Розмова з Богданом Бенюком, актором, № 4 у списку всеукраїнського Об’єднання «Свобода», відбувалася у гримерці театру ім. І Франка, якраз під час вистави. Актор у перерві між виходами на сцену розповідав про своє бачення української політики та ставлення до президента. Заради цього Богдан Бенюк не пішов навіть на фінальний поклін, хоча у двері гримерки гамселили дуже і дуже добре, благаючи вийти до народу.

(Подаємо розмову з відомим актором без жодних правок та цезури. Відповідальності за висловлювання, які можна трактувати неоднозначно, редакція «І-РЕПОРТЕРУ» не несе)

- Чому вирішили змінити сцену театру на стілець у Верховній Раді?

- А чому б і ні? Якщо ти бачиш, що Верховна Рада не виконує того, що вона має виконувати, коли туди приходять ті люди, які є далеко не українцями і Верховна Рада напічкана будь-якою нацією, лише не українською, то хіба нормальна людина може сидіти осторонь? Ні, звичайно.

Я розумію, що моя мова скоро може використовуватися лише в зоопарку. Якщо я це все бачу, то невже я спокійно можу грати вистави. Яка різниця, хто буде керувати: Вітя – 1, чи Вітя – 2. Нічого не зміниться. Я маю радикально відстоювати свою позицію і радикально її відвойовувати, бо іншого способу немає. Колись націоналісти – патріоти, якими ми зараз є, сиділи в бункерах, в лісах і воювали. А зараз в бункерах сидіти не треба.. Треба йти у Верховну Раду – іншого способу нема.

- Ви вважаєте, що ВО «Свобода» подолає бар’єр?

- Я впевнений у цьому. Всі соціологічні опитування – продажні.. Нам присилали прайси. Опитування коштує понад сто тисяч доларів. Нам не треба платити гроші. Ви самі бачите, що зараз та політична реклама, яка існує – відбиває у людей охоту. У нас же іде пропаганда через листування з людьми та зустрічі. А це – своєрідний бігборд. Так ти краще переконаєш, ніж тими страшилками, як у Регіонів, чи тим, що розповідає Відьма конотопська.

- Ви так довго працювали у театрі і лише зараз вирішили піти у політику. Невже раніше вас все влаштовувало?

- Ну наступає ж період, коли живеш-живеш, а потім чомусь хочеш вийти заміж. Ти просто психологічно виростаєш, тому сцена стає маленькою, артисти - режисери, виростають, стають політиками. Не можна ж казати, що всі депутати у Верховній Раді народилися депутатами. Відомо, що Голова Верховної Ради Володимир Литвин – історик. Просто колись став помічником Кучми. То чому Бенюк не може бути спікером? Я жартую, звичайно… Але у Верховній Раді ВО «Свобода» точно буде. Бо мають же бути радикально налаштовані люди. Демократія вже дістала. Ти ж чуєш, які ми принижені та прибиті українці. Ми не повноцінна нація, розсунута по всім кусочкам. Я був і в Харкові, і в Дніпропетровську. Там дуже багато патріотів-націоналістів, які не бояться цих слів. За переписом українців є 78%, і всюди має бути ця відсотковість, включно з Верховною Радою. А скільки нас нині у парламенті? У Верховній Раді повно євреїв, росіян – кого завгодно.

Ну, про покійника говорити погано не можна – цим депутатам ще три дні й капець, але ж хтось туди далі зайде. Вітя з Регіонами, який гне своє, чи комуністи, які сраку не піднімають, коли приходить Президент та грає наш Гімн. А ти питаєш, чому я тут сиджу? Та ми вже давно маємо стояти біля парламенту. Дух Майдану не пропав. Він проявиться ще у Верховній Раді – це однозначно.

- Але ж якщо і пройде, то не так вже й багато людей із ВО «Свобода». Що ви зможете змінити?

- У нас буде своя фракція і ми будемо шукати у Верховній Раді зв’язки з патріотично налаштованими людьми. Звичайно, після 20 номеру у списки сьогоднішніх блоків – нічого заглядати. Порядних людей там нема.

- Що Ви насамперед збираєтеся зробити у парламенті?

- Скасувати всі недоторканості по всіх рівнях, а далі - виконувати свою програму захисту українців. У нас є Українська держава, крапка. Мова спілкування – українська, крапка. Всі юристи й економісти – бездушні, тому то й ми сидимо в жопі.

- Які тоді стосунки мають бути з Росією?

