Звичайно, «Атеней» 2003 року це не те ж саме, що «Наследие предков» 1998 року. Змінилася не тільки назва, але - багато точок відліку і перспективи. Минулі п'ять років потрібно сприймати не як зовнішній історичний фон, а як могутнє смислове поле, яке змінило і навколишню дійсність, і нас самих.

Нове коло поглибленого діалогу з Києвом почалося з моєї творчої поїздки в Україну влітку 2002 р., коли я відвідав, крім столиці древньої Русі, священну гору Богит, де колись було святилище Світовида, і Кам'яну могилу під Мелітополем. Обидві екскурсії організувала Г. С. Лозко, видатний український релігієзнавець і етнолог, голова Об'єднання Рідновірів України (ОРУ). Вона ж опублікувала у своєму журналі мої язичницькі гімни під загальною назвою «Сім променів» ( «Сварог» №13-14).

У подяку я організував зимою того ж року в Культурному центрі України м. Москви творчий вечір Г. С. Лозко, приурочений до виходу її авторського перекладу «Велесової книги» (Київ, 2002). Одночасно ми надрукували в «Атенеї» №3-4 розгорнуте дослідження Галини Сергіївни «Біля джерел Рідної віри». Разом з парою полемічних статей навколо неорелігії «Рунвіра», заснованої Левом Силенком (США), ця праця склала об'ємний блок матеріалів по Україні.

22 березня 2003 р. в Московському Будинку національностей відбувся спільний вечір «Атенея» і «Сварога», де українська тематика вперше була озвучена в російській ультра патріотичній аудиторії з перших вуст. Оскільки зроблено це було ввічливе і коректно, в контексті спільнослов'янських проблем, то ніякого відторгнення не сталося.
Взаємні симпатії видавців «Атенея» і «Сварога» були сприйняті читачами загалом позитивно, але неоднозначно. Крім схвальних реплік і всіляких компліментів, ми отримали декілька критичних відгуків (фрагменти з них публікуємо поруч). У них в грубій формі висловлюються сумніви в самій необхідності діалогу росіян і українських націоналістів. На щастя, ці окремі нападки не змогли зіпсувати загальний сприятливий тон, в якому і проходила наша зустріч у Києві.

Організувати презентацію журналу в іншому місті, а тим більше - в іншій країні, нехай навіть дуже близькій, справа не така проста, як це може здаватися. Де провести зустріч? Кого запрошувати? Хто буде оплачувати оренду залу, проїзд туди й назад, помешкання? А головне: кому їхати і що везти з собою на огляд іншим?

Вирішення цих питань зайняло не один день. У результаті, в Київ, крім мене, вирішили їхати поет і член редколегії «Атенея» - Сергій Яшин, художник Андрій Дорожкін (Орей) і веб-майстер Михайло Бойцов (Ландскнехт). З нагоди презентації була спеціально підготовлена виставка язичницької графіки «Повернення Богів», що коштувала нам особливих турбот і витрат (див. кольорову вкладку).

Беручи до уваги череду християнських і радянських свят, що зайняли разом з вихідними першу половину травня, ми почали запрошувати людей заздалегідь: поштою, по телефону, через невеликі афіші та Інтернет. Наші оголошення рідною мовою розмістили українські сайти «Народний оглядач» і «Сварог». Зрозуміло, ми потурбувалися і про те, щоб кілька десятків «Атенея» потрапило до місцевих читачів ще до презентації.

І ось, довгожданий день настав. Вранці 11 травня, ще до відкриття Українського центру духовної культури, наша команда в повному складі була на місці. Насамперед ми розмістили виставку «Повернення Богів». Вона зайняла дві просторі кімнати на першому поверсі. Тут же ми поставили стіл для продажу журналів і супутньої літератури. До 11 години стали підходити перші відвідувачі. Серед них були і наші старі знайомі, і нові для нас люди. Давній автор «Наследие предков», видатний археолог і письменник Ю. А. Шилов прийшов разом з колегою з Москви, знаменитим шумерологом, академіком А. Г. Кифішиним і головою Всеслов’янського собору Н. І. Кікешевим. Інший автор «Наследия предков» А. Н. Лєбедєв привів однодумців з російської общини Києва. Відомий фахівець з екстремальної психології О. Г. Бахтіяров, що очолює нині Інститут ефективного розвитку, запросив своїх студентів і купив оптом відразу півсотні «Атенеїв».

Через півгодини зал стали наповнювати активісти «Рунвіри», які якраз перед нашою презентацією провели в тому ж залі чергові збори громади «Сонячна». Вони поставились до виставки з цікавістю і ввічливою обережністю, розпитуючи подробиці про художників і авторів книг. Вельми приємною була перша зустріч зі знаменитим українським художником В. Крижанівським, що написав пантеон язичницьких Богів. Виставку відвідали також інші українські художники, що працюють в цій тематиці: Петро Печорний, Василь Лашко, Людмила Кузнєцова.

