У латинському слові «компроміс» ключовий корінь – «разом, спільно». Загалом, як тільки Віктор Ющенко «обміняв» приватну ініціативу на спільні дії, революцію на компроміс, він програв. Програв особисту повноцінну справжню перемогу – ту, що випадає не частіше, ніж раз у житті, і то – не всім.

Потенційний виграш Ющенка тепер зводиться до політичних призів. Наприклад, до можливості стати президентом України (суть не в повноваженнях), але Героєм, якщо хочете – Месією, для свого народу він уже ніколи не буде. Калібр, як виявилося, не той. Віра в Правду ще жива, а в її персоніфікований образ у жовтогарячому шарфику – сумнівна.

Утім, якщо напівперемога в масштабі Ющенка (як виразника надії нації) є програшем, то для багатьох інших політичних гравців, які ще вчора здавалися другорядними, відкриваються зовсім свіжі, часом несподівано зухвалі можливості, що дурманять голову перспективами, І, напевно, ситуація буде вирішена таким чином, що святковий пиріг з нагоди перемоги Ющенка буде розділений між людьми, присутніми сьогодні за круглим столом антикризових переговорів. Питання лише в пропорціях шматочків.

Безсумнівною перемогою особисто Леоніда Кучми, Віктора Медведчука, Олександра Мороза і багатьох інших людей у таборі й опозиції, і влади стане прийняття політичної реформи. Причому негайно, не відходячи, так би мовити, від каси.

Питання: а що в цій самій «касі» - в обмін на 100 голосів «Нашої України» (без 19 БЮТ) - готові запропонувати Віктору Ющенку? Відправлення у відставку прем'єра, що через блокаду два тижні не може забрати з кабінету особисті речі? Або зміни до закону про вибори? По-вашому, обмін хоч здалеку нагадує рівноцінний? От і Юлії Тимошенко так не здається. У своєму коментарі для преси Юлія Володимирівна заявила, що в опозиції є необхідні 226 голосів для прийняття закону про особливості повторного другого туру. Хоча особисто Тимошенко нітрохи не сумнівається, що Віктор Ющенко зможе перемогти 26 грудня і за «старим» законом. У цих словах самовпевненість чи розрахунок? Мабуть, останнє. І базується він, у першу чергу, на якісному психоаналізі і неабиякій жіночій інтуїції. Вона підказує, що Кучма просто блефує! Нагло і по повній програмі (втрачати йому при толерантності Віктора Андрійовича, крім «Криворіжсталі», майже нема чого)! Адже повноцінної, на зразок політреформи, пропозиції для Ющенка в Президента немає. Отже, він грає нечесно. Цікаво, чи пам'ятає наш преферансист, як закінчують шулери?

Не можна не помітити, що, крім іншого, у Тимошенко своє ставлення до всякого роду реформ, особливо до законопроекту 4180. БЮТ не буде голосувати за цю пропозицію мінімум з трьох причин. По-перше, самій Тимошенко ніколи не стати прем'єром з розширеними повноваженнями, затвердженим парламентом. По-друге, Тимошенко, на відміну від деяких, політик візуально на диво послідовний, і не збирається, зважаючи на все, руйнувати репутацію безкомпромісної леді. І, нарешті, по-третє, хто сказав, що пані Тимошенко, проголосуй Ющенко за реформу, не може з'явитися на Майдані і пояснити замерзлим людям, що Віктор Андрійович – людина, м'яко кажучи, толерантна. Більш емоційні вислови можна запозичити зі статті «Жовтогарячий колір зрадництва», розміщеної на сайті, близькому до Тимошенко (?). І ще питання: як Ющенко буде пояснювати голосування за політреформу людям? Один завсідник Майдану запитав мене: «Слухай, а ми тут що, правда, за політреформу мерзнемо?» А?

Утім, не варто забувати, що насправді в прийнятті політреформи немає нічого поганого для Ющенка (навіть з умовою введення в дію у вересні наступного року). Адже, як свідчить вітчизняна юридична практика, немає такого закону, який не можна змінити. І сподіватися, що команда Ющенка не знайде у випадку його президентства 300 парламентських голосів для нової реформи – себе обдурити. Не можна змінювати Конституцію в найближчі 10 років після змін? А хто сказав, що не можна прийняти нову?

Очевидно, утім, і інше: наступний президент обов'язково буде приймати політреформу. Але дуже сумнівно, що це буде законопроект 4180. Не вдаючись у докладний аналіз потенційних змін Конституції, зазначимо лише, що чи не першочерговим, потребуючим невідкладного рішення, стане для спадкоємця Кучми питання сепаратизму. Це в нас у Києві найважливішим питанням політреформи вважається, хто буде призначати уряд, а хто – їздити на чаювання до англійської королеви. Насправді ключове питання реформи в іншому: скільки влади залишиться в Києві? І в цьому контексті запропоновані нині зміни не тільки не розв'язують проблему сепаратизму, а, скоріше, посилюють її. Зачатки федералізації, закладені в пропонованій нині реформі, не здатні зберегти стару модель держави, але і недостатні для того, щоб одержати модель нову. А ризик «коригувати на поворотах» у випадку з устроєм держави занадто великий для того, щоб кожний без винятку політик у здоровому розумі і твердій пам'яті пішов на нього.

Максимально зберегти репутацію переможця для Ющенка тепер можливо тільки за умови фактичного саботування ним же підписаних домовленостей. Іншими словами, Віктору Андрійовичу потрібно: а) не провести ЦЮ політичну реформу; б) виграти переголосування 26 грудня. І тут відкривається завіса нових можливостей Януковича.

