Аріохрестиянство та іудохристиянство – дві різні релігії (+аудіо)

Аудіоверсія: Аріохрестиянство та іудохристиянство – дві різні релігії

Попередні статті:

• Антиохійський аріянський центр
• Єгипетський іудохристиянський центр
• Галілеяни – хрестияни – аріяни

Попереднє знайомство зі світоглядом аріохрестиянства (аріянства) та іудохристиянства, сконцентроване у вченні Антиохійської та Александрійської богословських шкіл, неминуче приводить до запитання: а що між ними спільного?
Назва релігії:
1. Аріохрестиянство, хрестиянство, аріянство.
2. Іудохристиянство, християнство.
Кого визнають своїм засновником:
1. Ісус Хрестос (Χρηστος – благий, шляхетний, досконалий, сильний).
2. Ісус Христос (Χριστος – помазаник, месія).
Етнічне походження засновника:
1. Галілеянин, арієць. Зображується як високий красивий чоловік атлетичної статури (як на Туринській плащаниці).
2. Іудей, семіт. Зображується виснаженим, низькорослим, фізично слабким чоловіком семітського типу.
Місце народження засновника:
1. Назарет, Галілея.
2. Віфлеєм, Іудея.
Час народження засновника:
1. Початок нової ери (25 грудня 1 р. до н.е.).
2. До 5 р. до н.е. (за кілька років до смерті Ірода Великого, яка сталася в 4 р. до н.е.).
Головна подія життя засновника:
1. Воскресіння, перемога життя над смертю, повне відновлення тіла з виходом на вищий рівень можливостей.
2. Мученицька смерть на таврі, оживлення тіла без повного відновлення (залишилися дірки в руках, ногах і в боці, що де-факто є запереченням воскресіння).
Кінець життя засновника:
1. Безсмертний, досі живе посеред нас.
2. Вознісся на небеса у 33 році н.е., більше нікого не навчав.
Загальне спрямування вчення засновника:
1. Оновлення арійської традиції, перехід на вищий рівень свідомості.
2. Підтвердження іудейської традиції, виконання іудейських пророцтв.
Місце заснування первинної церковної громади:
1. Капернаум, Галілея.
2. Єрусалим, Іудея.
Найдавніша назва церковної громади:
1. Галілеяни.
2. Ебіоніти.
Центр і час формування розвиненої церковної громади:
1. Антіохія Сирійська, 40 роки 1 ст. н.е.
2. Александрія Єгипетська, 2–3 ст. н.е.
Філософська основа:
1. Арістотель.
2. Філон Іудей.
Самоназва етапу розвиненої церковної громади:
1. Хрестияни (благі, шляхетні, сильні, досконалі).
2. Християни (послідовники іудейського месії-помазаника).
Головні апостоли:
1. Галілеяни Іван-Воанергес і Симон-Петро, призначені Ісусом.
2. Павло з Тарсу, іудей з партії фарисеїв, самозваний апостол.
Автори святого письма:
1. Євангелісти Іван (апостол), Матвій, Марко і Лука.
2. Невідомі фарисеї, а також Філон Іудей.
Найпослідовніші вчителі етапу розвиненої Церкви:
1. Павло Самосатський (200–275) – патріарх Антиохійський; святий Лукіан Антиохійський (240–312).
2. Александр Александрійський (?–328) – папа Александрійської церкви; єпископ Афанасій (298—373) – засновник родової династії александрійських патріархів. («Смерть єпископа Олександра зазвичай відносять до 17 квітня 328 р.»  – Поснов М.Э. История Христианской Церкви (до разделения Церквей — 1054 г.)).
Самоназва етапу державної церкви:
1. Аріяни, хрестияни аріянського спрямування.
2. Християни, православні, католики.
Римські імператори – фундатори державної церкви:
1. Святий Костянтин Великий (прав. 272–337) – покровитель аріянства, оновлювач римської держави (перезасновник).
2. Юстиніан (прав. 527–565) – покровитель монофізитства (іудохристиянства), переслідувач аріянства.
Великі руські князі – фундатори державної церкви:
1. Свята Ольга (890–969) – натхненниця Святої Русі; святий Володимир (958–1015) – хреститель аріянської Русі, відновлювач аріянської імперії Аттіли-Гатила (гуннів).
2. Ярослав Мудрий (983–1054) – віддав Київську аріянську церкву під владу Візантійської іудохристиянської церкви (1039), розділив державу між своїми синами, що згодом призвело до її розпаду.
Уявлення про Ісуса:
1. Це людина, яка сильно випередила всіх інших у своєму розвитку (боголюдина, спас). Ісус Хрестос є зразковим прикладом до наслідування. Кожна людина є втіленою божественною сутністю, частинкою Бога-Творця, тому потенційно може стати сином Божим.
2. Це унікальна божественна істота (філонівський Логос), яка з волі Бога-Творця втілилася у фізичному світі, набрала форму людини і є для людей об’єктом поклоніння. Духовна природа Христа якісно (принципово) відрізняється від духовної природи будь-якої іншої людини.
