1. Жителі Подолу наказують обраній громадою міській владі у семиденний строк припинити нищення відпочинкового майданчика поблизу кінотеатру «Жовтень».

2. Якщо влада у відведений строк не припинить самоуправство з боку вірменської общини, тоді мешканці Подолу як повноправні і єдині власники свого району наступної суботи, 5 травня, о 13:00 зберуться з садового-городнім знаряддям аби розпочати (доки весна на дворі) облаштування скверика і висадку молодих саджанців на місце блюзнірськи спиляних дерев. В цей спосіб подоляни збираються припинити будівництво, яке може ось-ось розпочатися без згоди територіяльної громади.

Це йно’ заспів. 68-річний Юрій Сергійович Бурмак, Заслужений майстер спорту міжнародного класу, переможець незліченної кількости змагань різного рівня, зрештою просто мешканець Києва, відзначений міськрадою за вагомий внесок у життя столиці, в своєму виступі пообіцяв, що коли міські власті не виконають обов’язки, заради яких їх обирали, то він власноруч вчинить підпал будки-каплиці, встановленої на нахабно захопленій ділянці. «Най чує мене міліція, яка охороняє загарбників, а не жителів Подолу, най записують мене на камери та мікрофони, я не ховаюся, – попередив у своєму виступі пан Юрій, ледве стоячи на милицях. – Я літня, хвора людина, мені боятися і втрачати нічого. Але для наших дітей свою землю ми мусимо відстояти і зберегти!»

Прикметно, що з вуст кожного виступаючого на зібранні – а це молоді і старші, трударі й вчителі, інженери й архітектори, рядові подільці – лунала згадка про літописне минуле Подолу, вулички якого просякнуті Духом Нашої Давнини, зрештою, звідки й пішов увесь Київ; про Поділ, який ще не так давно, якихось сто п’ятдесят-двісті років був вотчиною цеховиків, гордовитих ремісників та умільців. Нині терпцю настав край: плюндрування багатющого на історію району людям вже набридло. Вони не бажають бути заручниками кількох чинуш-хабарників, котрі за ваговиту торбу з грішми роздають дозволи наліво та направо, крають Поділ, як заманеться, і мали вони в задниці громадську думку з її літописом.

Аби наперед уникнути закидів у ксенофобії, чи то пак вірменофобії, подільська громада вирішила першою звернутися до Київського міського голови з проханням підібрати гідну, але инакшу ділянку для вірменського храму. І відразу постало запитання, чому обов’язково тулити церкву замість скверика на Подолі, а не скажімо, на Вітряних горах, на Відрадному або Лівому березі, десь поблизу вулиці Вірменської? «Українці – гостинний народ, ми завжди усіх зустрічаємо з короваєм, ще й горілочкою з салом, – каже вже згадуваний Юрій Бурмак. – І коли Вірменію спіткала біда [мова про землетрус 1988 року – прим. Ю’З’], ми відразу протягли руку братньої допомоги, багато хто з вірмен знайшов тут притулок, осів. І що у віддяку? А у віддяку наші гості хочуть відібрати в нас нашу землю!».

Подільці не знехтували присутність вірменського священика – надали слово і йому. І це попри те, що хвилину назад він на телекамеру сплітав нісенітниці, мовляв, усі присутні прийшли на віче за гроші, підкуплені Групою Компаній «Планета», управа якої розташована поруч і яка, буцім, поклала собі око на ласу ділянку та випещує задум вигнати на ній осідок-хмарочос. Отож, священик сказав, же дозвіл на будівництво дала влада. А затим трохи втратив нитку сюжету і спитав у присутніх, хто має право розпоряджатися землею: влада чи громада? Чи треба комусь пояснювати, що він почув у відповідь? Схаменувшись, що своїми гаслами він потрапляє повз касу, вірменський церковнослужитель з’їхав на улюблені священицькі розсусолювання, мовляв, нехай розсудить нас Бог. Ага, власне так і було: дозвіл на забудову власноруч підписав сам Господь.

До речі, присутні застукали представника Вірменської церкви на відвертій брехні. До людей вийшов офіційний представник зі Спілки Товариств «Планета», будівля якої розташована на вул. Костянтинівській 32-б, і розповів, що дійсно, вони збиралися тут розпочати будівництво, але не хмарочоса, а… впорядкованого скверика із зеленими насадженнями, доріжками, дитячими гойдалками та водограєм*)! А будиночок на розі вулиць Щекавицької та Межигірської, що вже як десять років стоїть-розвалюється, мав би перетворитися на дитячий культурно-мистецький осередок. На таке будівництво Спілка подавала відповідну заявку, і на доказ своїх слів її представник розгорнув пакет документів і цілий зшиток нарисів та замальовок, як то все мало виглядати. Подоляни лиш язиком прицмокнули! Від свого задуму «Планета» не відмовляється і готова стовідсотково оплатити роботи з облагородження площадки, яка за останні роки більше нагадує руїни відкопаного археологами городища. Скидається на те, що фірмі можна довіряти, позаяк власний будинок-осідок вона відновила ошатненько, без гігантоманії, дотримуючись історичної висоти і без отих химерних штучок в оздобленні, які стирають чарівливість Подолу.