- Я думаю, що ми маємо жорсткіше поставитися до Росії. Якщо вона є правонаступницею Радянського Союзу, то хай тоді відповідає за голодомори, геноциди. 20 мільйонів українців винищено. Це що, вони всі були бандитами? Діти мають знати правдиву історію, і вона має бути для всіх одна, а не так, що на Сході вчать одне, а на Заході – інше. Стосунки з Росією мають бути партнерські, рівноправні і не треба боятися виставляти свої претензії.

- У своїх інтерв’ю Ви казали, що президент – хороша людина, а оточення у нього погане..

- Я це завжди кажу, бо це – правда. Ви почули за минулий рік, скільки разів на президента виливалося бруду? Жодного слова не сказали, що в країні є щось добре – лише все погано. А де його команда? Хто їм замастив рота? Лінуються? Мають інші способи роботи? Не мають часу вони цим займатися! То чого вони поперли в уряд?

Але ж він їх тримає коло себе. Значить є така сила, яка примушує його їх тримати.

- То, за Вашими словами, президент слабкий?

- Мені гарно написав один дядько: президент в одній руці має тримати Конституцію, в іншій – меч, як всі Ангели-охоронці. Наш президент в одній руці тримає вулики, в іншій – вітряки. Це –донкіхоцтво! Міці йому треба! Він не має на кого опертися. Є україносвідомий президент, але він не має сили довкола себе, тому йому треба допомогти, бо кругом жиди, педерасти і москалі. Ізвінітє.

- Я як же Ваша акторська кар’єра?

- А що тут!? Репетиції у Верховній Раді. Хіба там менший театр, ніж тут у нас? А ввечері вистави у театрі. Депутати ж до п’ятої години припиняють діяльність, а о сьомій у мене вистава в театрі. Акторство я не кину, бо це – моє життя. І в кіно буду зніматися.

- Як родина ставиться до Вашої політичної кар’єри?

- Та звикають всі. Це Божа рука мене веде. Чомусь же я з гуцульського села потрапив в театральний університет, потім мав якісь гарні роботи. Хтось же це веде. Я сам не йду.

- В Бога вірите?

- Аякже. Дядьку стільки років, і щоб у Бога не вірити! Я розумію, що Україні потрібна одна церква з патріархатом у Києві. Московський патріархат – це контра для нашої країни. Треба на урядовому рівні скласти такі умови, аби вони самі забралися звідси. У Московському патріархаті всі священики – вихідці із Західної України. Вони тільки й чекають на відмашку, щоб перейти до Київського патріархату.

- Де збираєтесь зніматися найближчим часом?

- Це від мене і не від мене залежить. Я вже настільки привередливий артист, що не буду зніматися у будь-чому. Останній фільм, який має скоро вийти – про Леоніда Утьосова. Я знявся там Утьосовим з 45 до 87 років його життя. Зараз у мене є величезна кількість роботи. І слава Богу, бо мені ніколи відпочивати. Та я й не хочу відпочинку. Я просто переключаюся на іншу роботу.

- «Шоу самотнього холостяка» вже не повернеться?...

- То вже перегорнута сторінка, як і селітра. Ти ж уявляєш, як я, голова Верховної Ради, буду пропагувати селітру? Її ж всі депутати будуть по мішку тягати до себе.

- Яку роль ще хочете зіграти?

- Зараз вже не скажу, бо багато ролей вже не зіграю. Акторська професія залежить від багатьох факторів. От я й сиджу, як наречена – чи знайдеться дурило-чувак, який закохається в мене і запропонує руку і серце.

- Де для Вас закінчується театр і починається політика?

- Зараз я розмовляю про політику, за мить вийду на сцену на поклін. Просто коли роблю одне – забуваю про інше. Ось ти, як борщ вариш – не пишеш же інтерв’ю, бо якщо так робитимеш, то той борщ таким вийде, що й потравиш усіх.

- А Ви борщ вдома готуєте?

- Та чому це раптом? У мене є дружина. Я вмію робити ті речі, як і кожний чоловік: яєчню, картоплю.

- Чим на 8 березня дивували дружину?

- Нічим. Слава Богу, це свято ні вона, ні я не любимо. Чому це раптом ми маємо святкувати цей день, коли у нас є День матері у травні. Я колись лажонувся на 8 березня. Був у 1991 році в Канаді і почав всіх вітати з Міжнародним жіночим днем. Всі на мене дивилися, як на дурника – ніхто це свято не знає. Жінку любити треба кожен день, а не раз на рік зварити їй борщ, вдарити по морді, напитися і говорити: «Ось як ми гарно вчора свято відгуляли – шикарно». Я святкую лише релігійні свята.