Словом «тендер» позначають конкурс на найкращу пропозицію, що відповідає наперед заданим умовам. Тендери різко поліпшують якість управлінських рішень, адже є можливість порівняти різні варіанти. Так само різко зменшуються можливості для зловживань.
Ефективність тендерів не обмежується економікою: конкурси успішно використовуються в усіх сферах життя. Навіть коли ви приходите на базар, скажімо, за сметаною, то спочатку намагаєтесь порівняти її якість і вартість у різних продавців, а вже потім вибираєте кращу. Натомість якщо нема з чим порівняти, то така сметана викликає підозри і відчуття потенційного «лохотрону».
Те ж саме стосується заснування держави. Ми вже знаємо, що усталеною світовою практикою державотворення є Національні збори (Конституційні збори, конгрес чи асамблея). Вони ухвалюють нову Конституцію держави і конституційні закони, тобто формують нову модель держави. Саме такий цивілізований механізм державотворення викликає дедалі більший інтерес української спільноти. При цьому виникають і гострі запитання. А все тому, що технологія конституційного процесу, принаймні та, що нині обговорюється в Україні, основується на «трьох китах».
Вибір без вибору
Проект Конституції формує група експертів, після чого цей проект погоджують обрані представники народу. Очевидно, що створений експертами продукт – це згадана вище «сметана» на базарі, яку нема з чим порівняти. Ми через цей «лохотрон» вже пройшли з нинішньою Конституцією. Судіть самі:
По-перше, у нинішній Конституції України не прописана мета держави, відповідно, відсутні критерії її досягнення. Тому до влади нема і не може бути жодних претензій, наприклад, щодо того, що народ став жити бідніше. А де сказано, що він має жити багатше?
По-друге, якщо не прописана мета держави (і взагалі сенс її існування), то природно, що зарплата її керівників не залежить від наближення до неіснуючої мети. Так що влада у нас рулює згідно з чинною Конституцією, тобто туди, куди їй забандюриться.
По-третє, всі нинішні контролюючі органи — Конституційний і Верховний суди, Прокуратура, Рахункова палата, Уповноважений з прав людини — призначаються Президентом і Верховною Радою, тобто тими, кого вони повинні контролювати. Простіше кажучи, контролюючих органів нема. Вам не подобається безконтрольність влади? А де написано, що має бути контроль, а не його імітація?
А тепер уявіть, що в ніч з 27 на 28 червня 1996 року, коли була ухвалена нинішня Конституція, поряд з нею розглядався альтернативний проект – з метою, відповідальним керівництвом і незалежним контролем? Народним обранцям тоді важко було б пояснити, чому їх не цікавить мета, контроль і відповідальність, які є основою будь-якого управлінського процесу.
Понад те: хто сказав, що в Україні має бути демократична республіка? А може народ хоче конституційну монархію як у Європі, або гетьманат як у козацькі часи, або електронну державу у стилі Партії піратів. Отже, треба відкрити простір для розробки альтернативних моделей держави.
Усунення творців Конституції від її реалізації
Згідно з нинішніми підходами, учасники Національних Зборів не можуть протягом 5 років займати вищі державні посади (народних депутатів, міністрів, керівників державних агенцій тощо). З одного боку, це добре, бо у творців Конституції не буде мотивації творити її «під себе». Але така логіка спрацьовує тільки тоді, коли цих засновників держави ми апріорі розглядаємо як негідників і потенційних злочинців. Натомість для нормальних людей властива інша логіка: «що сам зробив, тим і користуйся».
Якщо система управління спрямована на досягнення конкретної мети, містить відповідні стимули і засоби контролю, то її творці зацікавлені зробити її максимально досконалою, бо самі ж потім і будуть її використовувати. Наприклад, коли конструктор творить автомобіль для себе, то він зробить його значно краще, ніж коли б робив його для когось. Натомість у справі творення Конституції ми перетворюємо конструктора на раба, якому заборонено отримати радість від плодів своєї творчості.
Відкидання політично активних громадян
Оскільки йдеться про заснування нової держави, то вважається, що в її заснуванні не повинні брати участі представники старої системи: народні депутати, лідери політичних партій, міністри та інші вищі державні чиновники. Такий підхід спричинено тотальною недовірою суспільства до всіх без винятку інституцій нинішньої політичної системи.
