Близнюків Миколу та Леоніда Тузенків із села Баланівка Бершадського району на Вінниччині після перемоги на олімпіаді в Парижі запросили вчитися до київського фізико-математичного ліцею (фото: Андрій ШМАТОВ)
14-річні близнюки Микола та Леонід Тузенки з села Баланівка Бершадського району на Вінниччині перемогли в Парижі на Міжнародній олімпіаді з математики. Хлопці набрали однакову кількість балів. Журі вручило їм дві золоті медалі. Срібні отримали чотирикласники Олександр Пєшков та Наталя Бойтко з вінницької школи N34.
Конкурс проходив із 5 по 8 червня в мерії Парижа. У змаганні брали участь школярі з Франції, Бельгії, Німеччини, Тунісу, усього з 12 країн. До Парижа Тузенків повіз учитель вінницької школи N34 Ігор Кривошея. Із 2002 року він готує на математичну олімпіаду команди від України.
— Ми їздили займатися до Ігоря Михайловича у Вінницю, за 160 кілометрів, — швидко розповідає Микола. — Автобуси туди повз село ходять часто, а ми живемо біля траси.
Хлопці зовні дуже схожі. Одягнені вони теж однаково.
— У мене на спортивній кофті перша буква в слові ”пума” витерта, — розтлумачує Микола. — А у Льоні — ні. Так і розрізняйте.
За перемогу Тузенкам вручили калькулятор ”Касіо”.
— Коштує, мабуть, півтори тисячі гривень, — хвалиться Леонід. — В Україні я таких ще не бачив.
Батько юних математиків 51-річний Дмитро Тузенко працює будівельником на агрофірмі ”Зернопродукт”. Мати 42-річна Віра — продавець у сільському магазині. Старша донька Тузенків Наталя, 20 років, навчається в Ірпінській податковій академії на юриста.
Дмитро Пилипович каже, що поїздка до Парижа обійшлася синам у 16 тис. грн.
— Дали оголошення в газеті, — розповідає чоловік. — Мій начальник Микола Кучер виділив 8 тисяч 400 гривень. Баланівська сільрада дала ще півтори. Троє підприємців виділили по сто доларів. Я теж доклав свої 5 тисяч гривень.
У Парижі Тузенки жили за містом у готелі в районі Онтоні.
— Ми зайшли туди, а там усе сяє. У кімнаті дві кроваті, ванна, душ, є кухня. Найбільше запам’ятався сир з плєсєнню, — розповідає Микола. — Їсти, конєшно, можна. Кажуть, він навіть корисний.
— Із французами ми не общались, бо мови не знаємо, — говорить Леонід. — Бачили замок Нотрдам де Парі, Лувр, Стару та Нову Тріумфальну арку. Нас Ігор Михайлович водив, він 12-й раз у Парижі.
Розмовляю з хлопцями та батьком біля входу в фізико-математичний ліцей при університеті ім. Шевченка в Києві. Хлопців запросили сюди навчатися в 9 клас. Вундеркіндів учитимуть безплатно, нададуть гуртожиток.
— Після ліцею вступлю до університету імені Шевченка, на математику, — каже Микола. — А Льоня лікарем буде, бо мама так хоче. Коли ми народжувалися, ніхто не знав, що нас буде двоє. Спочатку народився Льоня, а я через півгодини. То мама Льоню назвала іменем лікаря і сказала, що він теж буде лікувати людей.
Віра Тузенко не надто охоче відпускає синів до столиці.
— Вони нам дуже допомагають, — каже. — Пасуть дві корови. Завтра збираємося вибирати на городі цибулю. Хлопці й готувати вміють, батько часто замовляє їм свої улюблені деруни.
47-річна Лідія Дзюбенко, сільська вчителька з математики, запевняє, що таких учнів ще не бачила:
— Усю шкільну програму вони пройшли наперед. Тільки почерк мають нерозбірливий. Їм трохи в класі заздрили. Недавно підійшла їхня однокласниця Танєчка, питає: ”Як хлопці поїдуть у Київ, будете займатися зі мною, як із ними?”. Вони в батьків пізні діти. Може, тому такі розумні?