Уявлення про життя:
1. Божественно-духовна сутність людини розвивається шляхом багатократних земних втілень, тобто шляхом реінкарнації.
2. Людина є земним створінням, що живе на землі тільки один раз. Після смерті її чекає Божий суд, після якого – вічне блаженство або вічні страждання.
Мета життя:
1. Вдосконалення себе і свого оточення, підготовка до наступних земних втілень, досягнення фізичного безсмертя шляхом перенародження – палінгенезії.
2. Підготовка до вічного життя після смерті "на небесах".
Ставлення до смерті:
1. Смерть – це середина життя. «Краще бути мертвим левом, чим живим псом».
2. Смерть – це кінець життя. «Краще бути живим псом, чим мертвим левом».
Ставлення до життєвих обставин:
1. Навколишні обставини – це продукт нашої свідомості: змінюючи себе, автоматично змінюємо обставини.
2. Навколишні обставини – від Бога, їх треба витерпіти або пристосуватися до них.
Простір подій, до якого веде релігійна практика:
1. Простір волі, в євангельських термінах – Царство боже (Простір процвітання).
2. Простір страждань, «долина сліз», де «диявол – князь світу цього».
Приклади для наслідування:
1. Святі, талановиті, процвітаючі люди, що реалізували свої таланти, жили в гармонії зі людьми і природою.
2. Мученики, які страждали й вмерли насильницькою смертю, хоча не чинили жодного опору. Якщо ж людина чинила опір, то вона не вважається мучеником. Мучеництво є чеснотою.
Головна символіка:
1. Сонячний хрест (хрест у сонячному колі).
2. Розп’яття – символ смерті і страждань.
Головні чесноти:
1. Шляхетність, краса, сила, самодостатність, сміливість.
2. Смиренність, покірність, довірливість, страх божий.
Ставлення до дітей:
1. Діти народжуються у святості й чистоті.
2. Діти народжуються з первородним гріхом.
Ставлення до жінки:
1. Дітонародження освячує жінку. Кожна жінка – потенційна богородиця, адже кожна людина – потенційний син Божий.
2. Дітонародження забруднює жінку. Після народження дитини вона потребує спеціального очищення.
Ставлення до праці:
1. Праця для людини є Божим благословінням. У природовідповідній праці людина радісно розкриває себе і виконує своє призначення.
2. Праця є Божим покаранням. Це вимушений тягар, який треба смиренно нести.
Ставлення до хреста:
1. Рівносторонній хрест - це арійський оберіг, символ поєднання божественного і земного, нагадування про боголюдські можливості людини.
2. Різносторонній хрест - це символ страждання і смерті. Кожен повинен нести свій хрест, тобто терпіти призначені для нього тягарі та страждання.
Ставлення до сварги (динамічного хреста):
1. Це символ Ісуса Хреста (за годинниковою стрілкою) і символ Богородиці-Покрови (проти годинникової стрілки). Символ Центру, навколо якого обертаються земні обставини.
2. Це символ зла.
Ставлення до язичництва, тобто етнічних традицій:
1. Язичництво – це природна основа, яка вимагає окультурення і підняття на вищий рівень.
2. Язичництво – це зло, яке треба викорінити.
Ставлення до людей минулого:
1. За сім тисячоліть природа людини не змінилася, психічно здорові люди були практичними і діяли достатньо розумно, тому їхні вчинки надаються до пояснення.
2. Стародавні люди масово страждали розумовими розладами, тому їх вчинки часто були безумними, а їхня логіка недоступна до осягнення сучасною людиною.
Ставлення до іудейських текстів:
1. Це суто іудейська ідеологія, сформована іудеями на основі шумерських та вавілонських текстів, радикально перероблених під інтереси іудаїзму. Це внутрішня справа іудеїв.
2. Це священні тексти християнства: «Старий завіт», з якого народився «Новий завіт».
Стосунки з Богом-Творцем:
1. Людина є втіленою божественною сутністю, а ця сутність є частинкою Бога-Творця. Тому Творець – в душі людини. Для взаємодії з Творцем людина не потребує посередників. Вчителі тільки допомагають відчути в собі Бога.
2. Людина є «виробом» Бога-Творця, тож різниця між ними приблизно така, як між гончарем і зробленим ним глечиком. Оскільки між Творцем і людиною велика прірва, то для їх взаємодії потрібні спеціально навчені посередники.
Організація:
1. Священики і єпископи обираються духовною громадою.
2. Священики і єпископи призначаються церковним начальством.
Цей порівняльний аналіз можна продовжувати, дивіться також:

• Арійські обряди та настанови
• Іудохристиянська антитеза
• Світоглядні принципи арійства
• Світоглядна антитеза, лівий шлях

Очевидно, що за всіма базовими пунктами аріохрестиянство (аріянство) та іудохристиянство (православ’я, католицизм, протестантизм) стоять на протилежних позиціях. В реальному житті іудохристиянство може використовувати елементи аріянства, але тільки як вимушений компроміс.
І ЩО ЦЕ ВСЕ ОЗНАЧАЄ?
Тільки те, що аріохрестиянство та іудохристиянство – це дві різні релігії. Більше того, це протилежно спрямовані релігії – релігії-антагоністи. Якщо бути точним, то іудохристиянство – це не релігія (відновлення зв'язку з внутрішнім богом), а псевдорелігійний культ. Усвідомлення цього факту усуває безплідні суперечки і дає можливість кожній людині зробити свідомий вибір тієї релігії, яка їй більше підходить.
Чому таке розділення не було зроблено раніше?
Тому що з самого початку, ще до руйнування Єрусалима (в 70 році) були зроблені іудохристиянські вставки в Євангеліє, що удвічі збільшило його обсяг. Доповнене Євангеліє стало спільним документом для обох релігій. Нинішнє канонічне Євангеліє – це «два в одному». Кожна з двох релігій брала з нього своє й ігнорувала чуже. Показовим прикладом є проповіді сучасних священиків. Ті, що негласно стоять на позиціях аріянства, цитують первинні, аріохрестиянські тексти Євангелія. Натомість іудохристияни безпомилково знаходять своє, а також широко застосовують цитування іудейської релігійної літератури («Старого завіту»).
Сфальсифіковані тексти Євангелія напочатку ігнорувалися хрестиянами як якесь непорозуміння. Але після того, як повмирали останні свідки подій, головним аргументом стали давні тексти. А через те, що фальшиві Євангелія були також давніми, в руках у противника опинився потужний аргумент. Тому вже з середини 2 ст. почалися інформаційні війни навколо того, яким текстам можна довіряти, а яким ні.
Аріохрестияни здогадувалися, що тексти Євангелія сфальшовані, але не мали для цього переконливих доказів, адже в «подвійному Євангелії» первинні тексти, за рідкісними винятками, залишалися без змін – вони просто доповнювалися вставками протилежного спрямування.
Проте головною причиною нероз’єднання було те, що аріохрестияни не могли повірити в можливість такої нахабної і масштабної брехні, такого рішучого перевертання істини з ніг на голову. Це перевертання було свідомо зроблене третьою стороною – фарисеями, тож іудохристяни щиро вірили «у свою правду». Сучасною мовою, їх «використали втемну», тобто вони стали сліпим інструментом у ворожих руках.
Дві релігії постійно між собою конфліктували. Хіба це не достатня підстава для роз’єднання?
Для роз’єднання все ж таки потрібно мати раціональну аргументацію. Проте в іудохристиянстві з самого початку домінувала віра в догмати, ще Афанасій Александрійський наполягав на тому, що опора на знання губить віру. Це унеможливлювало нормальну дискусію, адже кожна сторона говорила своєю мовою і не розуміла іншу. Але найголовіше, що обидві релігії мали спільне «канонічне» (тобто правильне) Євангеліє і не могли навіть припустити, що це «два в одному». Людей зіштовхнули лобами.
Виходить, що аріохрестиянство відчувало свою відмінність від іудохристиянства, але не наважувалося відчепити від свого локомотива цей проблемний вагон?
Так. Подібним чином птахи вигодовують підкинутих їм пташенят зозулі: вони бачать у себе в гнізді чуже яйце, але зазвичай не можуть його позбутися через природний інстинкт захищати своє, рідне. Нагадаємо, що зозуля є гніздовим паразитом, тобто вона підкладає свої яйця до гнізд інших птахів. Після вилуплення з яйця, зозуленя дуже ненажерлеве, наполегливо вимагає їжі й росте дуже швидко. Підкоряючись інстинкту, воно відразу ж після вилуплення енергійно викидає з гнізда інші яйця або пташенят.

