Поклоніння волхвів: Добра новина з простору боротьби

Переходимо на рівень вище, у простір пригод.

Доки нас стереже наша спрага,
Доки нас тримається віра,
Сонце рухається по небу птахом
І Час підкрадається обережним звіром.

Вітчизна… Пізня вокзальна облава…
Теплі руки… Грудневі дороги…
Країна болить, як перебита лапа
Щеняти, що вирвалося з облоги.

Вириваймось, вириваймось з ночі й туману
Маємо віру, маєм надію!
Ми потім залікуємо наші рани,
Наскільки зможемо, наскільки зуміємо.

Ми потім усе це побачимо,
Коли один за одним вирвемось,
Всю оцю безпритульність псячу,
Всю оцю дитячу наївність.

Шиймо у дурні їх підлу варту,
Оминаймо вміло розставлені пастки.
Треба бити і бити їх карту,
Навіть, якщо ризикуємо впасти.

Сонце дає нам силу свою,
Ворогів розривають ручні гранати.
Серце має обливатися кров’ю.
І переганяти її, переганяти.

Кості зачали міцно зростатись.
Тепло огортає ноги босі.
Щось із нами має статись,
Щось сталося вже і триває досі.

Доки ми усім цим живемо і мріємо,
Доки змагаємось, доки полюємо,
Доки усе це в собі тримаємо,
Доки думаємо, доки любимо.

Грандіозний вірш, Арію! Хто автор?

Перший вірш, як я розумію, Сергія Жадана з Харкова. Це мудре перегукування колишнього (2 тисячі років тому!) з теперішнім -2014-15 роками. Це таке мудре провидіння - врахуймо, що вірш написаний у 2011 році. А другий вірш ще кращий і я приєднуюся до Олениної оцінки. Арій скромно умовчує, що саме він є автором?

Відверто кажучи, я переробив вірш Сергія Жадана.