Проте усе це доцільно тільки в тому випадку, якщо замість старої державної «годівниці» створюється нова і треба усунути від неї конкурентів. Але якщо створюється не новий «корупційний гадючник», а прозора і цілеспрямована державна організація, в якій треба багато і відповідально працювати, то такого роду дискримінація є зайвою і навіть шкідливою.
Як би там не було, а політично активні громадяни є носіями досвіду і вольових якостей, які будуть корисні для творення нової, правильно організованої системи. Вона повинна не розколювати суспільство, а дозволяти кожному знайти в ньому своє місце і працювати задля спільного блага. Єдиний виняток – це економічні та кримінальні злочинці: їхнє першочергове завдання полягає не в керуванні державою у майбутньому, а в компенсації суспільству заподіяних йому збитків у минулому.
Конкурс на краще майбутнє
Для того, щоб створити якісну модель держави і залучити до її реалізації якомога більше активних громадян, процес державотворення треба робити у вигляді тендеру (тобто конкурсу) на кращу модель держави. Це досягається шляхом винесення на Національні Збори принаймні трьох моделей держави, які зібрали на свою підтримку найбільше прихильників. При цьому до процесу державотворення залучаються всі бажаючі – від зовсім молодих ентузіастів, що починають політичне життя, до досвідчених діячів, що пізнали ціну помилок.
Будь-який тендер передбачає наявність наперед заданих вимог. Мінімальною вимогою до моделі держави має бути наявність у її Основному законі – Конституції – таких обов’язкових складників:
1) місії держави, тобто сенсу її існування;
2) мети, тобто бажаного стану, якого треба досягти;
3) критеріїв досягнення мети;
4) стимулів і відповідальності керівництва за наближення до мети;
5) органу незалежного контролю;
6) збереження суверенітету.
Докладніше про технологію проведення тендеру – у статті: Радіймо! або Основи ігрового державотворення. Все ж таки тендер – це різновид гри, адже в ньому також присутні мета, правила, добровільність, гравці, судді, змагальність, визначення переможця та інші ігрові властивості.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Тендер на Конституцію України
Світ:
Спецтема:
Словом «тендер» позначають конкурс на найкращу пропозицію, що відповідає наперед заданим умовам. Тендери різко поліпшують якість управлінських рішень, адже є можливість порівняти різні варіанти. Так само різко зменшуються можливості для зловживань.
140109-terezy-300.jpg
Table of Contents
Ефективність тендерів не обмежується економікою: конкурси успішно використовуються в усіх сферах життя. Навіть коли ви приходите на базар, скажімо, за сметаною, то спочатку намагаєтесь порівняти її якість і вартість у різних продавців, а вже потім вибираєте кращу. Натомість якщо нема з чим порівняти, то така сметана викликає підозри і відчуття потенційного «лохотрону».
Те ж саме стосується заснування держави. Ми вже знаємо, що усталеною світовою практикою державотворення є Національні збори (Конституційні збори, конгрес чи асамблея). Вони ухвалюють нову Конституцію держави і конституційні закони, тобто формують нову модель держави. Саме такий цивілізований механізм державотворення викликає дедалі більший інтерес української спільноти. При цьому виникають і гострі запитання. А все тому, що технологія конституційного процесу, принаймні та, що нині обговорюється в Україні, основується на «трьох китах».
Вибір без вибору
Проект Конституції формує група експертів, після чого цей проект погоджують обрані представники народу. Очевидно, що створений експертами продукт – це згадана вище «сметана» на базарі, яку нема з чим порівняти. Ми через цей «лохотрон» вже пройшли з нинішньою Конституцією. Судіть самі:
По-перше, у нинішній Конституції України не прописана мета держави, відповідно, відсутні критерії її досягнення. Тому до влади нема і не може бути жодних претензій, наприклад, щодо того, що народ став жити бідніше. А де сказано, що він має жити багатше?
По-друге, якщо не прописана мета держави (і взагалі сенс її існування), то природно, що зарплата її керівників не залежить від наближення до неіснуючої мети. Так що влада у нас рулює згідно з чинною Конституцією, тобто туди, куди їй забандюриться.
