загрози. І це необов’язково пов’язано з національністю.
Прибуття в Британію гугенотів та євреїв свого часу викликало суттєве соціальне напруження, яке згодом майже “розсмокталось”.
Культурні відмінності поступово вплелись у тканину британського життя.
Глобалізація внесла нові зміни – невидане дотепер різноманіття культур та національностей.
Тому постав жорсткий вибір: або соціальний добробут посилюватиметься завдяки різноманіттю, або треба сприяти інтеграції, навіть асиміляції.
Тревор Філліпс вважає, що дебати зайшли у загрозливе протиставлення.
Наша мультикультурість, яка починалась як безпосереднє усвідомлення різноманітності, перетворилась у систему, що цінує расові та етнічні відмінності більше за всі інші цінності – і саме тут полягає проблема.
Отже, якщо ми хочемо щасливого, стабільного суспільства, де повинен пролягати баланс між різноманітністю та інтеграцією?
Тревор Філліпс бачить вирішення наступним чином: “Нам необхідно поважати національність людей, але одночасно давати їм можливість – принаймні кілька разів на тиждень – зустрітись та побути з людьми, з якими вони відчувають щось спільне, що не обов’язково визначається їх національністю.
“Якщо ми зуміємо знайти якійсь пункт, якусь ідею, якусь активність, що вирве нас із нашої національності й дозволить контактувати з іншими людьми, представниками інших національностей, – навіть якщо це буде лише одну годину на тиждень, я думаю, ми зможемо подолати проблему”
Соціологія також намагається допомогти опанувати зміни.
Наводячи мости
Чинники, що зв’язують подібних між собою людей в групи, соціологи жартома називають “пов’язуючим соціальним капіталом” (“bonding social capital”).
Але щасливе суспільство також потребує того, що соціологи називають “мостовим соціальним капіталом” (“bridging social capital” – тобто соціальний капітал, який наводить мости) – потужних зв’язків між різними групами.
“Суспільства, що мають лише “пов’язуючий соціальний капітал”, але не мають “мостового” – це суспільства типу Бейруту, Белфасту або Боснії, де є згуртовані громади, які ізольовані одна від одної.”
Це слова професора Гарвардського Університету Роберта Путнама (Robert Putnam), автора книги “Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community” (“Ті, що плавляться окремо: колапс і відродження американської громади”).
Він стверджує, що пошук того, що може збільшити “мостовий капітал”, є великою зміною для західного суспільства.
“Це основна проблема. Той тип соціального капіталу, який є найбільш важливим для успіху сучасної, плюралістичної, мультикультурної демократії – так званий “мостовий соціальний капітал” – є найбільш складним для побудови
Але ми вимушені займатись питанням створення нових можливостей для людей налагоджувати контакти з людьми, що відрізняються від них.
Коли “пов’язуючий соціальний капітал” переважає “мостовий соціальний капітал” – конфлікт неминучий.
Спільні цінності
Тревор Філліпс вважає, що ми наочно це все побачили під час заворушень в районі Lozells (м.Бірмінгем) влітку 2005 року.
Міцно спаяна азійська громада увійшла в конфлікт з міцно спаяною чорною громадою, тому що етнічні зв’язки в кожній громаді більш потужні, чим зв’язки між ними.
“У вас є дві громади, які в більшій чи меншій мірі протистоять друг перед другом на дорозі. Обидві громади мають великій рівень внутрішніх зв’язків.
Але вони зовсім не мають, або мають в дуже незначній мірі зв’язки між цими громадами. І я думаю, що це точна демонстрація того, що трапляється, коли люди, які дуже різні, виглядають дуже по-різному і думають, що вони дуже різні – ніколи не контактують ніколи не спілкуються.
Необхідно знайти такий фактор ідентифікації, що покриває собою релігійні, культурні та етнічні підґрунтя.
Національні держави по-різному намагаються розв’язати проблему. Французька модель передбачає більш суворе визначення “французькості”, що зокрема забороняє релігійні головні убори в школах.
В Об’єднаному Королівстві (Великобританія) церемонії надання громадянства прибульцям та уроки в школах побудовані на ідеалах спільних цінностей, що включають у себе розуміння наших демократичних інституцій і повагу до них.
Серед цих цінностей – сприйняття різноманіття та культурних відмінностей.
Але, напевно, тільки у спорті такі спроби створити “мостовий соціальний капітал” є найбільш наочними.
Або це дві футбольні команди з різних територіальних громад долають [внутрішні] бар’єри, або олімпійська збірна відображає мультирасову реальність сучасного західного суспільства – спортивні змагання є важливим інструментом у згуртуванні різних національностей та творенні людей щасливими.
Марк Істон (Mark Easton) веде програму “The Happiness Formula” (Формула щастя) кожну середу о 19:00 за лондонським часом на радіо “BBC Two”.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
“Різноманітність” робить нас нещасними?
Світ:
Це, напевно, неприємний висновок із результатів “дослідження щастя” – але мультикультурні суспільства, як правило, мають меншу взаємну довіру та менш щасливі.
Дослідження, здійснені британським Home Office (міністерство внутрішньої політики) доводять, що чим більш етнічно різноманітна територія, тим менше люди довіряють один одному.
На запитання програми “Формула Щастя” (The Happiness Formula) голова Комісії Расового Рівноправ’я Тревор Філліпс (Trevor Phillips) висловив допущення, що люди почуваються більш щасливими, якщо вони оточені подібними до себе.
Ми провели дослідження, яке довело, що люди, коли їм ніщо не заважає, прагнуть жити в “зоні комфорту”, яка визначається расовою подібністю.
