Лауреат обласної літературної премії імені Василя Стефаника, івано-франківської міської літературної премії імені Івана Франка «Благовіст» Степан Процюк є автором кількох романів, зокрема резонансного в літературних колах роману «Інфекція», який у свій час було висунуто на Шевченківську премію.

Читачі встигли назвати Степана Процюка «бунтарем» в літературі, а колеги, письменники середнього покоління й досі вважають його таким, що «замахнувся на устої» в літературі.

– Степане Васильовичу, чим зумовлена поява проектів «Інша література» та «Інша проза»?

– Зумовлена викривленими дзеркалами нинішнього літпроцесу. Адже є література про «босоноге дитинство», тобто архаїчні, малоцікаві замінники соціалістичного реалізму. Є література попсова чи масова, яка, замість того, щоб бути одним-двома сегментами нинішнього літпроцесу, претендує на трон і скіпетр. Хоча часто ти не пам’ятаєш через кілька днів майже нічого із прози «масовика».

Проект, який, окрім мене, започаткували Борис Гуменюк і Павло Вольвач, має на меті привернути суспільну і медійну увагу до власне «іншої», негламурної і «не босоногої» літератури. Власне, ця «інша» і становить принаймні 50-60% нинішнього літпроцесу. Хоча це зовсім не означає, що «іншолітературівці» є невизнаними геніями, невдахами або хворобливо амбітними людьми. З іншого боку, без творчих амбіцій залишається хіба що сидіти на печі і їсти глевкий позавчорашній хліб...

Щодо «Іншої прози», то це вже мій власний проект. Я, разом із івано-франківським видавництвом «Тіповіт" і його директором Василем Вітенком хотів би започаткувати таку серію. Вже вийшла книжка відомого літератора Євгена Барана під логотипом «Інша критика». До кінця цього року мав би вийти мій роман «Жертвопринесення». А надалі хотілось би видати книги обдарованих молодих івано-франківських прозаїків Романа Черковського, Андрія Жураківського, киянина Олега Криштопи, запоріжця Валентина Терлецького та інших, класних і стильних авторів. Повірте, що їхні рукописи того варті. Окрім того, Жураківський, і особливо Криштопа, уже мають резонансні книжки. «Інша проза» – це передусім література психологічна, без блазнювань і кривляння, без порожнечі і картинності. Хотілось би лише розширювати коло наших однодумців.

– Ідея «Іншої літератури» це: спроба звернути на себе увагу, виступити проти попси чи розширити національно-культурне мислення?

– Як мовиться, вгадайте із трьох разів... Наприклад, у мене та й моїх колег справді нема алергії на жодне літературне ім’я. Нічого особистого, пані та панове. Я шаную будь-які прояви таланту, але теж маю право на власну позицію!

Що таке увага? Все залежить від віри, таланту і чистоти намірів. Але коли читачу втокмачують 10 – 15 імен, то його позбавляють різноманіття вибору. Думаєте, я прагну премій чи «пагонів», хоч є автором більш-менш резонансних десяти книг? Хочу лише, щоб міг вибирати читач. Хочу не софістикованої підміни понять, а рівних шансів. Хіба «попса» відбирає мій шматок хліба? У кожного своя доля і своя дорога, яка може бути звивистою, може комусь не подобатися, але це вже не мій клопіт... Я не монументаліст і не гігантоман, але чому би цей проект не міг працювати на, як ви кажете, розширення національно-культурного мислення?

– Як сприймають ваш проект на Сході України?

– Навіть краще, ніж на її Заході, хоча тут теж маємо немало прихильників. Ось нещодавно повернулися із Запоріжжя. Мали там зустрічі у двох університетах, прес-клубі, ТВ і багато дискусій навіть проміж себе, до речі. Було цікаво. Читач не винен, що моїх романів там не було у книгарнях. Одна журналістка шукала мій «Тотем» тиждень і катма... Між іншим, Вольвач написав гарний роман («Кляса») про людину індустріального міста, людину із плоті і крові, а не із картону чи пап’є-маше. Гуменюк написав роман-метафору «Лук’янівку» про поета у в’язниці. Але можна бути невільним навіть у золотій клітці чи хоромах шейха або еміра... Словом, ми зіткнулися із щирим зацікавленням. Нас у Запоріжжя запросили працівники національного університету. Зустрічі пройшли, без перебільшення, суперово.

– Аби іншим приєднатися до «Іншої літератури», треба мати відоме ім’я, гроші чи лише талант?

– Все разом! Жартую, звісно. До нашого проекту приєдналася поетеса Надія Степула, йому симпатизує Євген Пашковський і Олесь Уляненко, Іван Андрусяк та В. Слапчук, інші відомі письменники. Хто скаже, що вони не мають так званих імен чи премій, навіть Шевченківської? Хто не знає, що у письменників гаманець переважно дише на ладан? Цим проектом, до речі, грошей не заробиш. Тут слід, окрім таланту, мати ще трошки ідеалізму і романтизму. Хоча, з іншого боку, лише на ідеалізмі можна збудувати хіба що повітряні замки, які одразу руйнуються. І тоді зазвичай буває дуже боляче. Через те ми, природно, зацікавлені у фінансовій підтримці проекту тими людьми, які можуть це зробити і яким небайдужа наша ідея.

Адже існує не лише інша література, але й інша музика, є Ірина Білик і є «Кому вниз»... Існує інший живопис, інша, не візантійська, політична культура. Також всі ми з вами заслужили трохи іншої країни. «Інша література» – це проект-метафора. Це – віртуальний простір, що чекає на креативні ідеї та молоду енергію. Проект є відкритим для всіх небайдужих.

– Чи легко вживаються такі різні за характером засновники «Іншої літератури»?

– Намагаємось вживатися. Адже ж «Інша література» не є партією чи сектою. І Вольвач, і Гуменюк, і Степула мають ще свою творчість і свої проекти. Я ціную Павла за його колючу і чесну жорсткість, Бориса за його широту мислення, Надю Степулу за жіночу м’якість і дипломатичність. Про це можна дуже багато оповідати... Але під час наших «гастролей» багато жартуємо, підколюємо, бо не хочемо бути ні занудами у краватках, ні прилизаними літературними «відмінниками», які найперше думають не про власні твори, а про переклади на Заході. Хоча «іншолітературівці» теж не із загумінкового тіста. Ведуться якісь переговори, щось рухається щодо перекладів.

– Що «іншолітератори» запропонують своєму читачеві найближчим часом?

– Зараз у журналі «Кур’єр Кривбасу» друкується мій новий роман «Руйнування ляльки». Чекаю на цікаві пропозиції видавців. У Павла Вольвача виходить нова книга віршів(він ще і поет), а у Бориса Гуменюка новий роман «Острів», що був влітку надрукованим у журналі «Київ». Також плануємо нові поїздки, створення літературного сайту.

Зрештою, треба пробувати жити повноцінно і радісно. А яка би не була література – інша, лівозакручена, кальварійська чи марсіянська – вона є лише літературою. Життя є ширшим від будь-якої, навіть найулюбленішої, його складової.

-------------------------------------
В тему:

“Підрахуї” на Бі-Бі-Сі

Фіналіст конкурсу “Книжка року Бі-Бі-Сі 2006” Отар Довженко звинувачує технічну службу Бі-Бі-Сі в некомпетентності