І все це дійсно було би правдою, якби не одне «але» - безвізовий режим буде доступним лише для тих громадян, які вже мають відкриту візу у Великобританію. Громадяни, що бували за кордоном, в один голос вам підтвердять – це надзвичайно складно. Складніше, ніж отримати «шенген» або візу тієї ж Ірландії…

Тож, який це здобуток? Ніякий. Але принцип Гебельса спрацьовує. Влада говорить ніби то й правду, але не всю. І вважає, ніби це і є свобода слова…

«Назвіть мені конкретні приклади порушення свободи слова в Україні» - говорить Віктор Янукович. Мовою нашого президента це, напевне, означає «скажіть, хто, коли, де і як побив журналіста або перешкодив його професійній діяльності?». Хоча для того, щоб переконатись у відсутності цієї свободи, достатньо просто переглянути випуск новин на будь-якому (за невеликим виключенням) телеканалі.

Випадками ж застосування сили до журналістів ряснів увесь 2010 рік. Візьмемо для прикладу місто Житомир. Згідно повідомлень різних ЗМІ, таких випадків тут налічується не менше 5-ти. Щодо кожного з них, в ідеалі, мала би бути порушена кримінальна справа.

Як зазначив Прокурор міста Житомира Ілля Татарчук, «Нагляд за дотриманням законодавства у сфері свободи слова перебуває на постійному контролі у Президента України, Генерального Прокурора та Прокурора Житомирської області. Органи прокуратури постійно відслідковують інформацію, яка з’являється у ЗМІ чи зверненнях громадян, яка може свідчити про порушення прав журналістів на території міста Житомира. За кожним з цих фактів обов’язково проводяться перевірки».

Отже, ми маємо наступні факти:

1) 28.10.2009р. ввечері в Житомирі, біля магазину ”Вопак” по вул. Київській, народний депутат 45-річний Олег Черпіцький побив журналіста Олексія Василевича, 28 років.

2) 27.08.2010р. по вул. Московській в м. Житомирі, до редактора газети «Сільське життя» Івановського В.В. підійшов молодик, спитавши, чи він дійсно Івановський, після чого без будь-яких пояснень бризнув йому в обличчя сльозогінним газом та наніс ножем тілесні ушкодження у вигляді двох колото різаних ран на зовнішньо-задній поверхні лівого стегна. Після цього зловмисник втік з місця події.

3) 03.11.2010р. у Житомирі працівники міліції застосували силу до спецкореспондента 5-го каналу Оксани Трокоз, коли вона приїхала знімати прес-конференцію Ігоря Коктиша. В неї відібрали камеру.

4) 24.12.2010р. Близько 20 журналістів житомирських видань і телеканалів не пустили на засідання сесії Житомирської міської ради. На першому і другому поверхах на підходах до сесійної зали стоять правоохоронці, не пропускаючи ані журналістів, ані відвідувачів. До початку сесії заборонено перебувати навіть в коридорі. За словами міліції, розпорядження не пускати представників ЗМІ вони отримали від «керівництва». В цей день на сесії Житомирська міськрада повинна затвердити регламент, за яким в сесійний зал допускаються тільки телекамери та фотографи. Журналістам дозволено вхід через бокові сходи на балкон, при цьому відсутня фізична можливість будь-якого контакту з депутатами.

5) 04.10.2010р. депутат Житомирської райради від БЮТ Юрій Вербилюк під час свого інтерв’ю відібрав у позаштатного кореспондента газети «День» Дмитра Сінченка диктофон та завдав йому тілесних ушкоджень, звинувативши його у шпигунстві на користь інших партій, і виштовхав зі свого офісу, пригрозивши Дмитру, що він ніколи і ніде не знайде роботи в Житомирі, якщо розповість комусь про інцидент.

У жодній із цих справ не було ніякого рішення суду. Тобто, юридично порушень ніби і не відбулось. Але ж диму без вогню не буває. У чому тоді річ? Хто бреше – влада чи журналісти? Та й чи є взагалі шанс з’ясувати, враховуючи реалії нашого життя та методи нинішнього політичного режиму?

З приводу першого епізоду з журналістом Василевичем досі ведеться досудове слідство. Прокуратура відмовляється коментувати цю справу на даному етапі. Стосовно самого депутата Черпіцького, то на сьогодні він входить до складу про владної більшості. Чи є шанси засудити наближеного до влади парламентаря – питання риторичне…

У справі Івановського відчувається ніби то й найбільший прогрес – її передано до суду. І є всі передумови до того, що когось таки покарають (сам Іванівський займає провладну позицію і звинувачує у замаху на своє життя екс-голову райради від ВО «Свобода»). Однак відношення як до журналіста так і до всієї ситуації доволі неоднозначне навіть у середовищі житомирських ЗМІ. Серед опитаних медійників майже ніхто не висловився в його підтримку, натомість побутує думка, що він сам себе «замовив» або навмисне пов’язав звичайне хуліганство зі своєю професійною діяльністю з метою створення скандалу навколо своєї особи.

У випадку з Оксаною Трокоз справу «зам’яли».

Читати повністю ТУТ