Враховуючи євразійське розташування, велику територію, багатонаціональність, переплетення різних культур та специфічність процесів, що відбуваються в Російській Федерації, є сенс розглянути цю країну окремо від частин світу, на території яких вона розташована. Хоча в майбутньому можна передбачити не лише територіальну належність, але й політичну й культурну інтеграцію етнодержавних утворень, що прогнозуються на теперішній території її європейської та азійської частин, в Європу та Азію.

 

      Після розпаду Радянського Союзу Росія вийшла зі свого стабільного стану, який формувався протягом віків. Основною ознакою цього стану було те, що Росія була метрополією великої євразійської імперії. Номінально російський народ був імперським, хоча фактично він використовувався переважно в ролі колонізуючої маси, а важливу роль у забезпеченні стійкості імперії відігравали тюркські народи та українці, які, збалансовуючи та стримуючи одні одних, зміцнювали імперію. Після відокремлення України й Середньої Азії та Казахстану баланс в імперії порушився. За відсутності механізму самозбереження дезінтеграційні процеси наростають i нема значних етнічних сил, які б стримали їх. В інтереси тюркських народів теперішньої Російської Федерації та євреїв не входить існування стійкої Росії. Тюрки (насамперед татари) бачать потребу та можливість утворення власних етнічних держав, а євреї, розуміючи нереальність достатньо стабільної імперії в нових межах, прагнуть максимально використати теперішню ситуацію в своїх переважно економічних інтересах. Російський же народ в сучасних умовах здатний хіба що на безоглядну ксенофобію. Це лише прискорює розвал держави, в якій становище цього народу на етнічних землях гірше від становища національних меншин, а на колонізованих землях - досить нестійке. Катастрофічною є для етнічних росіян і демографічна ситуація. За чисельністю населення в Російській Федерації росіяни стають національною меншістю, причому їх частка знижується дуже різко. Так що у власній сепарації об´єктивно зацікавлені й самі росіяни.

     Особливо прискорюють дезінтеграційні процеси в Російській Федерації економічні проблеми. Кланізація призвела до фактичної відсутності єдиної системи управління. У суб´єктів державної влади кланові інтереси та впливи явно переважають загальнодержавні. Причому замість кланових інтересів все більше домінуючими стають регіональні, які значно стійкіші й мають широку соціальну базу. Інтенсивній регіоналізації Росії сприяє економічна, політична й етнічна ситуація. Неефективність централізованості в економіці очевидна, а замінника економічному адмініструванню, який міг би утримати в рамках єдиного економічного комплексу величезну, переважно слабо розвинуту територію, нема, i в найближчі десятиліття він з´явитися, очевидно, не зможе. Особливе значення для політичної децентралізації Росії має проблема суверенітету над ресурсами. Адже за її позитивного для регіонів розв´язання в гіршому випадку - владні групи, а в ліпшому - населення регіону стали б володіти величезними багатствами. Це більш ніж достатній стимул для боротьби за суверенітет, тим більше, що йому вже не протидіє жодна об´єднавча ідеологія. Зростають різнопланові суперечності між центром та регіонами, а в європейській частині - між двома центрами: Москвою та Санкт-Петербургом. Ці суперечності стають дедалі принциповішими й непримиреннішими. Зокрема, в основі суперечностей між Москвою та Санкт-Петербургом - протиріччя між різними ментальностями, між імперією та демократією, між азійським i європейським вибором. В Росії фактично вже немає значних сил, які об´єктивно зацікавлені в централізації, а та централізація, в якій зацікавлена Москва - привілейоване супермісто, на яке працює вся імперія, - в майбутньому нереальна, позаяк немає вже тих ідей, сил i структур, які б забезпечили це.
 

