Хіба ми знали, коли просто собі жили,
Сміялися, буденне щось робили…
Хіба ми знали в ті звичайні мирні дні,
Що є така любов у нашій глибині?
Ти завжди була, але якось повсякденно,
Ну просто як земля, над головою – небо,
Ти як повітря, що його не помічаєш,
А просто з диханням всяк час в себе впускаєш.
Ти ніби сонце, що над нами вічно сяє,
І кожен з нас в собі те сонце завжди має…
Але коли біда продерлася до хати,
Одразу спалахом: Пречиста наша Мати!
Тебе лиш маємо плекати, боронити,
Тебе від злого наша воля захистити…
Бо б’ється серце в грудях: ти єдина,
Ти наша доля, наше ВСЕ – ТИ, УКРАЇНА!

Наталка Артанія Кобза
13 червня 2014 р.