5 причин, чому я не викладаю фото дітей на фейсбуці

Немає дороги назад

От я вирішив завантажити фотографії своїх дітей до Facebook, і виставляю фото про поїздки, перші кроки, дні народження та спільні вечірки, бо гадаю, що це чудово, що мої друзі стежать за розвитком моїх дітей.

Однак що станеться, якщо раптом моя позиція зміниться? Наприклад, під впливом якоїсь неприємної події, яка трапилася з моїми друзями, – крадіжки або зміни фотографії, переслідування в школі тощо. Що мені робити? На жаль, нічого не втрачається в Інтернеті, фото, залите одного разу, вже не можна вилучити. Видалити обліковий  запис на Facebook – це лише позірне вирішення ситуації.

Я не маю права робити цього

Більш точно – частково маю право, тому що дитина не може розпоряджатися всіма правами. Мене і справді турбує, що дитина, яка виросте значно швидше, ніж мені здається,запитає мене, а що роблять її фото в Інтернеті, особливо коли йдеться про пристойність.

Фото не можуть бути “незручними”, не з ванни чи із пляжу. Що я скажу своїй дочці-підлітку? Мені б хотілось, щоб діти самі вирішували, ставити свої фото, чи ні і який у цьому позитив або ризик.

Це і так нікого не турбує

Те, як росте моя дитина і справді турбує. Мене, моїх батьків, моїх найближчих родичів і друзів. Тобто тих, з ким я часто спілкуюся і які й так бачать мою дитину вживу, я надсилаю їм зображення або ж відео із малюком. Всі інші просто перегортують стрічку новин – їм нецікаво.

Більше того, я не пригадую, щоб моя мама бігала із фотоальбомом по вулиці, показуючи усім сусідкам фото своїх дітей. Тому поміщати світлини свої дітей у соцмережі без попередньо налаштованої системи конфіденційності – не надто розумно.

Не знаю, хто оглядає фото

Я завжди вважав, що аргумент про збоченців, які переглядають фотографії дітей у соціальних мережах, трохи перебільшений, і це відбувається головним чином у фільмах. Частково так, однак в реальному житті і дійсно трапляються такі випадки. Тому я у цьому випадку – за здоровий глузд.

Зрештою, я не публікую фотографії дітей на Facebook, тому що в реальному житті я також не показую їх незнайомим людям, не залишаю дітей без нагляду. Тому без нагляду мені не хочеться залишати і фотографії – я не знаю, хто їх спостерігає, і що вони можуть з ними робити.

Не відчуваю такої потреби

Справді. Не хочу лайків та коментарів, навіть найбільш позитивних. Отримую щоденні словесні коментарі від найближчих. Лайки висловлюю щоденними поцілунками, обіймами та розмовами з дочками. Не потребую більше для щастя.

Джерело