Цікава це річ – схильність до стукацтва. Особливо, коли з таких поривів зірвана пелена пристойності, коли це перестало бути соромно. Тоді це стає явищем масовим – що і відбувається зараз у Криму.

Ймовірно, написати донос на знайому тобі людину можна з двох спонукань: виявивши непорядок і бажаючи порядок відновити, і тоді хтось сигналізує, мовляв, розберіться. Це, умовно кажучи севастопольський варіант стукацької мотивації, так сказати, прояв громадянської дисципліни.

Друге спонукання мерзенніше, але з претензією на розум і хитрість, тоді донос – це отримання свого роду конкурентної переваги перед тим же сусідом або товаришем на службі; це більш в загальнокримському або сімферопольсько-ялтинському стилі. І те, й інше, звичайно, зрада, особливо огидна з урахуванням того, що в Криму зараз прав немає ні у кого, крім окупантів або тих, хто співпрацює з ними.

Ця властивість окупації як такої – стимулювати мерзенність і боягузтво у населення. Але, зізнатися, ніхто не очікував, що кримчани настільки масово стануть стукати один на одного.

Що й казати, порівняно з часами «української» влади можливостей в цій сфері додалося, а головне, можна розраховувати на конкретний результат. «У нової влади повно ворогів, вони хочуть їх переловити, ось я і розвернуся», – так приблизно стали мислити ті діти СРСР, у яких рефлекси пильності були закладені ще школою, відділами кадрів і товариськими судами. Втім, радянські навички у цьому легко прищеплюються й їх дітям, які вже погано пам'ятають піонерію.

Начальники стали стукати на підлеглих, ті, в свою чергу – на начальників, співробітники одних відділів на співробітників інших – так відбувається стукацтво в середовищі держслужбовців. Це, до речі, найприродніше для таких справ середовище, там стукали один на одного завжди і в будь-які часи, це їм навіть природно – але не тоді, коли йдеться про квартальну премію, а коли йому, обмовленому, будуть загрожувати допити у ФСБ, моральний тиск і бог знає що ще.

Стукати стали і підприємці – на своїх конкурентів, у пошуках підрядів і замовлень. Вони вважають, що таким чином їхні шанси підвищуються. На тих, у кого дійсно є хоч якісь шанси попрацювати з владою, ймовірно, вже скупчилися цілі досьє – з доносів їх менш щасливих суперників, а часто за сумісництвом – їх вчорашніх партнерів і друзів. Крим невеликий, раніше конкуренція згладжувалася насиченими особистими контактами, але зараз сентименти залишені в минулому.

Журналісти стукають на журналістів, які залишилися в Криму, головні лікарі на головних лікарів, завучі на директорів шкіл і на рядовий педсклад – в цілях демонстрації відданості. Нещодавно з'явився особливо мерзенний вид – стукацтво на сусідів. Родичі один на одного може бути і стукають – піддавшись загальній хвилі, але це схоже, все ще рідкісні випадки. Втім, у випадку розподілу спадщини, – чому ні? Шкода, немає статистики.

Цікаві формулювання доносів – вони про нелояльність окупантам зараз і (!) про участь в активній громадській діяльності в минулому, тобто про «потенційну» нелояльність. Таким чином, під друге вже точно формулювання підпадають дві третини працездатного населення. В рівній мірі фактом, придатним для доносу, може стати як участь у ток-шоу на каналі АТР в минулому році, так і покладання вінка Тарасу Шевченку у складі міністерської делегації. Що ж говорити про невдоволення сьогоднішнім днем! Тут склад злочину лише вгадується, інтуїція підказує необхідність оперативних дій: «Я давно його знаю, точно щось є!»

Але кому стукають? Було б помилкою цей процес, що зародився на наших очах і ще далеко не завершений, оцінювати як реінкарнацію радянських практик. Доноси в Криму несуть всім, у кого є каральна влада чи у кого припускають таку. Оточенню Аксьонова та «самообороні» повідомляють цікаву персональну інформацію неформально, по-бандитському. Основні ж об'єкти – міліція, ФСБ, прокуратура. Останню якраз і зобов'язали збирати документи від населення.

Як, цікаво, вони справляються з цим? Як донос з інформацією про начальника родом зі Львівської області там фігурує – як заява? Проте, потім з прокуратури надсилаються у ФСБ і там, певно, все підшивають. Матеріалу безодня, зустрічається і цікаве, шкода, руки поки не до всього доходять.

І при всьому тому, є й справді цінна інформація, від авторитетного, перевіреного стукача, який давно працює, – від кримського управління СБУ, всі архіви, напрацьовані особисті зв'язки і штат сексотів якого повністю перейшов в розпорядження окупантів. Але кримчани на це не звертають уваги. І знову, й знову штурмують органи влади зі своїми записками – хто з колег не так глянув на російський прапор і хто з сусідів можливий диверсант «Правого сектора».

Андрій Кириллов, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», можуть не відображати точку зору редакції