Віктор Янукович нині демонструє «смертельний номер»: ап, і замість «єдиного кандидата» перед нами майже закінчений затятий опозиціонер. У силу яких ментальних особливостей Віктор Федорович, на чиїх очах Леонід Кучма неодноразово і боляче «кидав» людей, не вірив, що це може відбутися і з ним, науці невідомо. Але ж попереджали, що з такою біографією на вибори – ні-ні. Але віра в себе і диво перемогла в Януковичі, за що тепер і розплачується. Отже, є факт: нині Янукович – без боягузів (наприклад, без Степана Гавриша і Сергія Тигіпка), а в оточенні лише глибоко і часто особисто відданих людей, у компанії з Тарасом Чорноволом і поза оточенням розумних політтехнологів. З таким нехитрим багажем, не дуже великими (якщо порівнювати з минулим) грішми і спробою за два тижні «виправити» імідж Янукович іде на вибори.

Чи зможе Віктор Янукович перемогти на повторних виборах? Точніше, за рахунок якого ресурсу (якщо адміністративний де-факто - у стані коми), збирається перемагати Янукович? Чи досить виборців у Східній Україні для його перемоги? Навряд чи. Виходить, що Янукович іде на вибори, щоб... підіграти Ющенку? Адже зніми Віктор Федорович, як порадив йому Президент, свою кандидатуру, і Віктору Ющенку потрібно буде набрати половину плюс один голос від кількості тих, що проголосували. А за теоретичної можливості повального голосування на Сході «проти всіх», ця задача досить непроста.

З іншого боку, якщо Янукович зніметься до 16 грудня, то «вічний третій» Олександр Мороз виявиться в числі фаворитів виборчої кампанії. Свого часу у колах, близьких до об'єднаних соціал-демократів, досить нав'язливо мусувалася думка: от був би чудовий президент Мороз при політреформі! З урахуванням «жовтогарячої революції» подібний сценарій сьогодні здається майже нереальним. Але - не неможливим.

Отже, про які ж нові можливості Януковича йдеться? По-перше, зараз у Віктора Федоровича, переповненого образами на владу більше, ніж на Ющенка («свої» завжди ранять болючіше) є шанс стати справжнім, а не віртуальним політиком. Домовленості між Януковичем і Ющенком без посередництва Леоніда Кучми фактично нівелюють можливість подальшого перебування останнього в політиці. А саме це питання, як говорять знаючі джерела, нині ключове для Президента. Він затіяв публічну гру, і, перебуваючи, немов ляльковод, за кулісами, сам не помітив, як опинився у світлі софітів. Яскраве світло відкрило всі недоліки – у тому числі і потугу зберегти владу, а не міць володіння нею. Піраміда Кучми розсипається, і до зламу його гри – один крок.

Другою можливістю Януковича як і раніше залишається власна гра. У сепаратизм, наприклад. Перетворитися з розкольника однієї країни в лідера нової за допомогою відомих технологій і технологів зі Сходу від Донецької області – можливо. Правда, проблема в особистості Віктора Януковича. Для подібного проекту, зважаючи на все, буде забезпечена всебічна підтримка «братнього» Кремля. Однак у цьому плані проблема – у самому Януковичі. Від нього будуть потрібні неабиякі зусилля, щоб із статуї великого плачучого ведмедика, що прикрашає Конча-Заспівську трасу, перетворитися на реальний символ і виразника певних політичних чекань. Чи вистачить часу і сил для проекту? А?

У чоловікові Карл Маркс цінував силу, а в жінці – слабість. Президент Кучма сильний своєю слабістю. Надламана вертикаль влади, бунтівні регіони, особисті зрадництва – усе сконцентровано в ці дні навколо Леоніда Кучми. За деякими даними, ці обставини порядком підкосили силу волі в'язня, однак не затьмарили його бажання оберегти владу. У будь-якому і що показово – публічному вигляді. Кучма хоче залишитися. І така можливість є.

Скажімо, якщо повторний другий тур буде визнаний недійсним або жоден претендент не зможе в ньому перемогти. Тоді потрібно або призначати нові вибори, або проводити реформу на користь чисто парламентської республіки. Зрозуміло, що подібний фатальний збіг обставин неодмінно спричинить за собою нову хвилю «жовтогарячої революції». Люди ж не хочуть не тільки Януковича, але і Кучми. Це викликає і гостру реакцію Заходу. Але нам що, вперше?

Друга можливість Леоніда Даниловича – політреформа. Теоретично вона може перетворитися для нього на посаду прем'єра. Але практично...

Більш імовірна інша можливість: тимчасовий відхід від влади з метою її повного повернення. Для подібного заходу Президентові, крім політреформи, потрібен спадкоємець – справжній, котрому може довіряти навіть Кучма, який не довіряє нікому . Хто б це міг бути? Чи не Володимир Литвин?

Верховна Рада сьогодні де-факто – єдина легітимна і працююча влада в країні. І спікер – найважливіша діюча особа. У разі повторних виборів, кому, як не йому, об’єднувати націю?

Або ще варіант: Янукович знімається, Ющенко не набирає половини голосів, Кучма для стабілізації ситуації іде з посту Президента, а в.о. глави держави в нас під час відсутності прем'єра (тобто в присутності в.о. Азарова) хто стає? А?