Тема розмови стосувалася актуального на сьогодні питання: що, власне, буде після виборів до місцевих органів влади? Не секрет, що багато хто з політологів прогнозує не кращий сценарій розвитку подій, очікуючи остаточного відкату держави до авторитарних форм правління. Залишитися байдужим до таких прогнозів важко. У разі, якщо вони справдяться, два непростих для українців десятиліття незалежності можна буде вважати втраченими. Адже нинішня центральна влада навіть і не приховує, що хоче усіх нас повернути до минулого. А як виглядає ситуація з точки зору гостей круглого столу? Нижче подаємо їхні думки у такому вигляді, в якому вони були висловлені.


Володимир Цибулько:

„З приходом нової влади постановка питань була настільки швидкою, що знаходження відповідей на ці запитання навіть в експертному середовищі не видавалися просто легким. Просто цей 9-ий вал запитань, проблематики, він породжував сам себе, репродукувався в нові проблеми. Якщо на початках приходу Януковича до влади, влада акцентувала найбільше на стабілізації системи, то на сьогоднішній день ми бачимо, що ніякою стабілізації системи через політичні інституції не відбувається. Початок економічних реформ так само не відбувається. Особливо однією найбільш з дражливих тем є об’єднання суспільства, зрощення країни в єдине ціле. Насправді ця тема взагалі зникла з політичного поля і навіть не розглядається. Фактично, влада сьогодні вчепилася в місцеві вибори як в систему відбору нових людей у владу. Виборче законодавство виписане таким чином, що воно просто приречене зафіксувати старі кадри у старій державній машині.

Авторитаризм за російською моделлю зараз в Україні збудувати неможливо, тому що для такої моделі важливо мати широкий доступ до кредитних ресурсів та більш-менш стабільну економіку. Через підпорядковування, через соціальний пакет, через підкуп певних соціальних прошарків стабілізується особиста влада, але це буде короткострокова стабілізація, що ми бачимо на прикладі Росії. І наступним є демократичні вибори як механізм утвердження України в колі демократичних держав.

Саме виборче законодавство, яке на сьогоднішній день прийняте щодо місцевих виборів, є фактично однією з ланок системи помилок, які допускає влада. Влада заявила, що реформа 2004 року була помилкою з боку партії влади. Тепер весь пакет законів, особливо бюджет 2010 року, який приймався, не читаючи, очевидно, влада через кілька місяців також оголосить помилкою. На системні помилки влади суспільтво має якось відповідати. З одного боку, воно відповідає боротьбою за демократію, з іншого – якщо влада не генерує нових ідей, то суспільство повинно генерувати власні ідеї.

Говорити про вибори як про переломний момент частини України можна, тому що Україна – це дві системи в одній державі. Є Схід, який базується на великій економіці, величезних промилових підприємствах, і є Захід, який базується на малому і середньому бізнесі. Відповідно, якщо величезні підприємства передбачають контроль, можна сказати, навіть феодалізм, то вільна економіка і малого, і середнього бізнесу передбачає демократичні гарантії, інакше така економіка не може розвиватися. Тут є постановка одразу двох таких блоків. Не можна заганяти західноукраїнський економічний стиль. Захід – це демократія, а Схід – наче авторитаритаризм. Насправді ж - це єдність протилежностей, і в своїй різності ми повинні знайти таке раціональне зерно, яке дасть можливість об’єднати країну, а також змусити владу дослуховуватися до суспільної думки”.

Вадим Карасьов:

„Україна пережила унікальний час і знаходиться в історичній паузі. Ця пауза має не тільки негатичний відтінок, але й позитивний. Позитив полягає у тому, що що люди тепер можуть замислитися над тим, що помаранчеві сили не винуваті у тому, що відбувалося в країні в останні роки в економіці країни, політиці, що політична система була нестабільною. Складається враження, що все погане було від помаранчевих, а хороше – від Партії Регіонів. Сьогодні вже більше половини року як Партія Регіонів при владі. Ну і що? Що, покращилось життя вже сьогодні? Це унікальний час для для історичного протрезвіння, для історичної раціоналізації того, що робиться з країною.

Демократія чи авторитаризм? На мою думку, ні те, ні інше. Та демократія, яка була в Україні останні десять років, я називаю це великою електоральною демократичною епохою. Від 2002-го року до 2010-го на виборах перемагала тільки опозиція. Це ознака демократії. Це унікальні часи. Але цієї демократії вже не буде, тому що вона почала, особливо в період економічної кризи, доводити свою неконструктивність, неефективність. Вона не давала Україні економічного успіху. А сьогоднішній світ – світ успішних країн. Але авторитаризму, в якості взірця якого нам показують Китай чи Росію, теж в Україні не буде. В Україні ще немає ефективного механізму прийняття і реалізації рішень. Демократія, яка немає ефективної держави, національної спільноти, не може бути ефективною. Якщо взяти взагалі оцей комплекс „Держава-ринок-нація-демократія”, то в такому хронолічному порядкувони формувалися на заході Європи. Спочатку була держава, укріплювалися кордони, потім формувалися ринкові відносини, індустріальне виробництво, а вже потім формувалася нація як культурний і політичний вимір держави і тоді аж демократія. В Україні, як склалося історично, пішли від іншого. Спочатку була атрибутивна держава, потім демократія, а нації ще не створено, вона дооформлюється. І цю демократію використали демагоги та антинаціональні політичні сили, які не хотіли, щоб Україна була нацональною спільнотою. Звідси всі ці суперечки щодо мов, НАТО чи не НАТО, ЄС чи не ЄС і таке інше. Демократія, яка не спирається на національну спільноту, національні цінності і стандарти, може генерувати деструктивні тенденції, і це поразка.

Влада розуміє Україну як силову державу. Це путь внікуди. На цих виборах вже буде ясно, що хотіли змоделювати вибори так, щоб спрацювати на одну партію, політичну силу. Але цього не буде. Авторитаризму не буде. Сьогодні потрібно бачити, що це буде, це має бути десятиліття демократії на базі національної спільноти, правової держави, ринкової економіки.”

Записала Марія Миць

---

В тему:

Махатма Ганді для Третього Гетьманату

Ліберальна ідея не спрацювала. Що далі?

Яку нову країну ми будуємо?