Тривалий візит московського патріарха Кирила в Україну, здається, остаточно розколов і українське суспільство, і політиків. Вже одного цього було б достатньо, аби зробити висновок – нічого спільного із християнською вірою, духовністю тощо мета, яку ставив перед собою кремлівський поп, не має. Сьогодні, з одного боку, ми бачимо несамовите потурання Кирилові з боку офіційної української влади, з іншого боку, - акції протесту, які блокуються силовими структурами, невтішні висновки експертів щодо духовної колонізації нації, які ота влада, мабуть, і чути не хоче. Прокоментувати ситуацію, що склалася в Україні за останні кілька днів під час перебування у нас московського патріарха ми попросили заступника голови Української Республіканської партії, депутата Львівської обласної ради Ростислава Новоженця.

Наш співрозмовник одразу звертає увагу на те, як багато уваги зараз приділяється кожному кроку Кирила. Насправді, якби то був звичайний душпастирський візит священика до своєї пастви, ця подія була б темою номер один у кращому разі лише для прихожан УПЦ Московського патріархату. Але Кирилом уже переймаються усі, навіть ті, хто ніколи в Бога не вірував.

Насправді, якби наслідками дев’ятиденних поїздок Україною не могли стати фатальні перетворення у житті суспільства, українці, напевно, згадували б про інші речі. Якщо не про внутрішні проблеми, то принаймні про свою власну історію та духовність. «Саме цими днями, коли Кирило перебуває в Україні, ми, - говорить Ростислав Новоженець, - мали б відзначати кілька важливих дат, серед яких є і сумні, і ті, що свідчать про велич української нації. Наприклад, підняття синьо-жовтого прапору біля Київської міськради (19 років тому), формування Є.Петрушевичем у Відні закордонного уряду ЗУНР (90 років тому), загибель від тортур у німецькому концтаборі Авшвіц брата Степана Бандери Олександра (68 років тому), великі перемоги над поляками Богдана Хмельницького під Збаражем (1649 р.) та Петра Дорошенка біля Четвертині (1672 р.). Також – створення 90 років тому Української Військової Організації під проводом Євгена Коновальця. Українці могли б святкувати 145-ту річницю від дня народження митрополита Андрея Шептицького. Нарешті – чергову річницю обрання гетьманом України Івана Мазепи (1687 р.). Та замість цього до річниці обрання Мазепи гетьманом в Україні на угоду московському попові перейменовують вулицю, що носила його ім’я. І взагалі, робиться вигляд, що нічого у ці дні немає важливішого, окрім Кирила».

Чому в такий нахабний спосіб українцям змінили «порядок денний», примусивши їх забути про все своє та слухати чужинця? За словами Р.Новоженця, люди, які доклали до цього свою руку, можуть іменуватися не інакше, як злодії в рясах. І щодо їх мети наш співрозмовник висловлює цілком однозначні тези:

- Сан Кирила звучить як патріарх Московський і всія Русі, - продовжує Р.Новоженець. – З одного боку, це підтверджує, що Москва і Русь – окремі одна від одної. З іншого, назва його сану всім говорить про Святу Русь, куди входить Москва, хоч історично Москва до Русі не мала жодного відношення. Бо Русь за визначенням Грушевського – це праукраїнська держава. І навіть за висновками російських істориків Московське царство виникло приблизно на чотири століття пізніше, ніж українська Київська держава – Русь. Свого часу, залучивши фахівців, ми у рамках Благодійного Фонду «Україна-Русь» проводили грунтовні дослідження та довели, що москалі (або московіти) – мешканці Московського царства, навіть зі слов’янами не мали нічого спільного, бо етнічно і генетично вони формувалися на базі приблизно п’ятдесяти напівдиких угро-фінських та татаро-монгольських племен, що були кочівниками.

Зрештою, кочовий спосіб мислення в москалів залишається і донині. Згадайте хоча б популярну у радянські часи пісеньку «Мой адрес нє дом і нє уліца»… А слово «Русь» фактично було викрадено пращурами теперішніх росіян, бо ще за часів Івана Грозного на Москві виникла думка про необхідність написання своєї великої і славної історії. Тоді вони почали переписувати літописи, знищувати або фальсифікувати історичні документи. Згадаймо, що до 1721-го року Росія просто іменувалася Московією. Та й саме слово «росія» - це грецька транскрипція від «Русь». Тож, якщо вони були б справді слов’янами, навіщо називалися б у перекладі з чужої мови?

І сьогодні, - говорить Р.Новоженець, - здається тільки одна національність звучить як прикметник – руській. Українець, поляк, чех, німець, англієць і навіть американець – всі слова відповідають на запитання «хто?», і тільки наш сусід каже «чий» він.

Оця невідповідність між надуманими тезами Кирила про єдність народів, «русій мір» із центром у Москві тощо та простими речами, які одразу впадають в око, ще раз доводить, що царська Росія, СРСР, а тепер і Російська Федерація постійно фальсифікували історію і продовжують робити це зараз. Насправді ж Русь і Московія – це дві протилежності, два різних світогляди, які взаємно виключають одне одного. Якщо руський менталітет – це ознака цивілізації і духовності, то московська ментальність відображає свідомість орди, кочівників. Отже, якщо і можливе створення якогось руського світу, то до чого тут москалі?

Читати далі