«Ми поїхали у відпустку й попросили сусідку доглянути котика. Коли ми повернулися, він удав, що взагалі нас не знає. Сів осторонь і відвернувся. Зважаючи на все, вирішив, що його зрадили, і образився».
«Вчора я зіпхнув пса з ліжка, бо він порпався і штовхався. А зранку він згорнувся на своєму матрацику з ображеною мордою, відмовився від їжі та не хотів гратися».
Ми впевнені, що наші улюбленці ображаються, вибачаємося і намагаємося загладити провину пестощами та «смаколиками». Що насправді відбувається? PSY розібрався в цьому питанні.
«Люди схильні олюднювати все на світі, тобто приписувати живим і неживим предметам якості, притаманні їм самим, – каже зоопсихолог, автор блогу «Цікава психологія кішок» Тетяна Кулікова. – У цьому й криється джерело міфів про радість материнства для котів (хоча цю радість відчувають навіть не всі жінки). І про почуття подяки тварини, взятої з притулку, котячу «помсту» у капці, винуватий погляд собаки, який погриз речі, і про все інше, чого у тварин нема, але нам хотілося б, щоб було».
Але зачекайте, адже дивлячись на кота чи собаку, ми помічаємо поведінку, дуже схожу на нашу! Хіба не образився котик, якого покарали? Сидить задом до всіх цілий день, не бажає спілкуватися. Хіба не відчуває провину пес, якого господар застав, коли він доїдав спинку дивана? Він одразу ж виплюнув залишки «злочину», згорнувся «равликом», притиснув вуха, опустив голову й опустив погляд.
«Для того, щоб ображатись, відчувати провину, мстити й так далі, потрібна одна «штука», наявність якої доведена поки що тільки у людей старше трьох років, — це абстрактне мислення, — стверджує Тетяна. — Воно включає здатність до узагальнення та диференціації, самосвідомість та розуміння умоглядних концепцій, таких як щастя, любов та свобода.
Завдяки йому ми можемо вербально та невербально спілкуватися, переводити мову в символи та назад, тобто писати та читати. Вміємо розділяти минуле та майбутнє, мріяти, згадувати, прокручувати події у голові як кіноплівку. Конкретне мислення (антипод абстрактного) живе тут і зараз. Абстрактне мислення розглядає не тільки конкретні предмети (наприклад, кішку, що сидить переді мною), але й загальні категорії (котячий рід загалом).
Воно дозволяє бачити незримі зв'язки між фактами чи об'єктами. Скажімо, якщо у нас скрутило живіт, ми уявляємо, що це болить у шлунку, і п'ємо знеболювальну таблетку. Істоти з конкретним мисленням зможуть лише усвідомити факт: «Боляче!». Вони не здатні уявити те, чого не бачать — свої органи, і спробують угамувати біль, як уміють. Наприклад, сховаються в укриття.
Наразі ведеться безліч досліджень абстрактного мислення у тварин. В основному вивчають мавп, дельфінів, свиней та собак. З кішками все складніше. Вони настільки норовливі, що часто просто не хочуть виконувати умови експериментів, що робить спроби вчених провальними. Однак інші тварини вже дали людям величезну кількість даних, що дозволяють судити про їхній спосіб думок.
Доведено, що ознаки абстрактного мислення мають людиноподібні мавпи. Вони навіть можуть вивчити мову жестів і досить непогано спілкуватися нею з людьми.
Собаки поки що демонструють спірні результати. Недавні дослідження показали, що вони здатні впізнавати на фотографіях представників свого виду та об'єднувати їх у групу, до якої породи вони б не належали (а всі породи на вигляд сильно відрізняються).
Це начебто говорить про певний рівень самосвідомості та вміння узагальнювати, але досі до кінця не ясно, чи роблять це собаки, користуючись абстрактним мисленням, або ж просто знайшли спосіб отримати ласощі за правильно виконане завдання, що пояснюється конкретним мисленням».
ЩО ТАКЕ ОБРАЗА
Це гірке почуття виникає, якщо з нами чинять несправедливо: звинувачують, ображають, ігнорують, не виправдовують наших очікувань. Образу не можна назвати самостійною емоцією: у ній змішані гнів, розчарування, смуток та жалість до себе. Ми довго прокручуємо ситуацію в пам'яті та по-справжньому страждаємо (іноді все життя).
