ВА: Шановний пане Георгію, яким, на Вашу думку, є діагноз суспільної ситуації в Україні під сучасну пору?

ГЩ: Суспільна ситуація в Україні є багато в чому кризовою – це, без сумніву, відчувають всі. Але при цьому невеличка частина суспільства задоволена існуючим становищем, натомість абсолютна більшість знаходиться у стані величезного напруження, борючись, власне, за виживання.

Справа в тому, що будь-яке суспільство – це перш за все багатогранна взаємодія різноманітних об’єднань людей, які всебічно залежать одне від одного, і між якими існують певні напрями оптимізації такої взаємодії. Гарантом справедливого забезпечення цих норм повинна бути держава, тобто система влади. Коррелятором будь-якої влади є повага, оскільки можновладці завжди перебувають в прямій залежності від тих, ким вони керують. Втрата владою поваги до себе веде до делегітимізації, а з часом – і до повної заміни її носіїв демократичним шляхом або до перетворення її на тоталітарну кліку мафіозного типу, яку скидають розлючені народні маси.

Перехід від легітимної державної влади до кримінально-мафіозної характеризується, як правило, феноменом вождізму, притаманним примітивним формам організації влади, котрий має ознаки авторитаризму, клановості верхівки, зміцнення сімейних важелів впливу на різні сфери суспільного життя, привласнення неадекватно великої частки суспільного продукту тощо.

Все це ми можемо спостерігати в нашому щоденному житті. А про вкрай низький рівень довіри та поваги до сьогоднішньої влади свідчать численні опитування громадської думки.

ВА: Останнім часом має місце сплеск зацікавлення молодих українців постаттю Князя київського Святослава. Чи не час в столиці встановити пам’ятника цьому видатному державному та військовому діячеві?

ГЩ: Справді, такий час настав. Я радий повідомити читачів, що згідно з рішенням Президії МАУП цього року буде встановлено великий пам’ятник Святославу Хороброму — славетному полководцю Київської Русі, об’єднувачу східнослов’янських племінних князівств в єдину могутню державу.

Великий Князь Святослав, як відомо, розширив кордони від Карпат до Волги, від Варязького моря до Кавказу, Таврії та Подунав’я. Саме тоді закладалися основи нашої державності та й подальшого розвитку України—Руси за його сина Володимира Великого та онука Ярослава Мудрого.

Головне зараз — забезпечити прихід до керівництва нашої держави особистостей, які були б гідні наших великих пращурів та співмірними їм за своїми організаційними здібностями та моральними принципами, оскільки держави будуються сторіччями, а втрачаються водночас. Як правило завдяки недолугості керівників.

ВА:І в продовження плідної спадщини Князя Святослава. Яким є суспільно—історичне значення ліквідації Київською Руссю Хазарського каганату?

ГЩ:Хазарія була конгломератом різних народів та культур, але з часом над переважаючою більшістю тюркокровного населення, серед якого панував культ єдиного небесного Бога Тенгрі, піднялися численні єврейські радники та купці, які, за свідченням авторів багатотонної Історії Європи, монополізували торгівлю Хазарії та проникли до палаців хазарської знаті.

Каган та його наближені десь на початку Х ст. прийняли іудаїзм і почали активно його поширювати, що, природно, викликало велике невдоволення й спричинило до міжусобиць та етнокультурного розколу хазарського каганату, який остаточно був розгромлений у 965 році Святославом Хоробрим.

Ця історія може слугувати доброю ілюстрацією до висловлювання відомого вітчизняного вченого ХХ ст. М.Данилевського: “Народ, який прийняв чужі початки культурно—історичного типу, з самостійного історичного діяча перетворюється на етнографічний матеріал”.

До речі, єврейський дослідник А.Кестлер впевнений, що більшість сьогоднішніх євреїв походить саме від тюркомовних хазарів, які жодного відношення до Палестини та справжніх семітів не мають.

ВА: Пане Георгію, коли, нарешті, ми дізнаємося імена організаторів та виконавців Голодомору 1932-33 років? І як пояснити той факт, що за 4 розбитих вікна у колишньому ляльковому театрі дають 4 роки ув’язнення, а за геноцид 8 000 000 українців жодного винуватця не засуджено?

ГЩ: МАУП приділяє велику увагу цьому жахливому геноциду українського народу, під час якого було винищено мільйони наших співвітчизників: започатковано проведення щорічних наукових конференцій, видано кілька праць, збудовано меморіал жертвам Голодомору, ведуться дослідження в багатьох регіонах України тощо. Але треба визнати цей найбільший в історії людства геноцид на всесвітньому рівні, у тому числі й у судовому порядку, після чого можна ставити питання про покарання винуватців та виплату матеріальних компенсацій нащадкам постраждалих. Цим, наскільки я знаю, займаються сьогодні разом Антинаклепницька ліга України, Асоціація дослідників Голодоморів та інші громадські організації, де участь нашої Академії, сподіваюсь, помітна.

