Те, що не почують, підтверджує і Дмитро Павличко, як завжди пафосно закликаючи зарубіжне українство “Не падайте духом!” і в той же час повторюючи декілька разів, що попередня неначе українська влада не почула пропозицій Української Всесвітньої Координаційної Ради навіть і тоді, коли Д.Павличко написав і був надрукований відкритий лист Президентові В.Ющенку. І додає: “Якщо нас не чула попередня влада, то що можна сказати про не просто глуху, а настроєну проти с амої суті наших домагань- нинішню владу”( там же ). Тим, хто ще сподівається на владу і міжнародні демократичні інституції, нагадаємо про вже очевидне: всі псевдопроукраїнські заходи для влади були і є потрібні як піар-акції до тих пір, коли українська нація не стане консолідованою і спроможною обрати дійсно українську владу, опираючись на свою чисельну більшість в суспільстві.

А поки цього не маємо, то дивно чути від того ж Д.Павличка запевнення зарубіжному українству : “ Народ український є, і він переможе!” Попри винесену на тій же сторінці промовисту цитату на тему парламентських слухань : “Чи ж будемо ми державним народом, чи обернемося на безликий етнос із державним гербом і прапором.” Тож , де той народ і кого, що він здатий перемогти? Самого себе і свою безпорадність, бездіяльність, про що є свідчення нині багатьох авторитетних вчених і громадських діячів?

Це той народ, українська виснажена, “епідемічно хвора “ нація, представники якої - депутати рад всіх рівнів, насамперед, народні депутати України, дбають більше про дружбу з братніми народами, виконуючи партійні програми і забуваючи про національну гідність і слова Т.Шевченка, адресовані українцям за національністю ,”Обнімітеся,брати мої..”. За майже 20 років незалежності не знайшли порозуміння між собою, щоб спільними зусиллями відстоювати українську справу, протистояти зросійщенню і денаціоналізації українців за національністю.

Натомість, воюють між собою, влаштовують бійки, а то і злочинне побиття, як показово було 16 грудня ц.р., коли нардепи-українці на очах у всього світу лупцювали одне одного, розбиваючи голови і обличчя, на втіху тим, хто під час бійки стояв осторонь в дверях президії Верховної ради, хто потім, коментуючи побиття “хохлів” “хохлами”, сказав: “Парламент должен работать. Парламент будет работать! Вот и все!”. Та ще й з трибуни парламенту звинуватили “хохлів” в неповазі до демократії, вказуючи журналістам, про що мають остані писати. Опозиція оцінила 16 грудня ц.р. як останній день демократії в Україні. Та було б добре, щоб день цей став першим днем прозріння “хохлів”. І не тільки в радах.

Читати далі