Більшість з них або загинула, або пішла в північне сяйво, чи покинула рідний край. Серед них – ректор о.д-р Йосиф Сліпий, який 18 років поневірявся по радянському ГУЛАГу, але не скорився більшовицькому режимові, професор Андрій Іщак, розстріляний у Львові, декан о.д-р Микола Конрад, замучений чекістами в с.Страдч, що неподалік Львова, такою ж була доля о.Йосифа Осташевського, о.Петра Табінського, о.д-ра Лева Глинки, о.д-ра Степана Рудя та багатьох інших з тих богословів, які в цей тяжкий час, не спримітизувалися чи відмовилися від материнської церкви.

Більшість галичан знала і знає Патріарха Йосифа, як строгого, але справедливого ректора БА, який у дуже складний час сміливо керував цим вищим навчальним закладом. Богословська академія за короткий час стала гордістю всіх українців Галичини і діаспори, аж до її насильницької ліквідації. В наш час Богословська академія відродилася у Львові уже в часі незалежної України і незабаром була перейменована в Український католицький університет, який у Римі заснував Сповідник віри – Патріарх Йосиф Сліпий.

Однак нинішній УКУ поки що не може похвалитися таким високим авторитетом і такою глибокою інтеграцією у національне життя; скоріше відчувається дистанціювання від нього. Нещодавно із середовища керівництва УКУ з’явилося звернення до спільноти цього університету (стаття «Шукаймо справжніх витоків лиха» за авторством ректора Бориса Гудзяка, керівника Духовно-пасторального відділу отця Юрія Щурка та віце-ректора Мирослава Мариновича), яке переросло в ідейний заклик на загальноукраїнському рівні. Маємо на увазі пропозицію про вилучення з українського вертепу персонажу «жида».

Не будемо коментувати зливу негативних відгуків, переважно молодих людей на цю «дуже важливу» для галицьких українців пропозицію. Як і усі здорово мислячі люди, ми вважаємо антисемітизм ненормальною ідеологією, непотрібною жодній нації. Писання Дугласа Ріда не повинні знайти відгук в умах українців. Більше того, нам, галичанам, слід пам’ятати про героїзм і самопосвяту євреїв, що билися в лавах Української галицької армії та в повстанських загонах УПА, про подвиг єврея – січового стрільця Карла Бельке, який ціною власного життя, врятував півтора десятка поранених галичан, або про жертви євреїв, що лікували повстанців тощо. Про це ми неодноразово писали в попередніх статтях.

Однак, з власного досвіду знаємо, що персонаж на ім’я «жид» у вертепі аж ніяк не викликає ксенофобських почувань в українців. Більше того, це комічна роль, яка покликана розважати присутніх дотепами та збирати «пампухи». Де тут ненависть? Хіба учасники вертепу, що грають цю роль мають на меті образити єврейський народ, чи державу Ізраїль? Навіть, якщо згаданий персонаж уособлює єврея, то хіба це не доводить, що він є близький українцям, раз цей образ так давно увійшов у наші звичаї? Український вертеп – дуже давня традиція, що поєднує у собі місцевий фольклор та християнське вчення, яке у свою чергу завдяки вертепам ще глибше інтегрується у нашу національну ідентичність, то чи може бути ця ідентичність ненависницькою, якщо однією із її основ є християнство? Як цього можуть не розуміти очільники католицького вузу? То чи потрібно руйнувати таку гарну традицію, піддаючись скороминущим віянням епохи?

Читати повністю ТУТ