По-третє, всі нинішні контролюючі органи — Конституційний і Верховний суди, Прокуратура, Рахункова палата, Уповноважений з прав людини — призначаються Президентом і Верховною Радою, тобто тими, кого вони повинні контролювати. Простіше кажучи, контролюючих органів нема. Вам не подобається безконтрольність влади? А де написано, що має бути контроль, а не його імітація?
А тепер уявіть, що в ніч з 27 на 28 червня 1996 року, коли була ухвалена нинішня Конституція, поряд з нею розглядався альтернативний проект – з метою, відповідальним керівництвом і незалежним контролем? Народним обранцям тоді важко було б пояснити, чому їх не цікавить мета, контроль і відповідальність, які є основою будь-якого управлінського процесу.
Понад те: хто сказав, що в Україні має бути демократична республіка? А може народ хоче конституційну монархію як у Європі, або гетьманат як у козацькі часи, або електронну державу у стилі Партії піратів. Отже, треба відкрити простір для розробки альтернативних моделей держави.
Усунення творців Конституції від її реалізації
Згідно з нинішніми підходами, учасники Національних Зборів не можуть протягом 5 років займати вищі державні посади (народних депутатів, міністрів, керівників державних агенцій тощо). З одного боку, це добре, бо у творців Конституції не буде мотивації творити її «під себе». Але така логіка спрацьовує тільки тоді, коли цих засновників держави ми апріорі розглядаємо як негідників і потенційних злочинців. Натомість для нормальних людей властива інша логіка: «що сам зробив, тим і користуйся».
Якщо система управління спрямована на досягнення конкретної мети, містить відповідні стимули і засоби контролю, то її творці зацікавлені зробити її максимально досконалою, бо самі ж потім і будуть її використовувати. Наприклад, коли конструктор творить автомобіль для себе, то він зробить його значно краще, ніж коли б робив його для когось. Натомість у справі творення Конституції ми перетворюємо конструктора на раба, якому заборонено отримати радість від плодів своєї творчості.
Відкидання політично активних громадян
Оскільки йдеться про заснування нової держави, то вважається, що в її заснуванні не повинні брати участі представники старої системи: народні депутати, лідери політичних партій, міністри та інші вищі державні чиновники. Такий підхід спричинено тотальною недовірою суспільства до всіх без винятку інституцій нинішньої політичної системи.
Проте усе це доцільно тільки в тому випадку, якщо замість старої державної «годівниці» створюється нова і треба усунути від неї конкурентів. Але якщо створюється не новий «корупційний гадючник», а прозора і цілеспрямована державна організація, в якій треба багато і відповідально працювати, то такого роду дискримінація є зайвою і навіть шкідливою.
Як би там не було, а політично активні громадяни є носіями досвіду і вольових якостей, які будуть корисні для творення нової, правильно організованої системи. Вона повинна не розколювати суспільство, а дозволяти кожному знайти в ньому своє місце і працювати задля спільного блага. Єдиний виняток – це економічні та кримінальні злочинці: їхнє першочергове завдання полягає не в керуванні державою у майбутньому, а в компенсації суспільству заподіяних йому збитків у минулому.
Конкурс на краще майбутнє
Для того, щоб створити якісну модель держави і залучити до її реалізації якомога більше активних громадян, процес державотворення треба робити у вигляді тендеру (тобто конкурсу) на кращу модель держави. Це досягається шляхом винесення на Національні Збори принаймні трьох моделей держави, які зібрали на свою підтримку найбільше прихильників. При цьому до процесу державотворення залучаються всі бажаючі – від зовсім молодих ентузіастів, що починають політичне життя, до досвідчених діячів, що пізнали ціну помилок.
Будь-який тендер передбачає наявність наперед заданих вимог. Мінімальною вимогою до моделі держави має бути наявність у її Основному законі – Конституції – таких обов’язкових складників:
1) місії держави, тобто сенсу її існування;
2) мети, тобто бажаного стану, якого треба досягти;
3) критеріїв досягнення мети;
4) стимулів і відповідальності керівництва за наближення до мети;
5) органу незалежного контролю;
6) збереження суверенітету.
Докладніше про технологію проведення тендеру – у статті: Радіймо! або Основи ігрового державотворення. Все ж таки тендер – це різновид гри, адже в ньому також присутні мета, правила, добровільність, гравці, судді, змагальність, визначення переможця та інші ігрові властивості.
Продовження: Національні Збори: легітимність, самоорганізація, самовизначення.
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь