Я не вірю в 35% Партії регіонів – хіба, може, під схованими дулами пістолетів? А якщо на хвилину припустити реальність цих процентів – то що, виходить, третина голосуючих українських громадян просякнута такою палаючою вірою в таланти державотворення кримінальної олігархії? Не вірю.

Я не вірю, що українське за духом націоналістичне об’єднання “Свобода” не набрало по території України жодного процента – от не вірю і все! Тому що дуже багато чесних і порядних людей, яких я знаю, голосували саме за “Свободу” – і в Києві, і поза ним, а ще ж є й Західна Україна! І при цьому жодного процента? Це значить, що народ України так любить “політичну націю” і так зневажає правдивий національний український інтерес? Не вірю.

Я не вірю, що вибори відбулися в “прозорий, чесний і демократичний спосіб”, хоч би як під цим не підписувалися іноземні спостерігачі, які, наче в дитячій наївності, не допускають того, що вакханальне дійство починається саме після закриття дверей виборчих дільниць. І до цього ж ряду – таємничі самогубства на дільницях, зіткнення авто саме з виборчими бюлетенями, давно померлі душі або зникнення живих у списках виборців… У цей “демократичний спосіб” не вписуються також автобуси з мешканцями донецького регіону, сьогодні уже навіть вбраних в партійну кольорову уніформу (це ж треба було так не поскупитися на електорат батечкам клану!) Хоча самих людей жаль до стискання серця: у розмовах то там, то тут, мимоволі вхоплених на Річковому вокзалі, в районі Майдану, деінде в місцях дислокації автобусів з регіонів – всюди одне й те саме: люди, не маючи роботи й відповідно заробітку, використовують ці поїздки “в підтримку” блакитної партії заради хоч якихось грошей — 50, 100 чи 200 гривень, кому як поталанить. Але вже нерідко лунають і репліки незадоволених: кажуть, що дурять їхнього брата – обіцяють одну суму, платять іншу, а то й зовсім можуть не заплатити.

З одного боку, хочеться сказати: ці люди не винні. Бо, по-перше, мають дитячу свідомість (а що візьмеш з дітей?) і не розуміють, що не можна продавати власну гідність. Бо поки її будуть продавати, вона буде купуватися – за копійчаною ціною. А, по-друге, люди елементарно голодні й безробітні. Проте підтримувати їдуть тих, хто довів їх до такого стану. Нонсенс нашого “демократичного” буття. То ж чи можу я вірити у “чесність” цих “демократичних” виборів? Не вірю.

А ще я не вірю в те, що вибори взагалі відбулися. Тобто – що в голосуванні взяли участь оті 63 чи 68 – згадала: 62,38%. Бо аж надто від великої кількості людей чула на власні вуха, що вони свідомо відмовляються “брати участь у тому черговому фарсі”…

Можна обдурити “електорат”, але не асоціативно-образне мислення, бо, коли пишу ці рядки про нібито вибори, в пам’яті спливає ще одне безсмертне ім’я — Микола Васильович Гоголь з його “Мертвими душами”.

Наталка Артанія Кобза
3 жовтня 2007 р.

-------------------------
В тему:

РАдуйся, або Свідоме творення нового етносу

Віче — арійська традиція народовладдя

Люби Україну!

Перезаснування держави

Новий Суспільний Договір