Прийомний батько годує зозулячу «дитинку»

Помітивши у себе в гнізді чуже яйце, деякі птахи викидають його або залишають власне гніздо. Але більшість висиджують і годують пташенят зозулі, навіть коли ці «дітки» стають у кілька разів більшими за своїх прийомних батьків. Якщо продовжити аналогію, то повикидати «яйця іудохристиянства» наважилися тільки ті народи, які відверто проголосили своє аріянство, зокрема, готи й вандали.
На цьому аналогії не завершуються. Операцію з підміни яйця зозуля здійснює миттєво – за 10 секунд. Операція з фальсифікації Євангелія також була здійснена миттєво – протягом одного–двох років після появи чотирьох євангелій. Сумбурний характер багатьох вставок виразно свідчить про поспіх, з яким робилася фальсифікація.
Пташиним гніздом для «іудохристиянської зозулі» стала Александрія Єгипетська. Ненажерливе й агресивне «зозуленя» відразу ж почало витискати з гнізда аріянські громади і завойовувати чужі території, що знаходилися під впливом аріохрестиянського Антиохійського патріархату.
Аріянство та іудохристиянство є діаметрально протилежними релігіями. Чому тоді вони здаються такими подібними?
А чому яйця паразитичної зозулі подібні до яєць інших пташок – прийомних батьків? Бо якщо воно не буде подібним, то фокус з підкиданням не пройде, зозулі доведеться покладатися на власні сили і робити власне гніздо. Так само й іудохристиянство: воно мусить маскуватися, щоб його не відчепили від аріянського локомотива.

Яйце зозулі відрізняється від яєць прийомних батьків тільки дещо більшим розміром

Що робити?
Образно кажучи, аріохрестиянству треба відчепити вагон, який йому нав’язали фарисеї: хай їде сам. Тобто треба спокійно сприйняти факт існування двох релігій, перестати конфліктувати, натомість дати людям правдиву інформацію для здійснення вільного вибору.
Невже хтось може свідомо вибрати іудохристиянство?
Так, адже ця релігія знімає з людини відповідальність, не вимагає якихось творчих зусиль: достатньо виконувати вказівки згори, і все буде добре. Згрішив – висповідався – заспокоївся.
Окрім того, іудохристиянство робить ставку на соціальну допомогу, різноманітні пожертви, пільги, підтримку людей з фізичними і психічними вадами. Ця релігія особливо приваблива для людей з жебрацькою свідомістю, які вважають, що всі перед ними винуваті, тож зобов’язані підтримувати і платити.
Так що іудохристиянська церква не залишиться без пастви. Але й людям арійського спрямування треба дати можливість до вільного розвитку. Це буде справедливо.

Продовження у статті: Динамізм – філософський фундамент аріохрестиянства

Додатково: Кукіль без пшениці: про що розповідають вставки в Євангеліє

В тему:

• Чи була безсмертною Діва Марія?
• Святі, герої, мученики
• Арійство (арійське хрестиянство) – реставрація релігії Золотої доби Трипілля 
• Сварга і дракон – символи арійства
• Первинні арійські хрестиянські храми прикрашалися сваргами
• Аріанство – релігія знань
• Аріанство у слов’ян
• Скуфія брахманів і Русь кшатріїв
• Русь – земля Тура
• Русь аріанська
• Хрещення варнових богів Русі
• Аріанські храми в Україні
• Свята Русь – держава Золотої доби
• Розмови про походження хрестиянства на Радіо Культура (аудіо)
• Аріохрестиянство – проект безсмертних: нове дихання