Проте, якщо абстрагуватися від піар-технологій теперішніх політиків, важко не поставити питання: а чи такою вже знаменною має бути подія відкриття чергової української книгарні у суто україномовному місті?

Відповідати на це запитання можна по-різному. Адже в Україні Януковича, де згортається все українське, відкриття книгарні україномовної літератури вже є подією - навіть у столиці Галичини. Як не прикро, у Львові серед сотень книжкових магазинів на пальцях можна перелічити ті, яки реалізують виключно україномовні видання, чи принаймні надають їм пріоритет. В основному, вони розташовані у центральній частині міста близько одна від одної, тобто – обслуговують одних і тих же людей. Натомість в інших книгарнях україномовна література взагалі виглядає сиріткою серед засилля російських видань. Відтак, навіть у Львові українці почуваються не краще, ніж у діаспорі. Наприклад, у центрі польського Кракова також є одна спеціалізована українська книгарня. Це можна пояснити – у Кракові люди говорять і читають по-польськи. Але чому в українському Львові українську книгу потрібно продавати у крамницях, які виглядають як особливі? Чи не тому, що в Україні немає і ніколи не було української влади?

Якби ствердна відповідь на останнє запитання була би неправдою, влада у першу чергу дбала би про інтелектуальний продукт, що випускається державною українською мовою. Серед іншого, книга займає чи не найбільш визначне місце, бо тільки через українську книгу можна виховати справжнього патріота України.

Парадокс полягає у тому, що в нас спочатку книгарні знищували як непотрібні заклади. Під час так званої малої приватизації не тільки у Львові, але й в інших містах більшість книжкових магазинів перетворили на кав’ярні, продуктові магазини тощо. Вони ж, мовляв, краще вписувалися в ідеологію ринкової економіки, починаючи від часів Кучми. Знищення книгарень, звісно, відбувалося за сприяння місцевої влади. А тепер на відкриття такого закладу приходить львівський міський голова Андрій Садовий, якому всі дякують за підтримку у виділенні приміщення під книгарню.

До речі, раніше за тією адресою був салон гральних автоматів. Закрили його, згідно із рішенням попереднього уряду, доволі давно. Тож виникає запитання, чому, власне, книгарню тут не облаштували раніше, а зробили це лише тепер – напередодні виборів, коли вигідно поспекулювати на українській національній ідеї?

Не будемо забувати, що насправді міський голова має можливість створити цілу мережу книжкових крамниць, донести українську книгу до мешканців кожного мікрорайону чи навіть кварталу. За допомогою депутатського корпусу можна ж виділяти приміщення, надавати пільги, просуваючи вітчизняний національний продукт і ставлячи в нерівні умови не саме його, як в Україні є тепер, а іншомовну – російську літературу. Імовірно, у містах сходу та півдня України, де люди в більшості досі спілкуються російською мовою, зробити це було б трохи важче, але не неможливо за наявності у державі проукраїнської влади. Але ж у Львові сам Бог велів мати можливість на кожному кроці купити українську книгу.

Читати далі