До полудня обидва зали на першому поверсі були заповнені відвідувачами і ми, не порушуючи графіка, рівно о 12 годині офіційно відкрили виставку. Я як автор цього проекту виголосив коротке вітальне слово і провів екскурсію, розказуючи про кожного художника і його творчість. Найбільшу увагу привернули картини Велеслава (Іллі Черкасова), Володимира Пінгачова і Орея (Андрія Дорожкіна). Задавали питання з приводу трагічної долі Костянтина Васильєва. Близько півгодини тривала ця бесіда про творчість російських художників-язичників. Хтось записував її на магнітофон, хтось - на відео. Інші робили фотознімки на згадку.

Близько 13 години ми стали запрошувати гостей на другий поверх, у великий актовий зал, розрахований на 150 чоловік. Ми були приємно здивовані, що він виявився заповненим, і щоб уникнути тисняви, нам довелося розсовувати задні сидіння, що стояли довгий час без вжитку. Давно вже в залі Українського центру духовної культури не було такого аншлагу! Крім того, уперше зібралися разом представники різних напрямів сучасної української еліти: ветерани національного руху (включаючи емігрантів з Канади); відомі вчені, письменники, поети; активісти Об’єднання Рідновірів України (язичники) і «Рунвіри», представники російської общини, молоді діячі руху «Честь і кров», журналісти з газет і радіо. Всіх їх об'єднав непідробний інтерес до російського расового журналу і нашої художньої виставки.

Вести вечір люб'язно погодилася Г. С. Лозко (волхвиня Зореслава), яка не побоялася взяти на себе відповідальність познайомити українських націоналістів з гостями з Москви. Галина Сергіївна представила нашу делегацію і сповістила програму рідною мовою.
Мені, як видавцеві «Атенея» і його головному редактору, було надане перше слово. Я відразу почав його з декламації свого «Славеня Перемозі» українською мовою, щоб віддати належне Богам, Предкам і героям, а разом з тим - налаштувати слухачів на урочистий і дружній лад. Потім коротко розказав про історію журналу і його центральну тематику, переходячи від рубрики до рубрики. Як автор я акцентував увагу людей, які тут зібралися, на ключових проблемах Четвертої світової війни. Ця війна, на відміну від третьої світової, так званої «холодної», ведеться в якісно інших просторах новими засобами: через програмування, фінансові потоки, таємні ордени і транснаціональні структури.
Сергій Яшин, заявлений в програмі як поет нордичного дендизму, почав свій виступ з оголошення вітального звернення до українців В. Б. Авдеєва «Да здравствует наша раса!». Сталевим голосом він зачитав слова нашого знаменитого расолога, що додали зустрічі особливу відповідальність.

Далі пішов грозовий штурм праворадикальної поезії. Жрець Півночі оголосив «повстання крові проти золота», шокувавши зал холодною агресією маршів «нового покоління Білих вовків». Деякі пенсіонери з півдня відчули себе незатишно під цим крижаним градом і стали потихеньку виходити із залу. Зате нагострили вуха молоді «вовченята». Вони і після вечора залишилися, щоб поспілкуватися з російським неоязичником, що обрушився на Київ, як сніг на голову.

Передаючи мікрофон нашому соратнику по Інтернету, кіберварвару Ландскнехту, Сергій Яшин закликав молодих освоїти поряд зі священними текстами «віртуальну Едду»:

Мы принимаем этой бой
В кибернетических пространствах
Поэты Битвы Мировой,
Бойцы за Честь и Постоянство.

Слухачі вже готові були побачити на сцені електронного робота в скафандрі, але всім на здивування до мікрофона підійшов нормальний парубок, що звернувся до залу щирою українською мовою. Справа в тому, що наш Михайло Бойцов два десятки років тому жив під Києвом і тут же ніс термінову військову службу. Він міг би весь свій виступ виголосити мовою Тараса Шевченка і Лесі Українки, яких він вивчав у школі, але з технічних міркувань перейшов на московський діалект. Це потрібно було хоч би для того, щоб українці поставилися всерйоз до нашої електронної політики, що проводиться на базі сайтів www.ateney.ru і www.voinaimir.cjb.net, не кажучи вже про його власний проект.
З українських авторів «Атенея» перше слово було надане Ю. А. Шилову. Ми чекали, що він розкриє нові нюанси полеміки між рунвістами і рідновірами, але археолог зосередив свою увагу на проблемах сучасного неоязичництва. Автор «Прародины ариев» і недавно опублікованого дослідження «Джерела» закликав рідновірів перейти від архаїчного багатобожжя до освоєння польової структури надрозумного начала, якого одні називають Богом, а інші - ноосферою або інформаційним полем.

Г. С. Лозко також не стала використати трибуну для полеміки. Вона в своєму виступі зосередила увагу аудиторії на творчій спадщині Володимира Шаяна, істинного фундатора Рідної української віри, знавця санскриту, історика і теолога ведичної традиції. Тим самим волхвиня Зореслава без зайвої критики дала зрозуміти послідовникам Рунвіри, хто насправді стояв біля витоків українського язичництва, а хто використовує його вчення в політичних і особистих інтересах. На закінчення Галина Сергіївна запросила всіх на чергові заняття школи Рідної віри.

