Пращури завжди говорять до нас через увічнені образи та історичні пам'ятки. Щодня ми проходимо біля них вулицями стародавнього Києва. Але ми настільки збурені й заклопотані повсякденням, що нам годі дослухатися, як промовляють до нас наші пращури. То їхній світогляд та символи цього світогляду відображені у бронзі чи міді, у камені та цеглі прадавньої кладки святинь. А як прислухатися чи придивитися, забринить тобі одвічна надія, що істина й справедливість не гинуть у хаосі історичних перипетій та розбратів, а проростають через наше сьогодення у будучність. Так само, як і пам’ять про засновників Києва – Кия, Щека, Хорива та сестри їхньої Либеді, що дійшла до нас через «Повість временних літ» Нестора Літописця.
