Моя донька-випускниця разом з тисячами інших абітурієнтів подає документи до вищих навчальних закладів. Вона, як і решта, робить це скоріше тому, що після закінчення школи у нас просто прийнято йти до вишу, а не для того, щоб забезпечити власне майбутнє.
Українські вузи, за рідкісним винятком, не здатні підготувати фахівця, який без зусиль знайде собі роботу. Пишатися нашими кадрами можна хіба що у сфері IT. За даними Exploring Ukraine IT Outsourcing Industry 2012, Україна посідає четверте місце у світі за кількістю сертифікованих IT-фахівців. Попереду - США, Індія і Росія. Також поки що цінуються фізики і математики. Рівень підготовки інших випускників не дотягує не лише до міжнародних, але й місцевих стандартів. Працедавці скаржаться, що знання у молодих фахівців поверхневі, їх доводиться доучувати вже на робочому місці.
Однак абітурієнти не бачать альтернативи українським вишам. Лише деякі наважуються (або можуть собі дозволити) поїхати вчитися за кордон. Наприклад, до Польщі, де рік навчання обходиться в 2000-4000 євро. Навчання в державних університетах Західної Європи коштує приблизно стільки ж, але потрапити туди непросто - треба як мінімум знати місцеву мову. Освіта в приватних вузах набагато дорожче - від 13 000 до 30 000 євро на рік.
Так що більшість наших абітурієнтів обирають українські виши. Вони готові провести кілька років на студентській лаві на батьківщині, платити хабарі за здачу сесій, слухати лекції, написані ще за царя Гороха, і купувати диплом, який насправді нічого не вартий. Хоча чого можна чекати від університетів, які, як і весь ринок праці, хронічно потерпають від нестачі кваліфікованих кадрів? Українська професура практично не спілкується зі своїми колегами з Заходу. Лише деякі беруть участь у міжнародних конференціях, обмінюючись досвідом. І справа навіть не в тому, що немає коштів, а у відсутності знань англійської мови.
Криза вищої школи - не тільки наша проблема. Але провідні університети світу стурбовані не якістю освіти, з цим там усе гаразд. Для них важливіше не втратити свою значущість, оскільки виши перестають бути хранителями унікальних знань. Саме тому вкладають десятки мільйонів доларів у проекти, які роблять вищу освіту доступною кожному.
Так вчинили в Гарварді і Массачусетському технологічному університеті, створивши edX - платформу для дистанційного навчання. Так вважають у Стенфордському університеті, який ініціював освітній проект Coursera. Також існують ресурси udacity, udemy, khanacademy, Open Yale Courses, Academic Earth, Google Code University та багато інших. Основні вимоги для слухачів - наявність комп'ютера, інтернету і бажання гризти граніт науки.
Хочете - вивчайте «епігенетичні контроль в експресії генів», «Введення в фізику», «Нанотехнології та наносенсори» або «Основи комп'ютерної графіки». Бажаєте чогось незвичайного - у науковому світі вистачає диваків, які розкажуть, як візуалізувати алгебру, прорахувати і описати з її допомогою навколишній світ; покажуть, які фізичні процеси стоять за приготуванням страв від провідних шеф-кухарів, і пояснять, що таке джазова імпровізація. Сьогодні вільні слухачі онлайн-курсів нічим не відрізняються від звичайних студентів. Вони не отримують дипломи, але якщо успішно здадуть фінальний іспит, можуть розраховувати на сертифікат. Документ, як правило, видається безкоштовно або за символічну суму.
Сьогодні онлайн-курси - тренд, який найактивніше розвивається в освіті. Вони охоплюють майже всі традиційні дисципліни і перетворюються на гідну альтернативу звичній вищій школі. Змінюється не тільки система освіти, але і його економіка. У майбутньому виши, швидше за все, введуть плату за свої курси, але вартість буде невеликою, оскільки масове відвідування онлайн-занять і так принесе непоганий заробіток.
На тлі цієї революції в освіті українські виши виглядають жалюгідно. Невже місцеві університети не бояться втратити студентів? Адже вже сьогодні за якісною освітою не треба нікуди їздити. Було б бажання вчитися, а спосіб і джерело знань знайдуться. Скоро це зрозуміють і працедавці. І тоді на співбесіді у потенційного співробітника цілком можуть попросити НЕ диплом про вищу освіту, а сертифікат про проходження курсу Єльського або Прінстонського університету.
Comments
Важлива інформація. Дякую.
Творімо разом мову Сенсар!
