Зрештою, а у що там вірити? Віце-прем’єр Тігіпко, виступаючи перед цілою Україною у прямому телеефірі, заявляє, що не боїться брати відповідальність на себе, не боїться говорити, що це він – один із співавторів одіозного податкового кодексу. Мало не б’є себе в груди і вимагає довіри. Це всі аргументи! Що буде далі, він нікому не пояснює. Говорить лише, що буде добре. Але чи сам він розуміє, чим насправді обернеться нова податкова система у разі, якщо вона насправді буде запроваджена?

Цього ніхто не знає. Навіть наймудріші експерти бояться робити чіткі прогнози, бо, вочевидь, не можуть розібратися у заплутаному документі. Стоп! А для кого ж його писали? Чи не має бути податкова система зрозумілою принаймні для мільйонів підприємців, які, власне, і повинні сплачувати податки? Якщо вона незрозуміла навіть для експертів, то вона вже апріорі погана! Й на цьому можна було би поставити крапку. Але в процесі безглуздої дискусії стосовно того, як поліпшити податковий кодекс, який приймали всупереч законодавству України та й, зрештою, здоровому глузду, для багатьох стає зрозумілим, що від такої систематизації законодавства в економічній сфері українська економіка взагалі може вмерти.

Далі обираймо самі: або в особі нинішньої української влади ми маємо таких невігласів, які мимоволі руйнують державу, або усе це робиться навмисно. Іншими словами, на всіх напрямках, починаючи від української мови, цивілізаційного вибору та закінчуючи правом пересічного українця заробити собі на шматок хліба, робиться все, щоб нарешті покінчити із тією «буржуазно-націоналістичною контрою», яка взяла на себе сміливість проголосити незалежну державу. Якщо так, то це політика червонозадого Кремля, починаючи від двадцятих років минулого століття. Якщо так, то кому ж її впроваджувати, як не комсомольцям-ідеологам? Отож, що має означати вислів колишнього заввідділом пропаганди Тігіпка: «Ми ще багато плюсів наробимо»? Вірно, це наступ на нас! Адже, не даремно за податковим кодексом поспіхом намагаються прийняти пенсійний, трудовий, житловий. Усе, що має сьогодні небагатий мешканець України, їх цікавить. Саме так було в період Голодомору, колективізації та репресій. Принципової різниці тут немає. І методи ту ж самі: прилюдне блюзнірство, розповіді про те, як вони думають про народ, особливо його найбідніші верстви, а насправді – кулуарна деструктивна змова.

Якщо комусь висловлене вище досі видається чимось надто радикальним, а тому – мало подібним на правду, пропоную провести кілька історичних паралелей між тими часами, які уже визнані періодом найстрашніших злочинів проти української нації, та сьогоденням.

Голодомор 1933-го року російські імпер-комуністи досі намагаються пояснити неврожаєм, якого насправді у таких масштабах в Україні тоді навіть близько не було. Усі нинішні негаразди української економіки промосковські сили в Україні намагаються пояснити світовою економічною кризою, яка, по-перше, мала характер біржового обвалу, по-друге, давно вже закінчилася. Скажіть, будьте добрі, чому Україна, яка ніколи не мала хоч найменш розвинутого фондового ринку, могла постраждати від біржової кризи найбільше всіх у світі? Чому у нас криза продовжується досі, коли світ вже й підзабув про 2008-й рік, пережив з того часу ще кілька локальних криз та тепер обговорює імовірність настання наступної кризи? Пояснюється така ситуація доволі просто. Товариші вірні лелінці та комсомольці знайшли зручний привід не виконувати свої обіцянки про «поліпшення життя вже сьогодні» і носяться з ним, як з писаною торбою.

Під проводом усе тих же московських імпер-комуністів Україна пережила три голодомори, дві громадянські війни, колективізацію з розкуркуленням, себто – масовим пограбуванням не таких уже й заможних селян, репресії, виселення багатьох мільйонів людей у майже непридатні для проживання регіони Сибіру. Пояснювалося це необхідністю індустріалізації держави. Хто в процесі вижив, як правило, перетворився із вільної самодостатньої людини на зазомбованого люмпен-пролетаря, не здатного самостійно будувати власне життя, мислити та оцінювати навколишні події – совка у повному розумінні цього слова. Хоча, влада постійно обіцяла, що народ ось-ось заживе при комунізмі.

Зараз нам пропонують так звану стабілізацію та модернізацію країни. При чому, мова знову йде про поновлення роботи усе тих же великих індустріальних підприємств! І методи також подібні: відібрати у дрібного бізнесу можливість незалежно від влади годувати свої родини (розкуркулення), порушення надуманих кримінальних справ проти представників опозиції, активістів акцій протесту (репресії), тиск на незалежні засоби масової інформації з метою всіх їх позакривати (підготовка до активного зомбування мас), військово-політична співпраця з Москвою, котра вже оголосила про поновлення холодної війни (підготовка до справжньої війни). Що залишається? Голодомор?

Читати далі