Соціонічний тип і характер

Соціонічний тип - це ще не характер, це вроджені особливості характеру, певні сталі реакції, сприйняття світу і життя, нахили, цінності й оцінка світу. Це постійна, незмінна протягом життя складова характеру. Душа приходить у цей світ зі своїм готовим багажем, внутрішнім потенціалом, людина росте в певному культурному оточенні і набуває знань і вмінь, розвивається. І от сукупність сталої складової характеру - соціонічного типу й змінної -  набутків душі протягом усіх своїх втілень, і якості самої людини - як вона вдосконалюється або деградує, набір звичок і манер, навичок і вмінь, ставлення до оточення протягом певного відрізку життя і складає в сукупності характер. І якщо людина прагне вирішити свої проблеми, треба спершу пізнати свою постійну складову характеру - соціонічний тип, знайти акцентуації й динаміку перебігу енергії, міру інформаційного наповнення функцій. Гармонізувати себе можна, орієнтуючись на постійну, дану від природи, складову психіки, коли реалізація відповідає природним схильностям, що властиво чистому соціонічному типу. Чим ближче до природи – тим гармонійніша людина. Щасливим можна бути, реалізуючи сильні сторони свого типу і задовольняючи потреби своїх слабких сторін, що природно відбувається в дуальності.

Людина – набагато більше, ніж її соціонічний тип, багатогранніша, а тип – це основа психіки, механізм її функціонування. Якщо цей механізм функціонує злагоджено, проблем немає, якщо є відхилення, це можна з’ясувати і виправити.

У кожного є своє, індивідуальне, і спільне, властиве людям одного соціонічного типу. Тип – це не обмеження. Постійна, типологічна складова психіки не заважає розвитку особистості, і не стримує його, а допомагає краще пізнати себе і керувати собою. Через визначення типу можна точніше виявити індивідуальні особливості. Типовість не впливає на ріст особистості, так само, як не впливає на це стать людини. Соціонічний тип не обмежує свободи розвитку, не заважає проявам індивідуальності, його знання лише дають правильний напрямок і допомагають “не наламати дров”.

На жаль, дуже часто зустрічаються люди надломлені, змучені боротьбою за досягнення в усьому ідеалу. Зневажаючи власні сильні сторони (“це ж і так легко!”, “що в цьому особливого?”), вони примушують себе бути такими, “як всі”, приділяють увагу своїм слабим рисам, “вдосконалюючи” їх, не знаючи, що ніякими зусиллями не зробити зі слабких рис сильні. І який результат? Це втомлені від життя, нервові  люди, які не змогли ніде реалізувати себе. Вони не розуміють, що в результаті такої боротьби із собою вони тільки отримують поразку. Природа сильніша за людину.

Людина створена природою творцем. Тому й творча праця приносить найбільшу насолоду. Саме в творчості людина почуває себе вільною, необмеженою у проявах і можливостях.

Але важко знайти ту сферу, в якій можна повністю розкрити свої таланти, важко виявити, до чого маєш покликання. Люди часто шукають себе все життя – хто знаходить, хто не встигає, а хто розчаровується в пошуках, звикає і продовжує жити за звичкою, і тоді всі дні стають одноманітними, буденними, нецікавими, як результат байдужого існування. Мало того, людина може працювати над собою, прикладати зусиль для досягнення кращих вмінь, щоб підвищити рівень компетентності. Натомість ще більше виснажується, і не може зрозуміти, чому її старання не приводять до бажаного результату. Тоді знаходиться в полоні власних невирішених проблем. Психіка її в напруженні, людина виснажується, страждає від неврозів, а то й психозів, і тільки тому, що перенапружується, активізуючи слабкі сторони.

Творчість можлива лише за сильними сторонами психіки. Тоді все робиться легко, без особливих зусиль, вільно, і сама людина почуває себе самостійною, впевненою, компетентною, швидко розвивається, працює творчо і результативно. Віра у власні сили підвищує самооцінку і власну значимість.