За роки підпілля і за двадцять років після виходу з нього УГКЦ, за висловом Митрополита Андрея Шептицького, зміцніла і «пішла» на свої колишні матірні території. Перенесення центру УГКЦ зі Львова до Києва – столиці України зробило нашу Церкву всеукраїнською, а не тільки галицькою, хоч Галичина завжди була і буде тим живодайним джерелом, яке буде її постійно живити і оберігати. Мусимо також відзначити величезну заслугу в цьому Патріарха і кардинала Блаженішого Любомира Гузара, який своїм рішенням про перенесення центру УГКЦ у Київ, втілив мрію своїх великих попередників – Митрополита Андрея Шептицького та Патріарха Йосифа Сліпого.

Одним із головних завдань новообраного Патріарха є формування у Ватикані, як і в цілому, світі концепту про високу релігійність вірних УГКЦ і відданість Апостольській Столиці, яка була підтверджена життями і кров’ю тисячі владик, священиків, монахів, монахинь та вірних. Де ще на теренах Європи, включаючи і суто католицькі країни, можна знайти таких щиро вірних людей, як в Галичині. Уже сьогодні наш край може стати, образно кажучи, центром підвищення кваліфікації для всього європейського католицького кліру. Наші храми і церкви заповнені вірними і в тому числі молоддю, що є рідкісним явищем у високо розвинутій Європі. На всі великі релігійні свята, у Галичину мали б приїжджати католицькі владики, священики і вірні, щоб отримати заряд високої релігійності і навернення народу до Матірної Церкви.

Новообраний Патріарх і наші владики, маючи за собою багатомільйонну і щиро вірну громаду, мають право вимагати від Ватикану чи Конгрегації Східних церков не тільки більшої уваги, але і більшої допомоги.

Поки що УГКЦ перебуває перед Римом на правах пасинка. Нині є всі можливості для того, щоб наша Церква зайняла достойне місце серед перших у Ватикані. Консеквентна діяльність у цьому напрямку молодого Патріарха не має іншого шляху. Він мусить добитися того, за що боролися його великі попередники на початку і всередині двадцятого століття. Маємо на увазі надання нашій Церкві гідність Патріархату!

Ватиканська «остполітік» і страх перед тиском Московського патріархату мусить закінчитися, хоч би з цієї причини, що за останнє десятиліттяКатолицька Церква зазнає різноманітних цілеспрямованих ударів та впливів як із середини так і з зовні і тут УГКЦ може стати міцною підпорою Риму і разом протиставитись та нарешті розпочати наступ, а не постійний відступ на все те, що розмиває підвалини Христової Церкви.

Читати повністю тут