«Політичне вбивство - це перш за все акт помсти»
Н. Морозов
Листок Земли и воли №2-3.22 марта1879 р.

Скоєно політичний злочин, з особливою жорстокістю вбито Основний Закон держави. Усвідомлювати це надзвичайно боляче - наче звістку про втрату когось близького чи знайомого, від кого залежить твоє життя. Боляче, але це усвідомлення необхідне, щоби жити далі.

Я розумію, не всі повірять, мовляв, що ти кажеш, ніхто нашу Конституцію не вбивав, ось вона в Інтернеті, на сайті Верховної Ради висить, як жива, чи на стенді в бібліотеці. А он бачимо її в руках судді Конституційного суду, але давайте напружимо звивини і пригадаємо, хто востаннє бачив українську Конституцію живою, тобто в дії?! Коли норми Конституції були нормами прямої дії чи то для владної опозиції, чи опозиційної влади?! Де протягом останніх трьох років не порушували положень Основного Закону України в парламенті, уряді, чи може в секретаріаті Президента?! Пригадуєте? І не силкуйтеся! Мертва наша Конституція і нема на те ради.

Вбивство було повільним, колективним і публічним. Пам'ятаєте, як під час Помаранчевої революції, коли прихильники двох Вікторів мерзли на Майданах всієї країні, вони, Віктори, вперше домовились. Тоді із численними порушеннями норм Конституції України було внесено зміни до тієї ж Конституції, зміни, які стали важким, а як пізніше з'ясувалося, смертельним ударом для Основного Закону. Пригадуєте, як після зради, вибачте політичного маневру Мороза, перші особи країни, замість того, щоб виконувати Конституцію, поранену непрофесійними змінами, але все ще живу, спробували підмінити її таким собі «Універсалом». Згадайте, як завдяки Блоку Юлії Тимошенко та Партії регіонів був прийнятий відверто неконституційний Закон «Про Кабінет Міністрів України». Мав місце і неконституційний спосіб формування парламентської коаліції, коли депутати продавались, але не фракціями, як Мороз, а тушками. Сумнівної легітимності укази Президента про розпуск парламенту, поновлення його діяльності на день, чи два, скасування попередніх указів. Бездіяльність Конституційного суду, який не захотів приймати юридичне рішення до прийняття політичного компромісу... Не хочеться перераховувати все, вже й від згаданого нудить, але варто чесно визнати, що вбивали Конституцію не лише політики, а й громадяни!

Саме так. Бо протягом кількох років мільйони нас, громадян, спостерігали на екранах телевізорів, як добивають Конституцію. Спостерігали, але не протидіяли. Політики влаштували чемпіонат зі знищення правового поля країни, а ми, зручно влаштувавшись на диванах, лише вболівали за «своїх».

Юля порушує Закон, її виборці радіють - «Як вона їх!». Коли це робить Ющенко, його прихильники сприймають правопорушення як довгоочікуваний вияв політичної волі, а неправові кроки Януковича його електорат потрактовує як справедливу помсту «помаранчевим». Та помиляються усі, вбиваючи Конституцію, старі політики вбивають і нас, громадян. Поки що не фізично - тільки політично, перетворюють нас на отару. Біомаса не складає небезпеки для політиків, вона слухняно ходить на кольорові майдани, готова тримати свічку під час нічних домовленостей, біомаса не ставить незручних запитань, і, головне, справно голосує, навіть, якщо вибір це лише ілюзія. Отже, смерть Конституції і на нашій з вами совісті, панове-громадяни!

Звісно, основні злочинці робитимуть вигляд, ніби нічого не сталося. Ми знову побачимо квіти та привітання, знову нам нагадають, в яких муках народжувалась наша Конституція, і як багато зроблено на шляху до втілення її положень. Ми почуємо, якою значущою подією для народу стало її прийняття. Нам навіть пообіцяли цілих чотири вихідних, щоб ми святкували день народження мертвого Основного Закону. А поки громадяни їстимуть салат із крабових паличок, який давно замінив на наших столах радянський олів'є, труп Конституції будуть видавати за живий Закон прямої дії. Труна, розмальована блакитним, помаранчевим, червоним, білим, рожевим, малиновим та іншими кольорами, обвішана підківками, кулачками, зірочками і сердечками, мандруватиме країною як символ розвитку демократії і політичного компромісу.

Правлячі політичні групи низкою безвідповідальних та неправових дій фактично знищили правове поле. Усі гілки влади в країні дискредитовані та опинились у напівлегітимному стані, норми Конституції поступились політичним домовленостям. У країні, де не діє основний Закон, не можна відзначати день Конституції. В сьогоднішніх умовах 28 червня доцільніше було б відзначати як День пам'яті Конституції. Салют та концерти варто скасувати, на державні прапори вчепити траурні стрічки, а круглі столи й конференції присвятити запобіганню вбивства Законів у майбутньому.

Проте, проглядаються в цій ситуації і певні позитиви. По-перше, на зміну вбитій Конституції має прийти нова, з підвищеним імунітетом, по-друге, за Кримінальним кодексом вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті - карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років (давайте позбавлення волі розглядати у політичній площині). Якщо основні замовники та виконавці злочину проти Конституції будуть ізольовані від політичного процесу, то якість цього процесу, безумовно, покращиться. Суддею, який може прийняти таке справедливе і потрібне для держави рішення, має виступити народ - звісно ж, як спільнота громадян, а не біомаса. Не погано було б, якби дострокові парламентські вибори і стали тим судом праведним над вбивцями української Конституції.


----------------------------------------------------

В тему:

Діалектика влади

Реформація: 25 пунктів

Про користь снайперів

"Нова влада буде результатом насильницького перевороту"