Не хотів би я потрапити на операційний стіл до хірурга з он-лайновим дипломом...
А з оффлайновим хотів би?
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Звісно, що краще туди взагалі не потрапляти, але від цього ніхто не застрахований.
Зараз по всьому світу розплодилося безліч суто паразитарних організацій, які за немаленькі гроші видають різноманітні сертифікати якості і дозволи на різні види діяльності, продукти, товари тощо. Попри цей тотальний контроль, якість товарів і послуг катастрофічно впала і розхвалений вільний ринок перетворився на китайську барахолку, де можна купити або неякісні речі, або дуже неякісні. З кваліфікованими спеціалістами ситуація не набагато краща, тому круг починає замикатися і прогресивне людство впевнено рухається до технологічного колапсу. Прикро, що до цього загального ажіотажу почали долучатися і поважні університети, звідки, здавалось би, краще видно загальну картину.
Україна, до речі, теж не пасе задніх: є у нас і проффесор з автобази і повно всіляких почесних академіків. Між тим, давно відомо, що різниця між академіком і почесним академіком така сама, як між паном і паном добродієм.
Краще з он-лайновим, ніж з купленим.
А Ви сподіваєтесь, що он-лайновий диплом буде важче купити, ніж звичайний? Мені здається, що, навпаки, відкриється величезний ринок некомпетентності. Яким чином університет дізнається, хто сидить за Вашим ПК і вибирає правильні відповіді - Ви чи Ваш приятель?
Погоджуюся з Доктором. Онлайн курси можуть дати знання, але не дадуть практики і тим паче не зможуть оцінити майбутнього спеціаліста.
Дивлячись в якій професії. Звичайно, онлайн курси фрезерувальників практики не дадуть, а от маркетинг, комп’ютерні науки - там практики в онлайн курсах просто море.
А теперішні університети хіба дають практику? Я дивуюся рівню освіти переважної частини сучасної молоді! Чому вони вчаться?! Справді, в Україні більш-менш непоганий рівень фізико-математичних спеціальностей і IT (головним чином в КПІ). Але теперішня так звана контрактна форма навчання (за гроші) - це повна дискредитація освіти! Студенти просто купляють лабораторні, курсові, а потім дипломні роботи, які їм роблять "бюджетники" (діти, що поступили за знаннями на безплатну форму навчання) і їм достатньо отримати "троєчку" на іспиті, аби протягнути 4 курси бакалавра. А подивіться на теперішніх молодих журналістів, які читають новини по радіо і неправильно промовляють географічні назви! ЗАГАЛЬНИЙ рівень освіти дуже сильно впав! А так званих вищих навчальних закладів розвелося до біса багато! Випускають халтурних спеціалістів, які справно платили їм гроші!
Ну, в принципі, це і раніше було і називалося заочною формою навчання. Приїжджали на сесію, здавали старості гроші і той вирішував всі формальні питання. Звичайно, все не так однозначно - і тоді, і зараз. Серед радянських заочників було багато людей, які вже знайшли свою справу, розібрались в ній краще за викладачів, і диплом їм був потрібний тільки для службового росту, як і партійний квиток. Так само, сьогодні є талановита молодь, яка все одно проб'ється: з дипломом чи без диплома.
Погано те, що відсутні будь-які ефективні системи стимулювання нормального розвитку на всіх рівнях і в усіх галузях, а гроші стали єдиним універсальним критерієм, засобом і еквівалентом для оцінки і вирішення всіх проблем. Так не має бути, це хибний шлях, тупик.
Кожен навчальний заклад купивши якісні камеру і мікрофон, можуть записувати на видиво лекції кращих викладачів і безплатно давати скачувати всім бажаючим. Таким чином не треба нікуди поступати, і кожен невимушено, у вільний час, може поглиблювати свої знання в цікавлячому предметі, а лектори можуть отримувати рекламу і продаж своїх книжок. Єдиний недолік сьогодні, що заважає, це погана якість видивозапису і, що гірше, погана якість звуку, що псує слух і дратує при намаганні розчути. Гарні камери з мікрофонами, грамотно і красиво оформити візуально - і всіх мудрих толкових лекторів записувати, би слухали на здоровля.
Це вже давно треба було почати робити, але системно: має бути державна програма, фінансування і відповідні закони. Це золотий фонд не тільки кожної нації, але й всього людства.
До відеолекцій варто додавати навчальні матеріали в інших форматах. Окрім поганої якості звуку, може бути просто непідходяща дикція викладача.