1941: прорадянський переворот в Югославії / Свідчить генерал НКВС Павло Судоплатов

«... І ось в травні 1941 року військова розвідка і НКВС через свої резидентури активно підтримали змову проти пронімецького уряду в Белграді. Тим самим Молотов і Сталін сподівалися зміцнити стратегічні позиції СРСР на Балканах. Новий антинімецький уряд, на їхню думку, міг би затягнути італійську та німецьку операцію в Греції.

Генерал-майор Мільштейн, заступник начальника військової розвідки, був посланий в Белград, щоб надати допомогу у військовому поваленні пронімецького уряду. З нашого боку в цій акції брав участь Алахвердов. До цього моменту, за допомогою МЗС, в Москві нам вдалося завербувати югославського посла в Радянському Союзі Гавриловича. Його спільно розробляли Федотов, начальник контррозвідки, і я. У нас, однак, склалося враження, що він вів подвійну гру, так як кожного тижня зв'язувався з представниками Великобританії в Москві.

Через тиждень після перевороту ми підписали пакт про взаємодопомогу з новим урядом в Белграді. Реакція Гітлера на цей переворот була швидкою і досить ефективною. Шостого квітня, через день після підписання пакту, Гітлер вторгся до Югославії – і вже через два тижні югославська армія виявилася розбитою. Більш того, Болгарія, через яку пройшли німецькі війська, хоча була в зоні наших інтересів, підтримала німців.

Гітлер ясно показав, що не вважає себе пов'язаним офіційними і конфіденційними угодами – адже секретні протоколи пакту Молотова-Ріббентропа передбачали попередні консультації, перед тим як приймати ті чи інші військові кроки. І хоча обидві сторони вели активні консультації з розділу сфер впливу з листопада по березень 1941 року, в їх відносинах зберігалася атмосфера взаємної недовіри. Гітлер був здивований подіями в Белграді, а ми, зі свого боку, не менше здивовані його швидким вторгненням в Югославію.

Мені доводиться визнати, що ми не очікували такого стрімкого і тотального ураження Югославії. Під час всіх цих подій 18 квітня 1941 року я підписав спеціальну директиву, в якій всім нашим резидентурам в Європі пропонувалося всіляко активізувати роботу агентурної мережі і ліній зв'язку, привівши їх у відповідність з умовами воєнного часу.

Аналогічну директиву по своїй лінії направила і військова розвідка» [2].

Посилання:

[1] Судоплатов: «Радянський Союз і Чехословаччина підписали в 1935 році секретну угоду про співпрацю розвідувальних служб. Для вирішення цього питання в Москві побував начальник чеської розвідки полковник Моравець. Співпраця радянської та чеської розвідки, обмін інформацією спочатку координувалися Розвідупром Червоної Армії, а з 1937 року – НКВС.

У 1938 році Бенеш звернувся до Сталіна з проханням підтримати його дії з повалення уряду Стоядіновіча в Белграді, який проводив ворожу чеському керівництву політику.

За спеціальною вказівкою Сталіна для підтримки перевороту в Белграді в 1938 році на НКВД покладалося фінансування сербських бойовиків-офіцерів – організаторів цього перевороту. Наш резидент Зубов [3], виїхавши в Белград для передачі грошей змовникам, переконався, що підібрані чеської розвідкою для цієї акції люди – авантюристи, не спираються на реальну силу, і не видав їм 200 тисяч доларів. Ця операція, що не відбулася, проливає світло на невідомі досі зв'язки Бенеша і Сталіна. Метою Бенеша було отримання повної підтримки чеської політики з боку Сталіна як на Балканах, так і в Європі в цілому». Цит. по: Судоплатов П.А. Спецоперації ..., 1997. С. 142-143.

[2] Судоплатов П.А. Спецоперації ..., 1997. С. 178-179.

[3] П. Зубов, нелегал ОДПУ – НКВС в Західній Європі, резидент розвідки НКВС у 1937-1938 рр. в Празі, наставник П. Судоплатова, організатор партизанського руху в 1941-1944 рр.

П. Зубов, фото 1936 року.

Капітан держбезпеки Аллахвердов, нелегал ІНО ОДПУ – НКВС. Фото 1941 року.

П. Судоплатов, останні роки життя…

Біографічна довідка:

Павло Анатолійович Судоплатов (рос. Павел Анатольевич Судоплатов; нар. 7 липня 1907 р., Мелітополь, Російська імперія – пом. 24 вересня 1996 р., Москва, Росія) – співробітник радянських спецслужб, брав безпосередню участь у замовних убивствах відомих людей, немилих радянській владі. Убивця лідера ОУН Євгена Коновальця. Ініціатор поєднання легальної дії Об'єднаного державного політичного управління (рос. ОГПУ) при Раді Народних Комісарів СРСР (рос. СНК СССР) та НКВС з РПЦ Московської Патріархії, причетний до «Декларації» патріарха московського Сергія Страгородського. Крім російської мови навмисно вивчив тільки українську мову (іншими мовами не володів) для вузької спеціалізації антиукраїнської політики Росії з історичною тяглістю від Російської імперії та СРСР з Росією: дослідження україномовних матеріалів, агентурний вхід у довіру в україномовному середовищі, проведення допитів над українцями, винищення українських націоналістів та нейтралізація впливу українських священиків тощо.

Народився в мішаній українсько-молдавській сім'ї. Володимир Косик стверджував, що його мати – росіянка. Наприкінці життя називав себе українцем.

З 14 років служив у системі ВНК-ДПУ. Був шифрувальником особливого відділу, молодшим оперпрацівником апарату ДПУ України.

В 1927 році – працівник секретного відділу «української ДПУ» в Харкові. Тоді познайомився з білоруською єврейкою Еммою Кагановою – працівницею ДПУ, секретаркою Менделя Хатаєвича – одного зі співвиконавців Голодомору 1932-33 рр. З нею одружився 1928-го. З 1933 року служив в апараті ОДПУ СРСР; до Москви його взяв В. Балицький. З 1941 р. – заступник начальника зовнішньої розвідки НКВС. На початку радянсько-німецької війни 1941—1945 рр. очолив 4-е Розвідувально-диверсійне управління НКВС СРСР. З 1944 року – начальник групи (пізніше – відділу) «С», яка провадила агентурне добування й узагальнення матеріалів з атомної проблематики.

Відповідальний за проведення кількох важливих акцій терору щодо політичних опонентів Йосифа Сталіна та противників радянської влади. Безпосередньо причетний до вбивства Євгена Коновальця (1938), учасник замаху на Лева Троцького, організатор ліквідації Олександра Шумського (1946), єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі та Головнокомандувача УПА Романа Шухевича (1950). Одним із головних напрямів його діяльності була боротьба з українським націоналістичним рухом.

1953 – як співробітника Лаврентія Берії, Судоплатова було заарештовано й засуджено, впродовж 1953—1968 рр. він перебував в ув'язненні. Був звинувачений в організації вбивств і створенні лабораторії сильночинної отрути – «для ліквідації противників Берії».

У серпні 1991 року звернувся до ЦК КПРС з проханням поновлення в партії, в якому писав: «Коли для партії настали важкі часи, я хочу бути разом із нею».

Джерела:

Судоплатов П.А. Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930-1950 годы. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 1997. – 688 с.: илл. – 32 (Досье). ISBN 5-87322-726-8

Судоплатов А.П. Тайная жизнь генерала Судоплатова: Правда и вымыслы о моем отце: В 2 кн. Кн. 1 – М.: Современник: Олма-Пресс, 1998, – 510 с.: ил. – (Серия «Досье»). ISBN 5-270-01281-2 (Кн. 1)