Натомість вірменський храм повинен би здійнятися увись на 35метрів, а за початковим задумом і на всі 65! Для чіткішого уявлення: пересічна дев’ятиповерхівка тягне на 30-32 метри. Однак це не все. Подейкують, що храм слугує просто прикриттям, бо йдеться про спорудження не лише церкви, а про цілий вірменський культурний центр, під крівлею якого знайдеться місце і підприємницьким управам, і для казіно! Ооон воно шо: ясна справа, чому вул. Вірменська не підходить.

Варто стисло нагадати суть протистояння. Намагання прибрати до рук скверик біля к-тру «Жовтня» тривають близько року. Був вже навіть встановлений зелений пліт, що відгороджував будівельний майданчик. Але його подоляни злегка розібрали: залишилися тільки бетонні підмурівки. На жаль, з десяток сріблястих ялинок, які росли на тій ділянці, вже нема: їх тупо спиляли. Видко, що Бог теж дав добро на цю справу. Остання крапля хлюпнулася через край у ніч на 22 квітня, коли о пів четвертої ночі у скверику біля к-тру «Жовтень» за адресою вул. Костянтинівська 28-30 зграєю невідомих осіб відбулося злодійкувате і самовільне встановлення металевої будки з ознаками культової (верхня частина нагадує дзвіницю + хрести). Така поспішність пояснюється тим, що 24 квітня відзначалися 92 роковини геноциду вірмен у турецькій державі.

За довідками можна звертатися до представника подільців, мешканця вулиці Межигірської, пана Валентина Сахновського за особовим 039-491-32-56.


Післяслово.
Пся кость, вже заграло. Чому Українські греко-католики спокійно будують свій головний храм на Лівому березі й не скиглять, мовляв, на Подолі лиш дзвіничка невеличка на два десятки осіб, тож давайте поставимо церкву в Ботанічному саду, що за Червоним корпусом університету ім.Т.Г.Шевченка?

Дивні ті мєнти. Хабара взяв хтось собі один, ну від сили два. Навряд чи він поділився з кожним вартовим Подільського РУ ГУ МВС (ну ці назви просто збивають! Без доброї трави такого й не вигадати! :)). Так нє, сотні мешканців збираються і заявляють, що вони «проти», а найняті за їхні ж гроші сержантики-лейтенантики стоять і боронять чужих. Це так само, якби Державна служба охорони приїздила б на спрацювання сигналізації і допомагала б злодіям красти. Навіщо нам тоді така охорона? Нащо нам тоді така міліція?

Хай там кому як, а мені не байдуже де я живу. Батьківщина починається з колиски, з першої пісочниці та гойдалки, з власного і сусідського під’їздів, з перехрестя найближчих вулиць. Якщо якесь стерво за добру грошову взятку може купити собі право на сваволю і впхнути на моєму подвір’ї будь-яке лайдацтво, то чому я не можу за добрий могорич запросити пару-двійку вправних друзів, які в акурат, дотримуючись приписів протипожежної безпеки (аби не перекинулося туди, куди не тре’), спалять до біса усі ті захланності разом з не вивезеним за тиждень сміттям в придачу, і збережуть тим самим життя заслуженому 68-річному чоловіку?

Для розширення світогляду.
Нейтральна Швейцарія постійно посідає найвищі сходинки за рівнем життя своїх мешканців в Европі та світі. Її населення становить 7,26млн жителів, розподілені на 23 кантони (точніше на 20 кантонів і 6 напівкантонів), а головне – на 3 029 земських громад. Не будемо тут докладно зупинятися на тому, що кожна з тих громад має власне(!) законодавство, торкнемося йно’ одного пункту. Аби чужинцю поселитися в якомусь швейцарському місті потрібна на те згода місцевої громади. Відтак, коли тобі таку згоду дають, ти і відповідальний у своїх вчинках перед певними жителями (не абстрактним елєкторатом!!) – перед своєю громадою. А громада навзаєм несе відповідальність за тебе. Виявився ти, не дай боже, якимось збочинцем чи злодієм, то тебе відразу й приструнчать: мовляв, ми тебе прийняли, ми тебе ж і витуримо. А що – варіянт, га?

©Юрко ЗЕЛЕНИЙ, подолянин корінням з Чорткова


Пояснення слів, що зустрічаються в тексті, можна прочитати тут: Словник Юрка Зеленого для меломана і не тільки...


----------------------------------------------------

В тему:

Відкритий урок пролетарського націоналізму