     Особливе місце в процесі розвалу Російської Федерації відіграє Північний Кавказ. Раніше цей традиційно антиросійський багатонаціональний регіон утримувався в Росії завдяки підтримці народів Закавказзя, для яких далека Росія була добрим союзником проти близьких i агресивних Туреччини й Ірану. Проте посилення в недалекому минулому Росії та ослаблення Туреччини й, частково, Ірану змінило ситуацію. Для цих народів небезпечнішою стала вже Росія, що й спричинило їхню боротьбу за повну незалежність, яка, як відомо, виявилася досить кривавою (події кінця 80-х - початку 90-х років XX століття в Баку, Тбілісі, Сумгаїті; спровоковані не без участі Москви війни в Карабаху, Абхазії, Південній Осетії). Тому Грузія, Вірменія, Азербайджан вже перестали бути російськими союзниками, а без їхньої зацікавленості та підтримки володіння Росії над Північним Кавказом просто не має сенсу. Тому з цієї найслабшої ланки Російської Федерації й почався її розвал. Стримування ж Північного Кавказу лише призводить до збільшення його дезінтегруючого впливу на інші регіони.

      Виходячи з аналізу ситуації в Росії, можна дійти висновку про те, що відбудеться сепарація не лише її національних частин, але й компактних економічно зв´язаних територій з певними сформованими власними інтересами, культурними особливостями та ментальністю. Прецедентами цього є відокремлення від Британії населених переважно вихідцями з неї Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії, Нової Зеландії, а від Іспанії - її колишніх колоній в Америці. Це приклад, за яким буде «валитися» РФ…

    Хм… РФ? Совєтський Союз рухнув, але імперія ще лишилась у вигляді Російської Федерації. Саме імперія, бо про федерацію, як тип державного утворення, говорити наразі не доводиться. „Ерефія” – називають її деякі в’їдливі російські таки аналітики. І на територію Російської Федерації посунули претензії старих і нових держав. Якщо про чотири Курильські острови, та навіть усі Курили із Сахаліном, яких давно домагається Японія, знають майже всі, то про вимоги інших – мало хто. Я вже не кажу про те, що існують цілі «плани військового нападу на Росію, у яких Китай із Японією буде фігурувати як нападники, які розділять Росію».
 

    Нащо вже естонці маленькі поруч з гігантською Росією і ті вимагають повернення територій загальною площею біля двох з половиною тисяч квадратних метрів. Затиснута між Росією та Китаєм маленька Монголія все дужче подає голос про відібрання частини Туви та Бурятії. На нових латвійських картах Питаловський район Псковської області Росії фігурує як частина цієї республіки, бо з 1920 по час окупації 1944 року він був Абренським повітом Латвії…

     Викликає здивування сайт „Уґраїна”, де великоруси звуться упослідженим угро-фінським народом і містяться публікації, направлені на пробудження національної самосвідомості марійців, ерзя, удмуртів, карелів та інших численних і не дуже народів російської Півночі. 

      На цьому сайті розміщена, зокрема, доповідь Г.Мусальова, Інязора, голови громадського фонду порятунку ерзянської мови на семінарі угро-фінських некомерційних організацій у Гельсінкі 14 жовтня 2006 року (доповідь також надрукована в ерзянській націоналістичній газеті „Ерзянь мастор”). В ній автор з тривогою говорить, що в столиці автономії Саранську тільки 3-4 відсотки дітей у дошкільних закладах знайомляться з ерзянською мовою, у школах у формі факультативу мова викладається лише у 8 школах на всю Самарську область, у 20 школах Ульяновської, 2 – Нижегородської, у Татарстані і Чувашії ситуація ще гірша. Припинили свою діяльність педагогічні училища, що готували кадри для викладання ерзянської мови. Далі автор детально аналізує стан із засобами масової інформації, книговиданням: „У РФ бути не великорусу патріотом, любити свій народ, пестити рідну мову, звичаї пращурів, культуру – непрестижно. Шовіністично налаштовані ЗМІ намагатимуться повісити ярлик „екстреміст”, „сепаратист”, „бандит”, терорист”, допоможуть „замочити в мортирі” і пропасти безвісти, як пропадають молоді чеченці у цій, як сказав Міхаїл Задоронов, ФСБ –ій „демократичній” державі”. 

Там же. 

„Ми – не москалі...” 

