Формально ця пропозиція подається як крок до «справедливості» та «затягування пасків» у воєнних умовах. Її поява – не випадкова: восени Україна вкотре готується до секвестру бюджету, Мінфін веде переговори з ЄС та МВФ про чергові транші допомоги, а громадське невдоволення зростає на тлі гігантських окладів у державних органах, які не зменшувалися навіть у роки найважчої війни, пише у Фейсбук Владислав Смірнов.

Паралельно Гетманцев просуває й інші резонансні рішення – зокрема підвищення податку на прибуток банків до 50%, чим намагається показати виборцям, що влада «дотискає і бізнес, і чиновників». Це створює ілюзію комплексного підходу, хоча насправді мова йде радше про політичну оптику, ніж про системну реформу.

Саме в цьому контексті й варто розглядати ідею «стелі» у 80 тисяч. Чи є вона реальною відповіддю на проблему? Чи це лише жест для камер і донорів, який дозволяє зняти суспільну напругу, не чіпаючи основних причин роздутого апарату?

Чому 80 тисяч – це занадто

Владислав Смірнов почав з арифметики. Середня зарплата в Україні у серпні 2025 року становила 25 911 грн. Якщо перевести цю цифру в людський вимір, то це означає: вчитель у районній школі, медсестра у міській лікарні чи робітник на заводі фактично отримує у три рази менше, ніж те, що влада хоче назвати «стелею» для чиновників. І в цей самий момент нам намагаються пояснити, що 80 тисяч – це начебто «жорстке обмеження». Насправді ж це щедре потурання верхівці.

Ще більш абсурдною ситуація виглядає, якщо глянути на прожитковий мінімум. Офіційна цифра – 3 028 грн на місяць для працездатної особи. Це – менше, ніж вартість одного бака бензину. Середня ціна пального восени 2025-го – приблизно 58,7 грн/літр. Повний бак у 50 літрів коштує близько 2 935 грн. І виходить, що за логікою держави місяць життя дорослої людини дорівнює 50 літрам бензину.

А тепер поставимо поряд 80 тисяч. Це у 26 разів більше за «вартість життя», яку сама ж держава встановила як мінімум. І після цього нам намагаються довести, що чиновнику із зарплатою у 100 чи 150 тисяч важко жити й працювати, а отже йому потрібен «захист від урізання». Це – не аргумент, це – насмішка над людьми.

Насправді «стеля» у 80 тисяч – це дуже щедра планка. У країні, що воює і тримається на зовнішніх грошах, чиновнику гарантовані три середні зарплати пересічного українця. Вчитель і лікар не мають такої розкоші, фермер і підприємець не мають такої гарантії. Вони ризикують, вони працюють на межі, вони живуть без запасів. А чиновник отримує стабільний привілейований дохід навіть тоді, коли весь бюджет фактично зшитий кредитами.

Спроба показати 80 тисяч як «ножиці» виглядає фарсом, якщо розібрати, як насправді виглядають зарплати у державних структурах. За офіційними даними, середня зарплата у центральних органах влади вже перевищує 61,6 тисячі гривень. Це означає, що «стеля» у 80 тис. взагалі не стане для більшості навіть болісним обмеженням. Навпаки – вона лише трохи підріже апетити найвищих верств.

Але й цього мало сказати. В Україні давно сформувалася система «зарплатної піраміди», де керівники агентств, регуляторів та держпідприємств отримують суми, що сягають 200–300 тисяч гривень і більше. Це не якісь випадкові премії. Це – щомісячні доходи, вбудовані у схеми з десятків надбавок. У результаті реальний дохід одного чиновника може у 15–20 разів перевищувати середній заробіток по країні.

У той самий час лікар швидкої допомоги у столиці отримує 12–15 тисяч, вчитель з 20-річним стажем 14–18 тисяч, зазначає Владислав Смірнов. Адержапарат споживає ресурси, витрачає бюджет, але живе у зовсім іншій економічній реальності. Тому будь-які розмови про «урізання» виглядають відвертим цинізмом.

Ще один вимір проблеми, на думку  Владислава Смірнова, – фінансовий. Український бюджет уже кілька років не існує сам по собі. Його тримає зовнішня допомога. Лише у 2025 році потреба у фінансуванні ззовні становить $39,3 мільярда. Це – колосальна сума, без якої держава просто зупиниться.

У бізнесі є просте правило: якщо підприємство живе у борг, керівництво не виписує собі премії. Навпаки – воно затягує паски. А наша держава чомусь вирішила, що її чиновники – виняток із цього правила. Вона може платити сотні тисяч навіть у той час, коли сама тримається на «крапельниці» від ЄС, МВФ та інших донорів.

Це – не лише економічна, а й моральна проблема. Кожна гривня, яка пішла на роздутий апарат, – це гривня, якої не вистачило на дрони, на броню, на лікування поранених, на відновлення зруйнованих лікарень. У воюючій країні будь-який чиновник має розуміти: його зарплата – це не його особиста заслуга, а ресурс, який забрали у суспільства і який міг піти на виживання держави.

Часто, виправдовуючи високі зарплати, люблять посилатися на Європу. «Он у Польщі міністри отримують більше», – кажуть чиновники. Але варто порівнювати не абсолютні цифри, а коефіцієнти.

У Польщі середня зарплата сьогодні становить близько 8 749 злотих, а міністр отримує 18 676 злотих. Це у 2,1 раза більше. В Естонії середня зарплата – €2 126, а міністр має €7 661. Це у 3,6 раза більше. І це – у багатих, стабільних країнах ЄС із зовсім іншим рівнем продуктивності.

Але ми – країна у війні, на зовнішніх дотаціях, з економікою, що ледве дихає. Нам намагаються пояснити, що треба «платити конкурентно», хоча ми не можемо забезпечити навіть гідний прожитковий мінімум. Це і є справжня демагогія.

Тому стеля у 80 тисяч – це межа пристойності, а не обмеження.

Владислав Смірнов зауважує, що важливо, щоб ця «стеля» не перетворилась на ширму, за якою продовжуватимуть виписуватись надбавки, премії й «особливі режими», і пропонує доповнення – обмеження зарплат чиновників не вище за середню ринкову медіану по Україні (≈ 30 000 грн на сьогодні). Умовно: основна ставка – в межах медіани, будь-які перевищення – лише через ефективність, KPI, контракт і під суворим публічним контролем.

Через цей соціальний кордон мають пройти всі чиновники, які зараз є привілейованою кастою.

Виділення в тексті мої, О.К.