Лідер „Свободи” розповідає, що багато дорогих родинних речей, зокрема і тих, що зберігалися від Льонгина Цегельського були втрачені через постійні обшуки їх квартири кагебістами. „Напевне, уже тоді я усвідомив своє призначення і зрозумів, що найбільше щастя на Землі - присвятити життя Україні”, - згадує Олег Тягнибок.

Сьогодні священне завдання свого роду випало нести Олегові Тягнибоку. Саме тому із започаткованою ним „Програмою захисту українців” народний депутат, голова ВО „Свобода” об'їздив понад п'ять сотень міст і сіл України. Кожен рядок програми складений і записаний самими людьми. У ній - біль українських родин, понівечених злочинним комуністичним режимом, і життєві трагедії сучасних безробітних українців, прагнення українок, які не зі своєї волі опинилися за кордоном, і проблеми їхніх залишених в Україні напівсиріт-дітей.

Льонгин Цегельський - життєпис:

Льонгин Цегельський (29.8.1875 - 13.12.1950) - український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець. Син М. Цегельського. Народився у Кам'янці-Струмиловій (тепер Кам'янка-Бузька Львівської обл.).

З 1886 навчався в Академічній гімназії у Львові. У 1894 вступив на юридичний факультет Львівського університету. З 1898 - член літературної секції наукового гуртка „Академічної громади”. Був одним з активних учасників українського студентського руху, організатор з'їзду українських студентів у Львові (1899), один з ініціаторів студентських виступів у Львівському університеті (1901) та селянських страйків у Галичині (1902). Захистив у Львівському університеті докторську дисертацію з міжнародного права.

Деякий час займався адвокатською практикою, проте незабаром повністю присвятив себе політичній та журналістській діяльності. У 1900-02 редагував журнал „Молода Україна”. Підтримував тісні зв'язки з М. Міхновським, видав у Львові його брошуру „Самостійна Україна” (1900).

Належав до провідних діячів Української національно-демократичної партії, входив до її керівних органів. У 1907-08 - видавець і відповідальний редактор газети „Діло”, редагував газету „Свобода”, у 1915-18 - „Українське слово”, відповідальний редактор „Літературно-наукового вісника”. У 1901 вийшла з друку його брошура „Русь-Україна і Московщина-Росія”, що мала широкий суспільний резонанс. Член Головної управи товариства „Сокіл”, входив у Надзірну раду товариства „Дністер”.

У 1911-18 від УНДП обирався депутатом до австрійської Державної Ради, у 1913 - послом до Галицького сейму.

У 1914-18 роках був членом усіх провідних українських організацій у Галичині - Головної української ради, Загальної української ради, Бойової управи УСС, Союзу визволення України.

18.10.1918 увійшов до складу Української національної ради ЗУНР-ЗОУНР.

З 11.11.1918 - секретар внутрішніх справ першої Ради державних секретарів ЗУНР.

1.12.1918 разом Д. Левицьким підписав у Фастові від імені Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР передвступний договір з Директорією УНР про об'єднання ЗУНР і УНР в єдину Українську державу.

У січні-лютому 1919 в уряді С. Голубовича - секретар без портфеля і керівник секретаріату зовнішніх справ. У складі делегації Наддністрянської України брав участь в урочистому проголошенні злуки ЗУНР з УНР та в роботі Трудового конгресу України.

22.1.1919 призначений заступником міністра зовнішніх справ Української Народної Республіки.

Того ж дня Л. Цегельському була надана честь зачитати Акт злуки між ЗУНР і УНР біля пам'ятника Богдану Хмельницькому у Києві.