- Скажи мені, мій світлий брате,
Високий небом Зороастре,
В чім бачиш істину ти світу
І справжність, правильність його?

- О моя люба славна сестро,
Шляхетна розумом Брунгільдо,
Не просто на твоє питання
Одразу так відповісти…

- Та я тебе не підганяю,
Державний мій і мудрий брате,
І лиш у час для того слушний
Хай прийде відповідь твоя.

- Я зрозумів тебе, Брунгільдо,
І помисли твої високі,
Тож я скажу тобі, як вийде
Всю складність звести в простоту.

Бо ж істина - то завше просто,
Всі складності життя від еґо -
То розум наш, що зводить вежі
Складних конструкцій над усім.

У розуму багато рівнів.
На нижчому - комфорт для еґо,
Бо там людина лиш про себе
Піклується передусім.

Та з розкриттям своєї суті
Під наглядом душі і духу
Можливо людям діставатись
До сяйних розуму вершин.

А з тих вершин уже інакше
На речі можна подивитись,
Бо звідти в ладі і порядку
Зв’язки і речі постають.

То от коли ти те, шо складно,
З  усіх усюд повідкидаєш,
Залишиться сама прозора
Одна єдина простота.

Вона не вимага пояснень,
Вона сама всьому причина
І наслідки її у простих
і зрозумілих всім плодах.

Вона у чесній звичній праці,
Що, як вода, всьому на благо.
Вона у щедрості душевній,
В служінні кожного для всіх.

Вона у посмішці дитини,
В ранковім небі, сяйнім сонці,
У тому вітрі, що куйовдить
Волосся золоте твоє…

- Я розумію, Зороастре,
Про що ти зараз промовляєш,
Але як істину спізнати
в буденному своєму дні?

- О моя люба славна сестро,
Ти дуже дивишся глибоко…
То, може, і сама ти скажеш,
Що мислиш в безкраї своїм?

-Так, я скажу… І моя думка,
Мій любий брате Зороастре,
Що речі мають посідати
належні в просторі місця.

І то стосується будь-чого:
людей, законів, поведінки.
Все має бути просто й ясно,
Без поз, лукавства і химер.

Коли ти дієш - концентруйся.
Коли працюєш, віддавайся
Ти справі тій, що її робиш,
вогненно, повно, до глибин.

Творцем людина має бути,
І то не в переноснім сенсі,
Відкрити у собі всю силу
І здатності творити світ.

У творчості людина справжня,
Бо дістає в той час із себе
Усе найкраще те, що має,
У єстві внутрішнім своїм.

А як з своїх глибин дістанеш,
Оте найкраще, найсвітліше,
То лиш для того, щоб віддати,
Служило щоб на благо всіх.

- Моя прекрасна світла сестро,
У безкраї твоїм високім
Я бачу лиш  узори сяйні,
Що творить твій безмежний дух…

І в тому бачу твою справжність:
Твій дух керує, править тілом,
Душа твоя із духом в згоді,
А тіло дзеркало душі…

В такій гармонії принадній
Ти твориш світ краси і дива.
І кожний день твій надзвичайний,
Бо є свідомий в ньому сенс…

- Високий мій шляхетний брате,
З тобою істина і справжність.
Я вдячна, що мої питання
Зі мною разом ти світлив.

Наталка Артанія Кобза
23.03.2017 р.