Навіщо ми ображаємось? Наприклад, щоб привернути увагу, викликати у кривдника докори сумління, змусити його покаятися і більше не робити нам погано. Якщо приписати ті ж мотиви тваринам, то виходить, кіт, залишений під опікою сусідки, запам'ятав, як йому було сумно. Проте він знав, що господарі повернуться та уявляв, як покаже, що вони йому байдужі. А собака, якого прогнали з ліжка, всю ніч згадував, як його образили. А зранку вирішив показати господареві, як сильно він страждає, щоб господарю стало соромно і він більше ніколи такого не робив.
Чи не надто складна конструкція для істот, позбавлених абстрактного мислення?
За словами зоопсихолога, вся річ у їхній мові тіла, яку ми зазвичай читаємо неправильно. «Так звані знаки примирення дозволяють тваринам уникати конфліктів у групах, з їх допомогою вони посилають сигнал: «не хочу з тобою битися, перестань виявляти агресію!»
Як це виглядає? Візьмемо для прикладу символи примирення у кішок. Ось деякі з них:
Якщо кілька подібних сигналів надходять одночасно, ми отримуємо класичного «ображеного» котика. Усім своїм виглядом він ніби каже: «Не чіпай мене, припини агресію!» і намагається уникнути візуального та фізичного контакту. У собак все приблизно так само».
Але чому б не вважати образою ці знаки примирення, кому від цього буде погано?
«Погано буде вашим вихованцям, – відповідає зоопсихолог. – Якщо ви думаєте, що вони просто ображаються, ви ризикуєте трактувати їхню поведінку в корені неправильно!»
«В історії із собакою проблема виявилася медичною. Але скільки разів я стикалася з тим, що поведінкові проблеми, депресію, стрес, переляк трактують як образу. Кішки та собаки не ображаються! – Нагадує Тетяна Куликова. – Якщо ви помітили схожі ознаки, задумайтеся: щось не так із їхньою поведінкою чи здоров'ям. А може, ви самі поводитесь неправильно, і це змушує тварину весь час просити вас не виявляти агресію».
Знати, що вміють і чого не вміють тварини, які живуть поруч. «Образа тварин» – це насправді їхня інстинктивна поведінка задля уникнення агресії.
Цікаво читається стаття, особливо із урахуванням недавньої https://www.ar25.org/article/pro-strukturu-naukovyh-revolyuciy.html
Комментарии
Цікаво читається стаття, особливо із урахуванням недавньої https://www.ar25.org/article/pro-strukturu-naukovyh-revolyuciy.html
Ця стаття також корисна для кращого розуміння психопатів та інших інтелектуальних тварин (інтелісів).
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Згоден. Ми звикли міряти по собі і робимо потім фундаментальні помилки.
Знання замінюємо переконаннями і стереотипами.
Тотем -- Сонячний Вепр -- втрачає свій сенс у світлі цієї статті. Чи не так?
Сонячний вепр – це міфічна, уявна, чарівна істота, яка нагадує нам про правильну модель поведінки. Сонячний вепр не ображається – він діє інстинктивно. Сенс цього інстинкту цілком правильний: якщо ворог нахабно на тебе насідає, то його може вгамувати тільки рішуча відсіч.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Ключова фраза: «Люди схильні олюднювати все на світі, тобто приписувати живим і неживим предметам якості, притаманні їм самим». Володіючи совістю, співчуттям і відповідальністю, люди вважають, що такими ж якостями володіють психопати. Найкращим засобом звільнення від цієї ілюзії є особистий досвід: люди, які пережили стрес від спілкування з психопатами, впевнено стверджують, що психопати – не люди.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Синонімом слову "Олюднення" є "Антропоморфізація" – приписування об'єкту чи явищу людських якостей.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
<blockquote><strong>Ігор Каганець wrote:</strong> Синонімом слову "Олюднення" є "Антропоморфізація" – приписування об'єкту чи явищу людських якостей.
Все, що робиться</blockquote>
Наприклад, Творцю Всесвіту?
<blockquote><strong>Ігор Каганець wrote:</strong> Сонячний вепр не ображається – він діє інстинктивно</blockquote>
Цілком можливо.
А ми, піднімаючи його на рівень святині, також піднімаємо інстинкти.
А не свідомість.
<blockquote><strong>Ігор Каганець wrote:</strong> Сонячний вепр не ображається – він діє інстинктивно</blockquote>
Цілком можливо.
А ми, піднімаючи його на рівень святині, також піднімаємо інстинкти.
А не свідомість.
Тваринам ми часто приписуємо відсутню в них свідомість, тобто перебільшуємо їхні можливості.
Натомість Творця ми мимоволі зводимо до нашого власного рівня, тому що не можемо усвідомити його можливості.
Для того, щоб людина усвідомила бога, вона має стати боголюдиною.
Все, що робиться з власної волі, – добро!