Любов і захоплення

Найважливіше — зберегти любов у своїй душі як емоційну величину душевних хвилювань без злості і гніву.

Любов — це постійна субстанція, яка охоплює минуле, теперішнє, майбутнє. Розрив любові через не ті слова, не ті думки, не ту поведінку — то болюча дійсність. Кожний партнер по-своєму несе відповідальність за любов і розриває це почуття з власної волі.

Втрачена любов не зникає безслідно, не розчиняється в просторі, оскільки це згусток енергії, який має інформаційну величину і об’єм. Любов залишає слід у душі, а цей досвід минулого можна якісно використати у своєму житті. Людина має різну кількість любовних захоплень, і для кожного знайдеться місце у  душі.

Одна любов змінюється іншою, наступає зміна почуттів. Нова любов витісняє попередню. Це не свідчить про те, що вона може бути сильнішою за попередню. Це може статися завдяки досвіду людини, яка, навчаючись на своїх помилках, а краще на чужих, свідомо проявляє себе за сильними сторонами. Тривалість любові залежить від багатьох чинників. Насамперед, від рівня розуміння й поваги. Любов вимагає яскравих подій, видозмін, тоді вона і сильніша, і триваліша.

Упродовж життя людина закохується часто, і тільки на певному етапі вона може усвідомити, чи була на її віку справжня любов. Те, що кожній людині дано знайти свою любов, —  безсумнівно, бо життя не обділяє в цьому жодну людину. Тож на сьогодні є можливість відчути гармонію любові у лоні дуальності, із своїм дуалом. Кожний рано чи пізно знаходить свою любов, а відчувши її, робить все для посилення цього почуття. Ніяка закоханість не може перебити любов, бо вона має тривалість і глибину. А закоханість і захоплення — миттєвий спалах і поверховість почуттів, що кидає людину у прірву власної туги, у безодню; гальмує мислення, затьмарює свідомість реального Світу, призупиняє розвиток, обпалює душу і згорає, як сірник на попелищі. Закохана людина мало над чим замислюється, вона підвладна інстинктам і почуттю ейфорії. Закоханість — це страждання і душевний біль, так би мовити, гормональний шок.

У любові страждань не існує. Любов або є, або її немає. Це почуття реальне, осмислене, свідоме, відчутне. У любові душі легко, а в закоханості – важко.

Якщо брати до уваги все, що нам сподобалося у житті, чим захопились, – це не любов. Лише деяке безцільне захоплення, яке ми відчуваємо як задоволення, якому немає діла до всього іншого. Інше – це відповідальність, яка визначає міру наших почуттів і нашого вибору, а також змушує нас прислуховатися до них все життя. Більш того, наші почуття оберігають нашого партнера від наших же непродуманих дій.

Яке ж кохання без любові і почуттів. Любов —  велика сила, що змінює все на краще, викликає нестримне бажання  жити і жити.

Любов без дуальності не любов, так само і дуальність без любові не дуальність. Любов ґрунтується на повазі, толерантності, збереженні моральності, честі, совісті.

Тільки очищена від негативу душа може відчути справжню любов. А буває так, що закохані мають велику любов і не дають їй загаснути упродовж життя. Любов не терпить різкості, грубості, злості. Вона загасає і довго тліє, аж поки не згасне, якщо погане не відходить. Добро завжди притягує добро, а погане або колись стає добрим, або вмирає. Вміння зберігати в душі втрачену любов без злості і ненависті відкриває перед людиною можливість відчути заново це почуття. «Розбиту» любов не повернути, як і не повернути розбитої склянки. Половинки ніколи вже не стануть цілим. Новим стосункам не існувати, якщо немає поставленої крапки у старих.

Нова любов потребує нових форм існування. Старе відходить у небуття.  

Позитивне ставлення до колишніх почуттів або вправне їх трансформування, коли до минулого не повертаються і не згадують, дозволяє людині все усвідомити і не допустити помилок  у новій любові, створюючи її великою, сильною, непорушною, такою, що зможе витримати всі життєві негаразди і випробування. Нова любов обриває попередню і витісняє попереднього партнера.

Звісно, любов у дуальності – це гармонійна любов, яка має перспективу на продовження. Однак дуальність не кожному дана, тому що до дуальних стосунків треба «вирости», усвідомити їх. Не кожний досягає якостей своїх сильних сторін. Отож, і дуальні партнери розходяться.

Дуальність – це якість відносин, що за своїми характеристиками впливають на взаємодії партнерів. Дуальність діє у тому випадку, коли психічні ознаки партнерів мають протилежно доповнюючі прояви. Причина розриву дуальних пар полягає у відсутності якості сильних сторін. Партнер, проявляючи себе за слабкими психічними блоками, напружуватиме чи дратуватиме інших. Якщо ж звикає до прояву слабких функцій, тримається за них, як за "рідних", що так важко йому дісталися і тяжко відмовитися від них, виявляє псевдотип, а отже, партнер прирікає себе на вічне «ув’язнення». Потрапляє в такі тенета безглуздя, яких позбутися не так вже й легко.

Дуальність, можливо, не вирішує всіх проблем. Але дуальність —  перший крок, коли людина краще пізнає не лише себе й свого дуала, а й інших людей через дуальні стосунки. Партнерам слід бути більш уважними один до одного, особливо в дуальності, ставитися до партнера без брутальності, різкості й гніву. Негативні риси саме в дуальності завдаватимуть серйозного душевного болю.

Чому треба вибирати саме дуала? Людина - не дуал, іншого соціонічного типу, має від природи іншу психічну програму, інші прагнення, а отже, й інші потреби, тому в близьких стосунках з не дуалом розвивається розлад, а не гармонія.

У дуальності відбувається єднання, яке виявляється в зацікавленому і проникливому ставленні  до іншої людини. Дуальність — це відповідна різниця психічних якостей двох людей, що дозволяє відчути злагодженість — гармонію, дійсну любов, до якої прагне кожна людина. Відтак, на сьогодні є можливість відчути гармонію любові в дуальності зі своїм дуалом. Любові не може бути без запалу – душевної близькості, збудженості. Тому для запалу повинен бути поруч дуал, котрого любиш.

Варто тільки знайти свого дуала. А для цього необхідно, щоб кожна людина визначила свій соціонічний тип. І таким чином,  коло пошуку дуала-обранця звузиться, і вибір стане якіснішим.

Людина в любові виявляє яскравість своєї особистості, а без любові — негативні якості, а отже, стає:

1) відповідальною – безцеремонною;

2) обов’язковою – безпринципною, роздратованою;

3) справедливою – жорстокою;

4) правдивою – осуджуючою (постійно критикує);

5) вихованою – безтактною,

6) привітною – дворушною;

7) розумною (вміє думати) – хитрою, зарозумілою;

8) знаною – неосвіченою;

9) щедрою – жадібною;

10) шанобливою – пихатою;

11) сильною (фізично розвиненою) – слабкою (слабосилою);

12) незламною (сильною духом) – боязливою;

13) надійною – легковажною, несерйозною;

14) вірною – зрадливою;

15) владною (володіє собою) – гвалтівною;

16) чесною – облудною;

17) совісною – нахабною;

18) моральною – розбещеною, розпусною;

19) добродушною, щирою – злою (різкою, грубою, іронічною, саркастичною, нещирою);

20) з вірою (через знання) – скептичною (без знань).

Втративши хоча б одну якість, людина втрачає любов.

5 березня 2010 року  

Анатолій Гречинський