Відгуки в цілому зі знаком «плюс», хоча вказувалися деякі нюанси, які поставили глядачів у глухий кут, пише Mind.

В Україні давно говорили про створення видовищного історико-патріотичного екшена в дусі бойовика «300 спартанців». Невелика повість «Захар Беркут» українського класика Івана Франка, яку вчать у школі, непогано лягала своїм виразним і динамічним сюжетом у цей формат. 

Захара Беркута зіграв американський актор Роберт Патрік, найбільшу популярність якому принесла роль «рідкого» робота-вбивці в «Термінаторі-2: Судний день» (1991).

Роль молодшого сина Захара – Максима – виконав молодий американський актор Алекс МакНіколл; зрадника Тугарина-Вовка втілив іменитий шотландський артист Томмі Фленаган («Гладіатор», «Місто гріхів»), а його дочку (і кохану Максима) Мирославу – британська актриса Поппі Дрейтон (грала у серіалі «Абатство Даунтон»).

Image

Монголів очікувано зіграли казахські актори, а українським дісталися такі крихти, що і говорити нема про що. Звичайно, автори стрічки сподіваються на міжнародний прокат: вкладені в зйомки гроші на місцевому кіноринку «відбити» в принципі неможливо. Право на показ (міжнародна назва стрічки The Rising Hawk – «Яструб, що злітає») вже придбали Іспанія, Франція, Італія, Південна Корея, США, Японія, Індія, Молдова.

Image

Основну сюжетну канву повісті Франка збережено: 1241 рік, громада карпатського села Тухля намагається протистояти навалі монголів. Місцевий старійшина – Захар Беркут – ратує за те, щоб усі карпатські громади об'єдналися супроти спільної загрози. Однак боярин Тугарин-Вовк бажає бути одноосібним правителем краю, а тому вступати зі смердами в рівноправні відносини не має наміру.

Але під час полювання на ведмедя син Захара – Максим – рятує від кігтів дочку Тугарина, Мирославу. Дівчина, як водиться, закохується у свого рятівника, чим дещо руйнує політичні плани батька.

Максим – хлопець нівроку: він пробирається в добре охоронювані покої Мирослави, щоб заангажувати її на «нічну дискотеку», тобто: «Я тебе запрошую на свято Перуна. Будуть танці. Багаття горітиме всю ніч». Звичайно, дівчина не змогла встояти проти такої спокуси – цей похід на танці й вирішить подальшу долю Мирослави, коли їй доведеться обирати між батьком і громадою Максима.

Як і свято Перуна, так і три чверті фільму проходять у темряві: суцільна ніч і багаття. У темряві точаться й усі розмови. Стрічка позбавлена ​​яскравих фарб, і це дещо напружує. Можливо, це авторська метафора, що показує «темні часи» України-Русі. Але, все-таки, з огляду на перспективу її міжнародного прокату, «кольоровість» тільки б додала бонусів фільму, вважає автор статті Костянтин Рильов.

З плюсів  він відзначає непоганий розмах батальних сцен, переконливі бої на шаблях та сокирах, вдало зображені кінні битви – до 70 вершників у кадрі, відмінну ліричну лінію, пов'язану з романом Мирослави і Максима.

Вдався і саундтрек – гарний мікс електронної та симфонічної музики.

Певне «провисання» картини рятує видовищний прорив дамби і фінальна дуель Максима і хана Бурундая, виконана філігранно. Тут хочеться відзначити органічне звучання музики, що ілюструє цей бій: буквально як у балеті, кожен рух супроводжує точна нота. 

Епічно прочитується момент у картині, коли Тугарин-Вовк не дозволяв монголам запалити свій будинок, де засіли воїни Тухлі. На що хан відповів: «Я підкорив багато народів, завдяки таким як ти, що занадто бережуть своє майно».

Ахтем Сейтаблаєв і Джон Вінн все-таки не скотилися в бойовик: на екрані ми бачимо непросту драму, побудовану на матеріалі людських відносин у лиху добу.

Цікава деталь: у монголів за фільмом головний символ – двоголовий орел. Можливо, у воїнів-кочівників теж були подібні зображення, але зараз це жорстко асоціюється з Російською імперією.