Щодо конкретних імен організаторів та виконавців цього величезного злочину, то вони друкувались і друкуються у виданнях МАУП (журнал Персонал, щотижневик Персонал-Плюс та ін.), зокрема у працях голови Асоціації дослідників Голодоморів в Україні, народного депутата Л.Лук’яненка, докторів історичних наук С.Білоконя та І.Хижняка, професора В.Яременка та багатьох інших. Багато інформації з цього приводу знаходиться у двотомнику нобелівського лауреата О.Солженіцина “Двісті років разом”, який нещодавно вийшов у Москві 100-тисячним накладом. Тобто робота по виявленню катів українського та інших народів ведеться, і жоден з них, я впевнений, не загубиться.

ВА: На Вашу думку, де поділося конфісковане більшовицькими комісарами майно громадян? Цікаво також, чи є факти відстеження генеалогічного древа організаторів та виконавців геноциду української нації протягом ХХ століття? Чи не впливають прямі нащадки червоних терористів на формування внутрішньої та зовнішньої політики України?

ГЩ: Частково на це запитання я вже відповів. Додам лише, що питаннями визнання геноциду українців на рівні ООН та обов’язково у судовому порядку, а також питаннями відповідних компенсацій повинна активно займатися перш за все державна влада, чого ще в достатньому масштабі не відбувається. А щодо рецидивів більшовицького екстремізму, то їх скільки завгодно.

Характерним прикладом такого екстремістського впливу є, на мій погляд, видання сумнозвісного діяча Рабиновича, зокрема Столичка та Столичні новини, які, за власним зізнанням Рабиновича, вже 72 (!) рази програвали справи в судах. Ось і рішенням від 5 травня цього року Печерський суд Києва стягнув з цих видань майже 3 000 000 гривень на користь МАУП, зазначивши при цьому, що їх матеріали подаються у формі відвертої образи, лайки, жаргону, що за своїм змістом є винятковим цинізмом.

Оце і є екстремізм та звичайнісінький газетний тероризм, а те, що він сьогодні вже не більшовицький, а сіоністський, мабуть тільки підкреслює спорідненість тоталітарних ідеологій.

ВА: Цікаво почуту Вашу авторитетну думку щодо широко розкручуваного нині дегенеративного мистецтва, яке за своєю суттю є зброєю масового психічногог ураження…

ГЩ:Це дійсно є величезною загрозою. І тут знову кидається в очі якась дивна вибірковість владних структур до виконання своїх обов’язків: за згадані Вами розбиті вікна та участь у демонстраціях протесту суди виносять багаторічні вироки, а дифамаційні, відверто цинічні видання Рабиновича, зухвале наклепництво яких багато разів доведене у судовому порядку, продовжують виливати бруд на голови наших співвітчизників. Навряд чи це просто недогляд чиновників, - скоріше спланована та добре фінансована програма дій.

Те ж саме діється і на багатьох телеканалах, абсолютна більшість яких в Україні належить, як повідомляв голова Комітету Верховної Ради М.Томенко та численні ЗМІ, представникам лише однієї не найбільшої національної меншини, які, і це головне, не стоять на українській патріотичній позиції. Це навряд чи зможе забезпечити розвиток дійсно українського телебачення та ЗМІ загалом в інтересах всього нашого багатоетнічного суспільства та титульної нації. А якщо додати, що питаннями української духовності в сьогоднішньому уряді опікується Д.Табачник з відомою усім репутацією, то картина взагалі видається невтішною.

Але не все так погано, як може здаватися. Здорові сили в нашій Україні залишились, і присутні вони у всіх соціальних прошарках. Напрклад, той же Табачник з тріском провалився на останніх виборах до НАН України, не дивлячись на його високу сьогоднішню посаду.

ВА:Останнім часом все більше молодих хлопців та дівчат усвідомлюють необхідність збереження здорового генофонду нації, відкидаючи наркотичну заразу, мультикультурний шоу-бізнес, доведену до абсурду політкоректність. Яким, на Вашу думку, є оптимальний шлях поєднання традиційного з модерним задля збереження стійкого патріотичного фундаменту?

ГЩ: Суспільство не є чимось раз і назавжди усталеним, - воно постійно розвивається, і в процесі такого саморозвитку приймає в себе різні новації. Головне, щоб ці новації гармонізувалися, а не протиставлялися традиційним національно-культурним цінностям. Інакше це буде повторення історичної долі Хазарії.

Тому слід надавати перевагу у своєму вільному часі не дегенеративному, за Вашим висловом, мистецтву або шкідливим для морального стану кожної нормальної людини різних шоу, які заполонили сучасне радіомовлення й телебачення, не перегортанню жовтої та чорної преси або читанню інших пустопорожніх бульварних видань, а спілкуванню з українською та світовою класикою, високодуховними творами, цікавими достойними людьми.

Тобто духовність – це запорука подолання усіх негараздів, як особистісних, так і суспільних, оскільки у суспільстві духовно розвинутих особистостей не має місця нечесності, несправедливості та ненависті, а панує взаємодовіра і взаємоповага, перш за все до обраної влади.

ВА: Дякую за інтерв’ю.