Однак такі симпатії до євроінтеграційних процесів складно пояснити виключно економічними причинами. Адже згідно з підрахунками більшості фахівців, швидко заробити українському бізнесу на продажі своєї продукції в Євросоюз не вийде. Основою українського експорту в ЄС є сировина - продукція металургії і зерно, експортерам яких договір про вільну торгівлю не пропонує великих стимулів.

Згідно з дослідженням Польського інституту міжнародних відносин «Виграють чи програють українські олігархи від підписання Угоди про асоціацію», в короткостроковій перспективі від ліквідації ввізних тарифів у межах Зони вільної торгівлі виграти можуть лише українські виробники харчових продуктів. Але і це залежить насамперед від того, чи зможуть вони витримати жорстку конкуренцію і на європейському, і на внутрішньому ринку, куди почне надходити продукція з ЄС. Передбачається, що в майбутньому великий український бізнес зможе розширити доступ до північноамериканських ринків після того, як ЄС і США підпишуть договір про Зону вільної торгівлі, але ця перспектива також досить туманна.

Однак усе останнє десятиліття якраз представники великого українського капіталу найактивніше зміцнювали свої зв´язки із Заходом. Починаючи від традиції відправляти на Захід своїх нащадків для здобуття вищої освіти, що стала вже ознакою хорошого тону, і купувати нерухомість у Європі і до реєстрації своїх компаній в країнах ЄС і придбання європейських активів. Деякі ж, як, наприклад, співвласник групи «Приват» Ігор Коломойський, взагалі вважають за краще займатися бізнесом в Україні, не залишаючи Європи.

Варто згадати, що про свою прихильність курсу на євроінтеграцію найбільший підприємець країни Рінат Ахметов заявляв ще восени 2004 року, причому до другого туру президентських виборів і початку Помаранчевої революції. Він же першим почав хвилю структуризації олігархічних бізнесів, оформляючи в різні часи і різними способами накопичені активи у відносно прозору холдингову структуру.

Сьогодні ж можна говорити про те, що етап первинного накопичення капіталу перебуває на стадії завершення.Ласі активи, які ще продовжують залишатися в держвласності, можна перерахувати по пальцях. Подальше активне зростання активів фінансово-промислових груп можливе переважно за рахунок перерозподілу вже накопиченого на користь найбільш близьких до влади груп. І основні гравці згодні «зафіксувати прибуток», поступово переходячи в зовнішній діяльності на європейські правила ведення бізнесу, засновані на верховенстві права і непорушному праві власності. Вже сьогодні, якщо власникам найбільших українських компаній і доводитися з´ясовувати стосунки в судовому порядку, то суди вони вважають за краще вибирати аж ніяк не українські.

Крім цього, в останні роки замість класичних офшорів та Кіпру все більш популярним серед українського великого бізнесу стає реєструвати компанії в респектабельних європейських Нідерландах, Австрії та Швейцарії. Для багатьох саме європейська реєстрація бізнесу та розміщення акцій підконтрольних компаній на європейських фондових майданчиках стали непоганим захистом від можливих проблем на батьківщині.Приміром, у 2011 році масові обшуки з виїмкою документів пройшли в офісах більшості підприємств Костянтина Жеваго. Однак цієї долі уник найбільший актив бізнесмена - ВАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», оформлений на швейцарську Ferrexpo AG, якою, у свою чергу, володіє зареєстрована у Великій Британії компанія Ferrexpo plc, чиї акції з 2007 року котируються на Лондонській фондовій біржі. І приклад Жеваго або того самого Віктора Пінчука став вельми заразливим з урахуванням того, що українські олігархи бояться 2015 року. Однак вони бояться не лише поразки Віктора Януковича, слідом за яким багатьом можуть запропонувати «поділитися», а й перемоги Віктора Федоровича, яка його настільки зміцнить, що його найближче оточення не буде рахуватися навіть із найбільш заслуженими олігархами з ПР.

Ще більше український капітал впевнився у тому, що мати справу з Брюсселем набагато надійніше, ніж з Москвою, після генеральної репетиції «торговельної війни», яку Росія провела в серпні. Принаймні ні від олігархів, ні через підконтрольні їм засоби масової інформації закликів переглянути євроінтеграційні плани України не прозвучало, незважаючи на погрози з боку Росії про майбутню втрату ринку країн Митного союзу для українського імпорту.

Не додає привабливості Митному союзу в очах бізнесу також широко застосовувана практика висунення сумнівних претензій до продукції компанії, власники яких потрапили в немилість Кремля. Більше того, останні події в Білорусі показують, що проблеми у відносинах між країнами - учасницями Єдиного економічного простору Росії, Казахстану та Білорусі перейшли на рівень, коли керівники та власники найбільших компаній ризикують стати у буквальному сенсі заручниками міждержавних конфліктів.

При цьому, якщо великий український бізнес заради Європи готовий змиритися з втратою частини прибутків від поставок своєї продукції на ринок країн МС, то очевидне прагнення і влади, і великого капіталу євроінтегруватись «малою кров´ю», не проводячи повною мірою необхідних реформ у самій Україні. А значить - максимально законсервувати існуючу ситуацію і не допустити на внутрішні ринки конкурентів з ЄС. Незважаючи на те, що більшість аналітиків сходяться на думці, що найбільший позитивний ефект євроінтеграція для України в цілому зможе принести, як мінімум, у середньостроковій перспективі - коли європейський бізнес почне вкладати в Україну інвестиції і принесе з собою технології, необхідні для виробництва продукції вищого переділу і, у наслідоку, з більш високою доданою вартістю.

Але ймовірність того, що цього не станеться, вкрай висока. Можновладці постараються, щоб нині існуюча в Україні модель спайки бізнесу і влади проіснувала максимально довго. Цим, зокрема, пояснюється і те, що необхідні зміни для приведення українського законодавства у відповідність європейському часто виглядають чистим окозамилюванням. Приміром, якщо у боротьбі з корупцією прийняті законодавчі зміни носять переважно косметичний характер, то найважливіші з точки зору іноземного бізнесу реформи прокуратури і судів взагалі ще не починали.

Найбільш красномовно про ефективність прийнятих змін у практиці підприємців, що не мають прямого лобі у владі, можуть свідчити щоквартальні дослідження Європейської бізнес-асоціації (ЄБА) з інвестиційної привабливості України. Згідно з даними останнього дослідження ЄБА, оцінка підприємцями поточного інвестиційного клімату застигла на позначці в 1,7 пункту з п´яти можливих, що є найнижчим рівнем за останні п´ять років досліджень.

Зрештою, і бізнес, і влада спробують максимально забезпечити свою вигоду від інтеграції України з ЄС. Але навряд чи варто очікувати, що після Вільнюського саміту, на якому заплановано підписання історичної для України угоди, обіцяне «покращення» з Європи наздожене кожного українця. Поки український капітал дотримує свої інтереси, максимум, який запропонують звичайним громадянам - спрощення візового режиму з країнами ЄС. Принаймні, таку можливість.