Оскільки основна частина презентації пройшла досить інтенсивно, ми без перерви оголосили заплановану прес-конференцію. Проходила вона в неформальному режимі питань-відповідей. З офіційних співробітників преси найбільш активно виявив себе представник «Радіо Свобода» Віктор Лінчевський. Заздалегідь ознайомившись з нашими виданнями, він старався спантеличити нас каверзними питаннями. Пересвідчившись, що ми не маємо наміру втручатися у внутрішні справи України, а тим більше - її державну політику, радіожурналіст попросив пояснити, чому росіяни вважають себе «авангардом білої раси». Гетьман Звичаєвого козацтва професійний історик Євген Петренко задав питання про ідеологічні підходи в оцінці російсько-українських взаємовідносин.
У зухвалій формі було сформульоване питання українського відділення «Честь і кров» Олександри Радченко, яку обурили фотографія лідера «Корозії металу» Павука (Сергія Троїцкого), а також інтерв'ю з солістом групи «Коловрат», опубліковані на сторінках «Атенея». У першому випадку вона побачила приховану пропаганду порнографії, а у другому - антиукраїнські настрої.

Інші запитання були задані в доброзичливій манері. Історик слов'янства А. І. Лебедєв став розпитувати про причини розділення «Наследия предков» і «Атенея», на що отримав вичерпну відповідь. Видавець футурологічного журналу «Перехід-IV» Ігор Каганець спитав про те, як «Атеней» бачить своє місце в сучасному інформаційному просторі. Нашим ставленням до економічних процесів поцікавився сучасний ідеолог рунвіри Ярослав Бабич, автор брошури «Вiдрождення свiтогляду».

Деякі слухачі просто попросили слово для репліки. Художник Віктор Кріжанівський тепло подякував організаторам за чудову виставку. Археолог А. Г. Кифішин звернувся до слухачів з проханням направляти йому незрозумілі і маловідомі древні написи. Представник Відділення Слов'янського комітету України Микола Лавриненко привітав редколегію і передав в подарунок два номери журналу «Слов'янська нива». Поет-рідновір Руслан Морозовський прочитав свій вірш «Іду на Ви!», присвячений князеві Святославу.
Коли все бажаючі висловилися, ведуча запропонувала продовжити обговорення в кулуарах в рамках особистого спілкування. І ще майже годину ми обмінювалися думками, адресами, виданнями. Ті, хто спізнився на початок презентації, стали розглядати виставку, придбавати журнали і книги.

Найбільшим попитом користувався сам «Атеней» і язичницька література, в тому числі молодіжний сказатель «Перун», який ми доставили в Київ аж з Новокузнецька. Певний інтерес викликала расова література під редакцією В. Б. Авдеєва, але не такий, на який ми розраховували. І зовсім не пішла політична література. Видно, проблеми прихованих механізмів влади, валютних махінацій, історичного ревізіонізму, таємних орденів ще не встигли заволодіти умами українських патріотів.

Святковим завершенням зустрічі стала дружня вечеря в тісному колі. На ній було виголошено чимало теплих слів і оптимістичних тостів: на славу Рідним Богам, нашим Предкам, і за свободу слов'янських народів.

Низький поклін гостинній Україні, а організатору вечора Г. С. Лозко і її помічникам Оріяні, Богороду, Олегу, Миролюбу та іншим - глибока вдячність.

-------------------------------------
Коментар “НО”:

Цікаво прослідкувати, на яких метафізичних архетипах ґрунтується світогляд та ідеологія головних учасників описаної вище зустрічі.

Безумовною домінантою творчого колективу журналу «Атеней» (особливо поета Сергія Яшина) є архетип “Надлюдина” з його радикалізмом, безстрашністю, вірою в безмежні можливості людини, яка насправді є богом. Цілком органічно виглядає неприхована симпатія “Атенея” до досвіду німецького націонал-соціалізму, який, як відомо, також базувався на цьому архетипі.

Архетип “Надлюдина” частково присутній і в українських неоязичників (Галина Лозко, Юрій Шилов), проте домінантою їхньої світоглядної системи є архетип “Матерія”. Зрозуміло, що вони не називають себе матеріалістами, але це не змінює суті. Так, Галина Сергіївна відверто визнає свій пантеїзм, який, як відомо, є прихованою формою атеїзму (Бог — це Всесвіт, а боги — це природні сили). Інша термінологія, але подібна сутність у Юрія Олексійовича (Бог — це польова форма матерії).

Цікаво буде прослідкувати, як надалі розвиватиметься взаємодія цих двох ідеологій, побудованих на цілком відмінних архетипах. Важливо, щоб світоглядні суперечності не були сприйняті як суперечності міжнаціональні.