Історики стверджують, що якихось 130 млн. літ тому на теренах теперішньої Львівщини було тепле море, зі щедрою фауною. Проте з часом море зміліло, залишивши по собі поклади піску, каменя-пісковика, глини, на яких, власне, й стоїть Львів. Вдале географічне розташування Львова — на перетині головних торговельних шляхів — зробило його важливим торговим центром, пов’язувало з великими державами, особливо з Візантійською республікою.

Як згадку про відкрите у Львова торговельне представництво Візантії, маємо його кам’яницю на пл. Ринок. 14, прикрашену зображенням крилатого лева Св. Марка з розкритою книгою. Факт, що Львів розташований на Великому Європейському вододілі, що розмежовує басейни Балтійського та Чорного морів.

Головними морськими символами у Львові є статуї бога морів Нептуна (у грецькій міфологій — Посейдона) та його дружини Амфітрити (виконаних відомим скульптором Гартманом Вітвером), яку до нього привели дельфіни. Символічно, що ці статуї прикрашають дві з чотирьох криниць-фонтанів площі Ринок. Тут же, на площі Ринок, 2, палац Бандінеллі охороняють дельфіни, — символи успішної торгівлі та порятунку на воді.

Про бажання галичан мати своє море, свідчить давня хроніка: на вул. Пелчинській (тепер Вітовського), перед теперішнім входом у Парк культури ім. Б. Хмельницького були стави, з’єднані між собою, які львів’яни гордо іменували Пелчинським морем. Улітку на цих ставах купалися, влаштовували перегони на човнах, а взимку тут була велика міська ковзанка. У вихідні та на свята гостей розважав військовий оркестр. 1842 року на підтримку потерпілим від повені на цих озерах влаштували благодійне видовище — битву флоту та полювання на кита.

Прикро, але «Пелчинське море» на початку ХХ століття засипали і тепер про нього віддалено нагадують хіба що кілька невеликих фонтанів, й ті рідко тішать львів’ян наявністю води.

Оксана НАГІРНА
Джерело: http://20minut.ua