Перша світова війна

Перша світова війна відбулась при активному прагненні до неї більшості її учасників, була цілком передбачуваною і не спланованою з одного центра. Друга світова війна була спланованою саме з одного центру, який я назвав би Штабом світової революції. Його не можна ототожнювати з жодною країною світу.

Коли Сполучені Штати вступили в Першу світову війну у квітні 1917 року, у молодої фармацевтичної промисловості з’явилося те, чого вона ніколи раніше не мала, – велика кількість людей для досліджень.

Документальна робота Пітера Джексона показує Першу світову війну в справжніх кольорах та зі справжньою швидкістю руху людей, а не "біжучих чоловічків", яких важко було сприймати за справжніх.

«Світу, ймовірно, ніколи не буде сказано про справжню причину вбивства ерцгерцога Франда Фердинанда. Судячи з усього, у нас ніколи не буде жодної людини, яка б знала все, що треба б знати». ( Едуард Грей, прем'єр-міністр Великобританії)

Політизація жорстокого і трагічного українсько-польського конфлікту 1940-х рр. набула в 2013 році свого апогею. Неоднозначні постанови верхньої та нижньої палат польського парламенту, маніпулювання цифрами жертв, юридичні новотвори на кшталт «етнічні чистки з ознаками геноциду», неадекватні дії мало не третини народних депутатів українського парламенту призвели не до вдумливого аналізу та осмислення подій 70-річної давнини, а лише до утвердження значної частини польського та українського суспільств на позиціях давно сформульованих під впливом стійких стереотипів. На жаль, в сучасній демократичній Польщі частина політиків і державних діячів чітко реалізовує план із конструювання класичної «індустрії геноциду» (з жертвами, катами, праведниками), яка покликана стати одним із наріжних каменів колективної історичної пам’яті поляків, про що свідчить «Резолюція Сейму Республіки Польща у справі про пам'ять жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої в 1943-45 роках», прийнята 22 липня 2016 року.

Я часто думаю про Мюнхен, і в кожного з нас тільки одне бажання: скоріше порахуватися з цією бандою, добратися до них за будь-яку ціну, і щоб ті з нас, кому пощастить повернутися на батьківщину, знайшли її чистішою, менш піддатливою до іноземного впливу, і щоб щоденні жертви і страждання сотень тисяч людей, потоки їхньої крові, які продовжують литися тут день за днем через міжнародну змову ворогів, не тільки допомогли б змести зовнішніх недругів Німеччини, але щоб і наш внутрішній інтернаціонал було знищено. Це буде вартісним набагато більше, ніж будь-яка загарбана територія.

Ніщо на землі не може зрушити нас звідси. Ми будемо триматися тут доти, поки Гінденбург не приборкає Росію. Потім настане день розплати!..

Ми вже не віримо у пролетарську волю до солідарності. Ми вже не віримо ні у світову революцію, ні в порятунок світу. Ми не віримо ні в що інше, окрім нашої власної сили. У неї ми віримо усе палкіше з цілковитим фанатизмом, з усією волею до майбутнього, яка горить в нас. Ніхто не врятує нас, окрім нас самих. Якщо хтось вважає, що зможе це зробити, ми не захочемо, бо ми гордо віримо, що можемо зробити це самі. Ми соціалісти, германські соціалісти. Ми не хочемо бути показними. Ми не задоволені переконанням. Ми хочемо зміцнити і поглибити переконання працею і невтомним прагненням.

Індустріальна реформа Леніна явно показує, що більшовизм фактично є не чим іншим, як пішаком у руках капіталу. Він є усього лише стадією, спрямованою на абсолютний диктат товарної біржі. Аналізуючи Леніна і його промислову реформу, ми, таким чином, бачимо, що з цього боку порятунку для німецького народу чекати не доводиться, оскільки комунізм, марксизм, в якості союзників єврейських шахраїв з фондової біржі, ніколи не бажали справжньої свободи. Їм потрібні покірні раби для їх системи експлуатації, для їх планів підкорити світ, а не вільні люди. Дійсно, справжня свобода наближає їх кінець.

Пауль Йозеф Геббельс був високоосвіченим інтелектуалом. Отримавши католицьку стипендію, він відвідував заняття в університетах Бонна, Фрайбурга, Вюрцбурга, Кельна, Франкфурта, Мюнхена і Берліна, де вивчав філософію, історію, літературу і мистецтво, а також латинську та грецьку мови. У 1921 році, у віці 24-х років, Геббельс отримав ступінь доктора філософії в Гейдельберзі. У 1922 р. Геббельс вперше почув промову Гітлера, приєднався до націонал-соціалістичного руху, вступив в партію. Через три роки почалася його стрімка кар'єра – вже з 1926 року він стає самим відданим соратником Гітлера, який у жовтні призначає Геббельса гауляйтером Берліна. Берлін в той час вважався «червоним», оскільки більшість виборців в цьому місті становили соціалісти і комуністи. і Геббельс, почавши з нуля, всього за рік з невеликим перетворився в одну з знаменитостей партії, безстрашно виконуючи свої обов'язки. Маючи гнучкий розум і складний неврастенічний характер, Йозеф Геббельс був пристрасним оратором і виголосив значну кількість промов, які дають яскраву характеристику його політичній діяльності.