    Так говорить про себе мій петербурзький кум – етнічний росіянин, коріння якого тягнеться з Уралу та Псковщини. Москалями у Росії звуть москвичів і теж їх не люблять. Власне, тема Москви, як окремого паразитарного утворення на тілі Росії, потребує окремої розмови. Скажу тільки, що навіть у давніх літописах зустрічається неприйняття Москви тими, хто для нас є росіянами:” От Москвы может ли добро быти нам? Не оттуда ли нам тяжести быша, и дани тяжкие, и насильства?” 

Георгій Фєдотов. Святые Древней Руси. Москва, АСТ. 2003, ст.118 

     Аварії в системі електромереж Далекого Сходу пройшли мало поміченими для москвичів, а в самих мешканців краю викликали ще один привід подумати – чи треба їм Московія, якщо поруч так вабить благополуччям Японія? Також давно відомо, що енергосистема – одна із зв”язуючих ланок держави і розпад її може дорівнювати розпаду держави. Владивостоцького сигналу російський Центр не сприйняв – тоді шарабахнуло в самій Москві. Пам’ятаємо, як чванлива столиця була шокована, залишившись без світла. А саме так місяцями живуть десятки регіонів Росії! „Не виключено, що в разі глибоких техногенних аварій у так званій нереформованій електроенергетиці, може статися розпад РФ як єдиної держави” – думка спеціалістів. 

Олександр Гринкевич, Неллі Кузнєцова, Олександр Клітченко. РФ: новий етап перерозподілу власности і влади. 

Часопис „Ї”, № 31, ст. 116
 

       Нащо вже якути здаються нам тихими та мирними і аж ніяк не можуть вони, здавалось би, за щось там тягатися з великодержавною Москвою, а де там! Якутія – Саха все більше й більше вимагає самостійності, звісно, економічної. Тобто – поки що економічної. Алмази – основа економіки Якутії –Саха. І в компанії „Алроса”, що їх розвідує, добуває і продає, восьми улусам належать 8 % акцій, міністерству по управлінню держмайном Якутії – 32 %, трудовому колективу – 23% і тільки 37% -- Рос майну. Москва змістила зі свого поста довголітнього главу республіки, професора Якутського університету Михайла Ніколаєва, бо небезпідставно підозрювала його у сепаратистських настроях. Автор статті в московському журналі пише:” Откровенное насилие над выбором граждан привело тогда к первым после Гражданской войны всплескам якутского национализма”. Коли ж московське керівництво надумало відібрати контрольний пакет акції кампанії в державні, тобто московські, руки, у республіці було зібрано за два місяці більше 66 тисяч підписів жителів Якутії за збереження статусу кампанії. 

Евгеній Тріфонов. Доля «окаянного края». Москва подбирается к якутским алмазам. Журнал «Новое время», № 3 за 2006 р., стор. 14 

     Тобто сказали Кремлю – не лізь, мовляв, до нас, лиши у спокої! Зауважте, мова йде саме про Якутію! Не про Татарстан, чи про Дагестан, а про Якутію!

 

     Сьогодні Росію оточують держави, які мають не лише кращі геопозиційні можливості, але й давно обійшли її за ресурсами. Після остаточного об'єднання ЄС на західних кордонах Росії утвориться єдина держава з населенням понад пів мільярда осіб. На півдні і Далекому Сході з Росією межує Китай -1 млрд. 284 млн. 304 тис. осіб, Японія -- 126 млн 182 тис. осіб і США -- 272 млн. 640 тис. осіб. ВВП Китаю - 991 млрд. 203 млн. дол., Японії -- 4 трлн. 395 млрд. 083 млн. дол., США -- 8 трлн. 350 млрд. 957 млн. дол. Враховуючи загальну кількість населення сучасної Росії (146 млн. 393 тис.) і її економічний потенціал (375 млрд. 345 млн. дол.), ми маємо усі підстави зробити припущення, що РФ як і СРСР неминуче потрапляє під дію цих нових економічних і військових сил. Сьогодні Росія слабка. А раз так -- то її спробують розчленувати.

     Незважаючи на те, що об'єднана Європа ще не скоро усвідомить себе як єдине ціле з єдиними стратегічними цілями, небезпека, яка походить з боку неконтрольованої міграції, російської організованої злочинності і корупції, призведе до жорсткої позиції європейців щодо Калінінграда. Введення візового режиму для транзиту в Калінінград приведе до скорої і неминучої втрати цього анклаву. Тобто, відбудеться процес, зворотний до того, який ми вже бачили в Південно-Східній Азії, коли сильна держава Китай приєднала Гонконґ. Тут же -- слабка держава Росія втратить свій „Гонконґ" на користь об'єднаної Європи.

     США і Японія вже давно з тривогою спостерігають за процесами, що протікають в Сибіру і на Далекому Сході. І якщо Японія не приховує своєї зацікавленості щодо „північних територій", то пряма анексія частини Російської території навряд чи входить в довготермінові плани США. Інша справа, що за певного розвитку подій США будуть вимушені втрутитись в процес розподілу Росії для обмеження впливу Китаю. В будь-якому випадку США категорично не зацікавлені в хаотичному раптовому колапсі Росії, оскільки це призведе до геополітичної дестабілізації всього південно-східного регіону Азії. США хотіли б контролювати територію за Уралом за допомогою своїх ТНК.

     Інша ситуація з Китаєм. Китай динамічно розвиває свою економіку. Для того, щоб і далі зберегти темп, він потребує технологій, ресурсів, території і нових ринків збуту. І все це є на північ від його кордонів. Крім того, і це найважливіше, в Китаї забагато людей.

      А тому одним із вирішальних факторів геополітичного характеру, який може призвести до розпаду Росії, є Китай. 

 

     В Сибіру, на кордоні з Китаєм, потенційними кандидатами на відділення є Тува, Бурятія, Хакасія, Ачинський Бурятський і Усть-Ординський Бурятський національні округи. Однак реально претендувати на незалежність може лише Тува, титульний етнос якої складає ¾ всього населення і яка ще зберегла традиції державної незалежності. 

 
     Що стосується північних національно-автономних округів, то відцентрові тенденції тут можуть мати лише економічний, а не національно-визвольний характер через малу кількість самих народів і через величезний економічний ресурс, зосереджений на півночі Сибіру.

     Так чи інакше, але наявність юридично оформлених національно-державних суб'єктів РФ створює реальні передумови для їх від'єднання за відповідних умов. Варто однак підкреслити, що сепаратистські, національно-демократичні рухи всередині РФ навряд чи здатні привести до дезінтеграції імперії. Як говорилось вище, при розпаді імперій етнічний фактор грає серйозну, однак не вирішальну роль. У нашому конкретному випадку далеко більше значення будуть мати інші внутрішні фактори, зокрема цілеспрямована дезінтеграційна діяльність правлячих еліт Російської держави з метою розчленування Росії на декілька складових частин.
 

     Найбільш показовий приклад -- це регіональний сепаратизм, який має не етнічне, а адміністративне і економічне підґрунтя. Напр., за деякими даними вже сьогодні політичний вплив "ЛУКОЙЛа" розповсюджується на 22 суб'єкти Федерації, "Інтерроса" - на 25, "Сібнефті" - на 16. Регіони, в яких розташовані найпотужніші російські компанії, є, природно, економічно найсильнішими. Кожний другий мер за Уралом є ставлеником якогось великого підприємства. Велике занепокоєння Кремля викликає тенденція до створення на Схід від Уралу міжрегіональних асоціацій „Сибирское соглашение" і „Дальний восток". Москва небезпідставно підозрює регіональну еліту в спробі об'єднання і консолідації зусиль з метою ефективнішого протистояння диктатові Центру. Економічні причини таких союзів ні в кого не викликають сумнівів. Але економічні вимоги - це лише початок процесу: далі будуть вимоги політичні. 

     Все сказане стосується внутрішніх факторів, здатних привести Російську імперію до розпаду. Усі ці фактори не мають жодного значення за умови, що є сильний центр і висока легітимність влади. Однак, внутрішні обставини набувають вирішального значення у випадку, коли центральна влада занепадає, а сусідні держави посилюються. Зрештою, найбільший парадокс, який логічно випливає з теорії Коллінза, полягає в тому, що від центральної влади іноді нічого не залежить: вона може бути достатньо легітимною і стан економіки може бути досить високим. Однак, раптом у сусідній державі стається демографічний вибух і науково-технічна революція, які призводять до різкого економічного стрибка. Після чого сусіди скуповують в країні усю власність і інтелект, а держава спочатку фактично, а з часом і юридично втрачає свій суверенітет. Жодні кордони в такій ситуації не є перешкодою. 

    З розпадом СРСР Росія назавжди втратила своїх союзників з Варшавського договору і прибалтійські країни. Це практично відрізало Росію від торговельних і військових портів в Балтійському морі. Вихід із складу імперії України, Білорусі і Молдови -- призвів до втрати Росією „проток" до Європи. І якщо втрата Польщі, Угорщини і Чехословаччини справді зменшила економічне навантаження на імперію, то відхід України, Прибалтики, Молдови і Білорусі означав створення навколо Росії сірої зони, яка за певних умов має усі шанси трансформуватись у територію НАТО і з часом -- ЄС. У цьому випадку на заході Росія буде межувати з НАТО і, в перспективі -- з ЄС, з новим утворенням з колосальним ресурсним і геопозиційним потенціалом, а на сході -- з такими монстрами, як Китай, Японія і США.

     Таким чином, після розпаду СРСР Російська імперія, втративши чверть території, стала ще більш серединною державою, а її геопозиціний ресурс істотно погіршився. Вона опинилась між сконсолідованою Єдиною Європою на заході і Китаєм, США і Японією на сході, втратила торговельні порти на Чорному і Балтійському морях і перед нею постала загроза остаточно позбутись Чорноморських військових баз в Криму і Грузії.

     Держави в середині географічного регіону мають тенденцію з часом розпадатись на менші одиниці. Сучасна Росія, як і СРСР у ХХ ст. -- серединна держава оточена із заходу, сходу і півдня суперниками, які переважають її у ресурсному і геопозиційному плані. Спочатку розглянемо, однак, внутрішні фактори, які загрожують цілісності Російської Федерації.

     Як говорилось вище, наявність в РФ 89 адміністративно-територіальних одиниць з власними органами управління і власними представницькими і законодавчими органами є серйозною передумовою для відцентрових тенденцій. В „мирний час" такі утворення самі по собі не здатні серйозно розхитати цілісність держави, що добре видно на прикладі Чечні чи Татарстану. Однак на випадок серйозної економічної чи політичної кризи або сепаратистських заворушень одночасно в декількох точках імперії суб'єкти федерації мають шанси здобути самостійність. Так само, як це відбулося у 1991 році, коли розпався Союз. Щоб забезпечитись від такого сценарію, В.Путін після обрання його президентом істотно обмежив самостійність суб'єктів федерації: РФ була поділена на 7 федеральних округів, керівників яких призначає президент. Сьогодні В.Путін намагається переконати Думу законодавчим шляхом відмінити виборність керівників регіональних адміністративних утворень РФ.

     В дещо іншій ситуації перебувають Татарстан і Башкортостан, оскільки ці республіки розташовані практично в центрі сучасної російської етнічної платформи. По-друге, відцентрові тенденції тут набагато слабші через те, що титульні етноси в цих республіках у меншості, а велика частина татар і башкирів мешкає поза межами своїх республік. 

    У всіх інших республіках Поволжя переважає російський етнос. Крім того, додатковим стабілізаційним фактором є приналежність місцевих угро-фінів до православ'я.
 

    Натомість найбільша загроза, з якою зіткнулась Росія на початку ХХІ століття, -- це демографічна проблема.

     Оскільки російські експерти вже давно дійшли висновку, що Росія не здатна вирішити демографічну кризу, спираючись лише на власний потенціал, то вирішальне значення в державній політиці РФ для покращення складного демографічного стану надається міграційній політиці. Варто зауважити, що саме імміграція (найбільша у 1994 р. - 810 тис.) і є тим фактором, який дещо покращує важкі демографічні показники РФ. Проблема, однак, полягає в тому, що міграція із сусідніх країн має вкрай ненадійний характер: розраховувати на стабільний потік можна лише у тому випадку, коли економічна і політична ситуація в самій Росії буде привабливою для іммігрантів, або тоді, коли в прикордонних з Росією країнах ситуація буде далеко гіршою, ніж у Росії. (Напр., збільшення потоків етнічних росіян (і слов'ян) з Азіатських республік СНД в Росію різко зросло у зв'язку зі збройними конфліктами у цих республіках (1991-1994), а також через катастрофічну інфляцію і наступний спад економіки в пострадянських країнах). Однак, як твердять російські фахівці, міграційний приріст протягом останнього часу різко погіршав у зв'язку із зростанням зворотного процесу - еміграцією з Росії: так, у 2001 році позитивне сальдо в результаті еміграційно-імміграційних процесів склало лише 61.5 тис. осіб. 

     Для того, щоб повною мірою усвідомити, яке величезне значення надає Росія імміграції, наведемо уривок із праці „Стратегія для Росії", написаній експертами Ради зовнішньої і оборонної політики (СВОП) під керівництвом С.Караганова:
   „Після 2005 р. в Росії прогнозується стрімке природне падіння кількості працездатного населення, яке може досягнути 1 млн. осіб на рік. Це не просто скорочення, це обвал. Робоча сила буде одним з найдефіцитніших, якщо не найдефіцитнішим ресурсом в Росії. На короткий проміжок - 3-4 роки - падіння працездатного населення може дещо компенсуватися за рахунок підвищення пенсійного віку, проте такий крок призведе до ще стрімкішого зменшення працездатного контингенту в майбутньому. Якщо Росія почне стабільно виходити з економічної кризи, єдиним джерелом поповнення її трудових ресурсів може стати лише імміграція. Отже, перспективна міграційна політика Росії - це перш за все імміграційна політика.

     Якщо ж Росія буде більш-менш стійко розвиватися, у XXI ст. вона, можливо, стане головною країною імміграції у світі, подібно Сполученим Штатам Америки в XIX і XX ст.ст.".

     До сказаного додамо, що підтримувати стабільний потік мігрантів в Росію на потрібному рівні можна двома способами: або створюючи для них привабливий клімат в самій Росії, або цілеспрямовано організовуючи нестерпні економічні і політичні умови в країнах-донорах. Без сумніву, експерти СВОП у своїх прогнозах враховували обидва варіанти стимуляції зовнішньої міграції в Росію.

     Інша, не менш серйозна, проблема, з якою зіткнулася Росія на початку ХХІ століття, -- це вкрай нерівномірний розподіл її людських ресурсів по регіонах. Стан справ виглядає так: загальна площа сучасної РФ складає понад 17 млн.кв.км, а населення -145.924,9 тис.

В Європейській частині Росії, загальна площа якої складає 25.2% від загальної площі РФ (4.309,5 тис. кв. км ), мешкає 114.752 тис., в Азіатській частині, на яку припадає 74.8% території РФ (12.765,9 млн. тис. км ) -- 31.172,9 тис. осіб. При цьому щільність населення в Європейській частині -- 26.6 особи на 1 кв. км, а за Уралом -- на порядок менша - 2.4 особи. Ще більша проблема -- це райони Крайньої Півночі і прирівняні до них території, які займають 11.900 млн. кв. км (69.7%), на яких проживають 11.533,5 тис. осіб. Тут щільність населення складає менше 1 особи на кв. км. 

     Виходячи із сказаного, наступний аналіз неминучого, на наш погляд, розпаду сучасної Російської Федерації слід робити саме зважаючи на спадковість і протяжність дезінтеграційних процесів, які розпочались ще в Радянському Союзі. Чому важливо усвідомити, що майбутній розпад сучасної Росії не є чимось якісно новим і окремим, а лише ланкою неперервного процесу започаткованого в СРСР? Бо в такому випадку ми ясно побачимо, що і зовнішні, геополітичні, і внутрішні фактори розпаду Російської Федерації продовжують діяти за старим сценарієм:
 

   Все. Цикл закінчився. Натомість, нам важливо усвідомити, що навіть характер перебігу окремих етапів розпаду також буде подібним до тих, що вже були в минулому… Загляніть у Історію. 