Люди почуваються більш щасливими, якщо вони живуть поряд з людьми, подібними до себе. Питання: що означає “подібними до себе”?
Тканина життя
Для тих, хто живе тут постійно, нові мігранти завжди виглядають як чужинці та джерело загрози. І це необов’язково пов’язано з національністю.
Прибуття в Британію гугенотів та євреїв свого часу викликало суттєве соціальне напруження, яке згодом майже “розсмокталось”.
Культурні відмінності поступово вплелись у тканину британського життя.
Глобалізація внесла нові зміни – невидане дотепер різноманіття культур та національностей.
Тому постав жорсткий вибір: або соціальний добробут посилюватиметься завдяки різноманіттю, або треба сприяти інтеграції, навіть асиміляції.
Тревор Філліпс вважає, що дебати зайшли у загрозливе протиставлення.
Наша мультикультурість, яка починалась як безпосереднє усвідомлення різноманітності, перетворилась у систему, що цінує расові та етнічні відмінності більше за всі інші цінності – і саме тут полягає проблема.
Отже, якщо ми хочемо щасливого, стабільного суспільства, де повинен пролягати баланс між різноманітністю та інтеграцією?
Тревор Філліпс бачить вирішення наступним чином: “Нам необхідно поважати національність людей, але одночасно давати їм можливість – принаймні кілька разів на тиждень – зустрітись та побути з людьми, з якими вони відчувають щось спільне, що не обов’язково визначається їх національністю.
“Якщо ми зуміємо знайти якійсь пункт, якусь ідею, якусь активність, що вирве нас із нашої національності й дозволить контактувати з іншими людьми, представниками інших національностей, – навіть якщо це буде лише одну годину на тиждень, я думаю, ми зможемо подолати проблему”
Соціологія також намагається допомогти опанувати зміни.
Наводячи мости
Чинники, що зв’язують подібних між собою людей в групи, соціологи жартома називають “пов’язуючим соціальним капіталом” (“bonding social capital”).
Але щасливе суспільство також потребує того, що соціологи називають “мостовим соціальним капіталом” (“bridging social capital” – тобто соціальний капітал, який наводить мости) – потужних зв’язків між різними групами.
“Суспільства, що мають лише “пов’язуючий соціальний капітал”, але не мають “мостового” – це суспільства типу Бейруту, Белфасту або Боснії, де є згуртовані громади, які ізольовані одна від одної.”
Це слова професора Гарвардського Університету Роберта Путнама (Robert Putnam), автора книги “Bowling Alone: The Collapse and Revival of American Community” (“Ті, що плавляться окремо: колапс і відродження американської громади”).
Він стверджує, що пошук того, що може збільшити “мостовий капітал”, є великою зміною для західного суспільства.
“Це основна проблема. Той тип соціального капіталу, який є найбільш важливим для успіху сучасної, плюралістичної, мультикультурної демократії – так званий “мостовий соціальний капітал” – є найбільш складним для побудови
Але ми вимушені займатись питанням створення нових можливостей для людей налагоджувати контакти з людьми, що відрізняються від них.
Коли “пов’язуючий соціальний капітал” переважає “мостовий соціальний капітал” – конфлікт неминучий.
Тревор Філліпс вважає, що ми наочно це все побачили під час заворушень в районі Lozells (м.Бірмінгем) влітку 2005 року.
Міцно спаяна азійська громада увійшла в конфлікт з міцно спаяною чорною громадою, тому що етнічні зв’язки в кожній громаді більш потужні, чим зв’язки між ними.
“У вас є дві громади, які в більшій чи меншій мірі протистоять друг перед другом на дорозі. Обидві громади мають великій рівень внутрішніх зв’язків.
Але вони зовсім не мають, або мають в дуже незначній мірі зв’язки між цими громадами. І я думаю, що це точна демонстрація того, що трапляється, коли люди, які дуже різні, виглядають дуже по-різному і думають, що вони дуже різні – ніколи не контактують ніколи не спілкуються.
Необхідно знайти такий фактор ідентифікації, що покриває собою релігійні, культурні та етнічні підґрунтя.
Національні держави по-різному намагаються розв’язати проблему. Французька модель передбачає більш суворе визначення “французькості”, що зокрема забороняє релігійні головні убори в школах.
В Об’єднаному Королівстві (Великобританія) церемонії надання громадянства прибульцям та уроки в школах побудовані на ідеалах спільних цінностей, що включають у себе розуміння наших демократичних інституцій і повагу до них.
Серед цих цінностей – сприйняття різноманіття та культурних відмінностей.
Але, напевно, тільки у спорті такі спроби створити “мостовий соціальний капітал” є найбільш наочними.
Або це дві футбольні команди з різних територіальних громад долають [внутрішні] бар’єри, або олімпійська збірна відображає мультирасову реальність сучасного західного суспільства – спортивні змагання є важливим інструментом у згуртуванні різних національностей та творенні людей щасливими.
Марк Істон (Mark Easton) веде програму “The Happiness Formula” (Формула щастя) кожну середу о 19:00 за лондонським часом на радіо “BBC Two”.
Does diversity make us unhappy?
“BBC TWO”, 30 травня 2006.
Переклав Володимир Щербина
----------------------------------------------------
В тему:
Чорні хлопці “потребують відокремленого навчання”...
Ціна міжрасових стосунків
Небезпека змішаних шлюбів
Євгеніка для України
Етногенетичні інтереси і міжрасові змішування. Нова книжка Франка Солтера в огляді Майкла Полігнано
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков