Сонет 132 (Sonet 132)

Жанр: драма 
Країна: Україна

Режисер: Ірина Правило 
Актори: Ірина Ткаченко, Дмитр Коваленко, Лариса Пузанова, Сергій Вутянов

Назва фільму - "Сонет 132". Знятий у 2009.

Сонет 132 ("Як не любов, то що це може бути..." з "Книги пісень")

 
Петрарка Франческо

Це - дипломна робота Ірини Правило, студентки 4-го курсу Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

На youtube фільм виклано трьома "порціями". Остання частина - дуже сильна. Але щоб її оцінити - треба подивитися хочаб другу. Друга частина - дуже добра. Але щоб краще зрозуміти контекст, треба подивитися першу. Перша - не гірша від другої (тобто, теж дуже добра). Але починається з довгої народної пісні. Пісня гарна, і співають її добре, але (як на мене) трохи задовго для короткометражки.

На загал, фільм можна дивитися з будь-якого місця, але бажано - до кінця. Він того вартий. Ірина попрацювала добре.

Фільм знайшов учасник спільноти ТЕКСТІВ Євген Лакінський

Фрагмент інтерав`ю з  ІРИНОЮ ПРАВИЛО

— Знаю, що ви знімали і за Степаном Васильченком «Сонет 132» — за його «Московським ґедзем», також працюєте над «Мужицьким ангелом»...

— Так, у мене з цим автором цікаві стосунки. Робота з його текстами була для мене переломним моментом. У «Сонеті 132» розгортається конфлікт двомовності, такий актуальний сьогодні, коли навіть у сім’ї не оминути непорозумінь. У Васильченка там є елементи шаржу, він ніби сміється із ситуації, а мені потрібно було показати інший бік, я ніби заперечувала авторові, але так склався потрібний діалог. Власне, коли репетирували фразу «Плевать я хотела на твою державу и мову», ми просто змінили інтонацію театралізованої, дещо комедійної манери та показали її субтельну сторону — «московського ѓедзя» — те, що під’юджує героїню. І тут з’явився потрібний абсурд. Я бачила реакцію глядача, до цього місця він сміється, а далі — тиша, я щоразу відчуваю цю зміну настрою аудиторії. Колись ми робили перегляд у друзів, і маленька дівчинка спочатку із задоволенням дивилася, а під час згаданого епізоду вона вийшла на балкон і дивилася крізь скло. Під час іншої сцени вона повернулася, але її дитяча реакція — то був підсвідомий захист, дистанціювання. Отже, ми знайшли потрібне рішення, що перетворило літературний твір на таке екранне видовище, яке не залишає байдужих. Інший цікавий момент був, коли ми працювали над «Мужицьким ангелом». На кастингу був один хлопчик, на пробній фразі: «Мабуть, Бог не чув моєї молитви. Тож не хочеться мені тепер і до церкви ходити», — не зміг сказати другої її частини, про небажання ходити до церкви, у нього виступили сльози на очах. Я зрозуміла, що це наш герой. Васильченко примушує думати.

Якість: DVDRip   Завантажити з сайту ex.ua