Мої спроби щирим серцем відгукнутися на державні заклики боротися з усім, що нам найперше заважає жити, тобто з неліцензійною програмною продукцією, почалися ще позаторік. Я купив електронний словник в одній великій московській фірмі, котра має своє представництво в Україні. Для цього мені треба було поїхати трьома видами транспорту на протилежний кінець Києва, на найвищий поверх по-сучасному плутаної будівлі без ліфта, почекати, доки у клерків між кавою і цигаркою з’явиться час на клієнта, одержати квитанцію, спуститися вниз, розшукати у завулку за квартал звідти банк, вистояти чергу, повернутися до комп’ютерних «небожителів», одержати квитанцію, піти, куди пошлють, аби одержати коробку з продуктом.