   То, чи є сенс зараз жити у Росії і мріяти про гарне квітуче майбутнє? Дивлячись на проблеми РФ, українські проблеми – взагалі втрачають свою плоть та стають привидами, «Кентервільськими» привидами Оскара Уальда, у порівнянні із цілими моторошними «Замками на пагорбах» нестабільної ситуації у Рос. Федераці? В котрий раз, хотілося б, що б хоч хтось задумався.
 

    Не дуже морально в на попелищі руйнації Росії, казати про зиски для України. Але, спробуємо оцінити їх. Як бачимо, крах РФ неминущий, і можливо, - остаточний як факт деградації самого російського народу в самому кінці. Деградований народ, не може протистояти нічому, що захоче розорити його ззовні, а у нашому, українському випадку, «забрати награбоване», а можливо, вибити із грабіжника і «компенсацію». Не буду говорити загадками, - повернути собі українські землі Слобожанщини, Кубань, Північні Землі – забрати награбоване, Зелений Клин та вирішити долю Сибірських земель, - це вже питання другорядної компенсації.

   Найголовніше те, що цей величезний табір знущань над цілими народами та мовами розпадеться і культури зможуть кожна жити на своїй землі. Звісно, «розподіл» може пройти і не без крові, але хто розпочав усю цю кров? За фактом, через одну імперію, ми «просрали» 100 років Історії! А зараз, жнемо плоди праці деморалізованого суспільства, особливо на Сході України, - де було найбільше нищення. Не нам вибирати час, коли народитись, але нам вибирати дії, які можуть змінити час!

   Впевнений, ще за мого життя, я побачу усе «це», і можливо, насправді Соборну Україну, - велику, найбільшу Європейську державу, у центрі цінностей якої, - буде: Життя Людини; прийняття індивідуальної Особистості, як основу душі Людини; та відроджену Сторону Світу, - Україну, для українців – тих хто любить та знає мову і культуру й працює на благо Суспільства, - Людей-панів своєї землі. І Ні, - я не навіть не українець генетично, та й козаків у роді не маю, але, я просто русин, який хоче, щоб запанувала совісна Справедливість, хоча б, у цьому куточку Світу…

P.S. Дуже рекомендую вам ознайомитись із матеріалами та повними джерелами, істориків, аналітиків, очевидців розпаду СРСР і думки журналістів, що приведені нижче. 
 

http://ridnakraina.dn.ua/archives/905  (Крах СРСР як етап напіврозпаду Російської Імперії)

http://www.ruthenia.info/txt/zherebe/kinimp.html  (Жеребецький Євген: Кінець Імперії)

http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%B0%D0%B4_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%97 (Розпад Росії)

http://ua.korrespondent.net/ukraine/264786-butejko-prorokue-rozpad-rosiyi-mzs-rf-oburene (Бутейко пророкує розпад Росії. МЗС РФ обурене)

http://siver.com.ua/publ/3-1-0-12 „Сьежившаяся” імперія або Чи вигідний нам розпад Росії? (уривки) ч. 1

www.ugraina.Ru.  (14.11.2006, Стан Ерзя народу на території РФ. Переклад Віри Аношкіної)

http://www.rtkorr.com/news/2011/09/30/267077.new  (То чи розпадеться все ж Росія?)

http://www.nr2.ru/kiev/399925.html  (Украинский дипломат: Распад России неизбежен)

http://www.resistance88.com/topics/russia/takeapart/raspad3.htm#.UV9URjfTTxR (Распад России неизбежен?)

http://tereveni.org/topic/28505/  (Розпад Росії і вигода Україні)

http://www.info-library.com.ua/books-book-142.html (Етнополітична карта світу 21 століття)

http://deadland.ru/node/11761#comment-158865