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Близнюки Микола та Леонід Тузенки виграли математичну олімпіаду в Парижі
Світ:
07063002e.jpg
14-річні близнюки Микола та Леонід Тузенки з села Баланівка Бершадського району на Вінниччині перемогли в Парижі на Міжнародній олімпіаді з математики. Хлопці набрали однакову кількість балів. Журі вручило їм дві золоті медалі. Срібні отримали чотирикласники Олександр Пєшков та Наталя Бойтко з вінницької школи N34.
Конкурс проходив із 5 по 8 червня в мерії Парижа. У змаганні брали участь школярі з Франції, Бельгії, Німеччини, Тунісу, усього з 12 країн. До Парижа Тузенків повіз учитель вінницької школи N34 Ігор Кривошея. Із 2002 року він готує на математичну олімпіаду команди від України.
— Ми їздили займатися до Ігоря Михайловича у Вінницю, за 160 кілометрів, — швидко розповідає Микола. — Автобуси туди повз село ходять часто, а ми живемо біля траси.
Хлопці зовні дуже схожі. Одягнені вони теж однаково.
— У мене на спортивній кофті перша буква в слові ”пума” витерта, — розтлумачує Микола. — А у Льоні — ні. Так і розрізняйте.
За перемогу Тузенкам вручили калькулятор ”Касіо”.
— Коштує, мабуть, півтори тисячі гривень, — хвалиться Леонід. — В Україні я таких ще не бачив.
Батько юних математиків 51-річний Дмитро Тузенко працює будівельником на агрофірмі ”Зернопродукт”. Мати 42-річна Віра — продавець у сільському магазині. Старша донька Тузенків Наталя, 20 років, навчається в Ірпінській податковій академії на юриста.
Дмитро Пилипович каже, що поїздка до Парижа обійшлася синам у 16 тис. грн.
— Дали оголошення в газеті, — розповідає чоловік. — Мій начальник Микола Кучер виділив 8 тисяч 400 гривень. Баланівська сільрада дала ще півтори. Троє підприємців виділили по сто доларів. Я теж доклав свої 5 тисяч гривень.
У Парижі Тузенки жили за містом у готелі в районі Онтоні.
— Ми зайшли туди, а там усе сяє. У кімнаті дві кроваті, ванна, душ, є кухня. Найбільше запам’ятався сир з плєсєнню, — розповідає Микола. — Їсти, конєшно, можна. Кажуть, він навіть корисний.
— Із французами ми не общались, бо мови не знаємо, — говорить Леонід. — Бачили замок Нотрдам де Парі, Лувр, Стару та Нову Тріумфальну арку. Нас Ігор Михайлович водив, він 12-й раз у Парижі.
Розмовляю з хлопцями та батьком біля входу в фізико-математичний ліцей при університеті ім. Шевченка в Києві. Хлопців запросили сюди навчатися в 9 клас. Вундеркіндів учитимуть безплатно, нададуть гуртожиток.
— Після ліцею вступлю до університету імені Шевченка, на математику, — каже Микола. — А Льоня лікарем буде, бо мама так хоче. Коли ми народжувалися, ніхто не знав, що нас буде двоє. Спочатку народився Льоня, а я через півгодини. То мама Льоню назвала іменем лікаря і сказала, що він теж буде лікувати людей.
Віра Тузенко не надто охоче відпускає синів до столиці.
— Вони нам дуже допомагають, — каже. — Пасуть дві корови. Завтра збираємося вибирати на городі цибулю. Хлопці й готувати вміють, батько часто замовляє їм свої улюблені деруни.
47-річна Лідія Дзюбенко, сільська вчителька з математики, запевняє, що таких учнів ще не бачила:
— Усю шкільну програму вони пройшли наперед. Тільки почерк мають нерозбірливий. Їм трохи в класі заздрили. Недавно підійшла їхня однокласниця Танєчка, питає: ”Як хлопці поїдуть у Київ, будете займатися зі мною, як із ними?”. Вони в батьків пізні діти. Може, тому такі розумні?
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля