Цей телесюжет я пригадав, прилучившись днями до вболівальників Карпат під час офіційного календарного матчу з Оболонню на стадіоні Динамо ім. В.Лобановського. Річ у тім, що я сам західняк і давно вболіваю за Карпати.

Лишень-но при вході в сектор за воротами, - єдиний відведений для приїжджих фенів при здебільшого безлюдних трибунах (і єдиний брудний), - заговорив я до знайомого рідною мовою, як мене обступили вельми вороже налаштовані міліціонери: «Фамілія?». Один з них дістав блокнота, інший дав під бік зі словами «Бистро, бандьора!» для швидшого усвідомлення, що я десь у расистський країні, а не в столиці України. «Фамілія! - я сказав!». Ну, я й назвав.

А що було робити, коли вони не відають, що я не «бандьора», а «журналюга». «Імя, отчество!». «У нас, в Європі, кажуть по-батькові», - відповідаю, але не допомагає. Потім у такий же спосіб домагалися відповідей про адресу, прописку, місце роботи.

Затим міліція підвела мене до відеокамери і стусаном, поки об’єктив блукав по людях, змусила повторити усе ще раз. Відверто кажучи, щодо роботи, я сказав неправду, оскільки вирішив до кінця побути у шкірі бандьори й поспостерігати, що ще вигадають представники влади.

Попереду вже, дивлюся, черга до сектора. Всім кишені вивертають, штовхають, наче дід худобину, хамлять, ніби Київ десь на Колимі. Коли я дістався входу, мені ззаду хтось зухвало підняв руки з двох боків, а прапорщик обмацав з ніг до кишень, мовби я посланець Усами і не маю українського паспорта. Знайшов (о, горе мені!) маленьку пляшку з водою Оболонською. Довелося викинути. Потім міліціонери нараз розступилися і я, поспитавшись дозволу, рушив до свого сектора.

Але тут мене ззаду отой прапорщик як потягне за шиворот! «Куда, падло! - гаркнув мені у вухо і знову камера вперлася в лоба, і ще раз: Прописка?».

Від такої зухвалості моє терпіння урвалося, і я дістав з нагрудної кишені журналістське посвідчення. Прапорщик звісно знітився й змалів. Настала моя черга запитувати: «По-перше, чому ви не представилися, честь не віддали, посвідчення не пред’явили? По-друге, чому застосували силу при відсутності правопорушення? По-третє, згідно з якою інструкцією і яким законом моєї держави вимагали зізнань щодо прописки, якщо її у нас скасовано? Та й не повинен я про це казати».

Посвідчення намагалися показати всі, але мене цікавив лише отой прапорщик. «Ігор Шугуров» - записав я в блокноті. Звісно, над ним є начальники, і не один. Та я не думаю, що вони наказували йому саме так поводитися на очах десятків іногородніх уболівальників, ганьбити імідж європейської столиці. Гадаю, керівництво розбереться і звільнить його, аби іншим зухвалість у голову не била, аби зрозуміли, що зарплату, нехай невелику, отримують із наших податкових стягнень! Навіщо ж нам платити за наше ж приниження, панове європейці?