"Це кінець тої світової економіки, яку ми знаємо" - Ніл Ірвін, "The New York Times"

Контейнерне судно в Циндао, Китай. Країни можуть переглянути свою залежність від віддалених ланцюгів поставок. CHINATOPIX, via Associated Press

Коли трапляються якісь великі економічні потрясіння, то події можуть піти у непередбачуваних напрямках, і наслідки цих подій впливатимуть ще довгі роки.

Хто б міг подумати, що криза, яка почалася з іпотечних заборгованостей в американських передмістях у 2007 році, призведе до фіскальної кризи в Греції в 2010 році? Або крах фондового ринку в Нью-Йорку в 1929 році сприятиме зростанню фашизму в Європі у 1930-х роках?

Світова економіка - це надзвичайно складна павутина взаємозв'язків. У кожного з нас є низка прямих економічних зв’язків, які ми можемо побачити: магазини, у яких ми купуємо, роботодавець, який платить нам зарплату, банк, який надає нам домашній кредит. Але як тільки ви спробуєте простежити ще два-три рівні зв’язків, то ви насправді вже не зможете  з упевненістю дізнатися, як ці зв’язки працюють.

І тут ми стикаємось віч-на-віч з неприємними наслідками економічного лиха, що супроводжує поширення нового коронавірусу.

У найближчі роки ми дізнаємось, що відбудеться, коли ця павутина розірвана, коли мільйони цих зв’язків знищуються усі й одразу. І відкривається можливість народження глобальної економіки, зовсім не такої, що панувала в останні десятиліття.

«Якщо нам і вдасться відновити звичайну економічну активність, то це лише початок наших проблем» – пише Адам Туз (Adam Tooze), професор історії Колумбійського університету та автор книги «Зруйновані: як десятиліття фінансової кризи змінило світ», дослідження глобальних ефектів фінансової кризи 2008 року. – «Це період радикальної невизначеності – на порядок більшої за всі, до яких ми звикли».

Було б нерозумно на тлі такої невизначеності робити надмірно впевнені прогнози щодо того, як виглядатиме світовий економічний порядок через п’ять років – та навіть і через п’ять місяців.

Один з уроків цього економічного потрясіння полягає в тому, що ці економічні потрясіння є, як правило, наслідком давніх нерозв’язаних недоліків. Криза – це вихід на поверхню проблеми, яку можна ігнорувати у добрі часи.

Одним із очевидних кандидатів на перегляд є модель глобалізації, в якій компанії можуть переміщувати виробництво туди, де це найефективніше, люди можуть вскочити у літак і відправитись майже куди завгодно, а гроші можуть перетікати туди, де вони будуть використані найприбутковіше. Ідея світової економіки із центром у Сполучених Штатах вже дала тріщину у зв’язку з підйомом Китаю та поворотом Америки до націоналізму.

Схоже, що криза Covid-19  посилить та «зацементує» ці зміни.

«Буде переосмислення того, наскільки будь-яка країна готова покладатися на якусь іншу країну», – пише  Елізабет Економі (Elizabeth Economy), старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин (Council on Foreign Relations). – «Я не думаю, що це принципово кінець глобалізації. Але це прискорює тип мислення, що панує в адміністрації Трампа, що існують критичні технології, критичні ресурси, резервні виробничі потужності, які ми хочемо у випадку кризи мати тут, в США».

Розглянемо лише декілька індикаторів послаблення основ глобалізації.

Міністр фінансів Франції звернувся до французьких компаній з пропозицією переглянути їхні ланцюги поставок, щоб стати менш залежними від Китаю та інших країн Азії. Американська митна та прикордонна охорона заявляє, що вона перекриє експорт певних медичних товарів. А в п’ятницю сенатор Ліндсі Греем (Lindsey Graham) запропонував Штатам покарати Китай за те, що він не стримував вірус, шляхом скасування боргу, яким володіє уряд Китаю - це крок, який ризикує роллю американських казначейських облігацій як основи світової фінансової системи.

Ще до початку коронавірусного удару вже проявлялись межі глобалізації.

Торгівля як складова глобального ВВП досягла свого найвищого рівня у 2008 році  – і з того часу поступово знижується. Вибори президента Трампа та початок торгової війни з Китаєм вже змусили транснаціональні компанії почати переосмислювати свою діяльність.

«На мою думку зараз компанії активно обговорюють питання стабільності» – пише Сьюзен Лунд (Susan Lund), партнер McKinsey, що вивчає глобальні взаємозв’язки. – «Наскільки компанії будуть готові принести в жертву квартальну ефективність заради довгострокової стійкості, готовності до природних катастроф, кліматичної  кризи, пандемії або іншого катаклізму?»

Вона передбачає не стільки повномасштабний відступ від глобальної торгівлі, скільки перехід до регіональних торгових блоків, і більшої уваги компанії  до нарощення надмірності у своїх мережах поставок. Уряди, ймовірно, наполягатимуть на тому, щоб деякі товари – такі, як фармацевтичні препарати та медичне обладнання – спирались насамперед на вітчизняне виробництво, враховуючи поточну глобальну суперечку за ці товари.

Китай переорієнтував свою економічну стратегію, прагнучи бути не дешевим виробничим центром для світу, а стати виробником технологічно розвинених продуктів, таких як літаки та телекомунікаційне обладнання. Це змусило американців, європейців та японців все більш неохоче проводити великі операції в Китаї, побоюючись крадіжок інтелектуальної власності.

За адміністрації Трампа у США виникла напруженість навіть з традиційними союзниками у Західній Європі. Складіть це все разом, додайте наростання ще до Covid-19 менталітету «кожна нація насамперед для себе», і, здається, від всього цього пандемія тільки посилюється.

 «Як правило, після подібної кризи люди говорять про нову епоху і про те, що після пандемії світ буде іншим» - каже Ручір Шарма (Ruchir Sharma), головний глобальний стратег “Morgan Stanley Investment Management”. – «Цього разу, я думаю, буде прискорення тих тенденцій, які зародились ще до пандемії».

Внаслідок минулої деглобалізації – коли в результаті першої світової війни та епідемії грипу у 1918 р. згорнулась світова торгівля – відбулась і переструктуризація світової фінансової системи, коли британський фунт втратив свою провідну позицію.

Таке може статись і цього разу, але поки що виглядає так, що все піде іншим шляхом, і долар навпаки ще більше зміцніє свою позицію у світовій фінансовій системі.

Федеральний резерв США відкрив своп-лінії (спеціальні угоди між центральними банками країн) з 14 центральними банками за кордоном, що дозволяє їм перекачувати долари у внутрішні банківські системи, і розпочав нову програму, яка дозволяє іншим країнам отримувати долари, надаючи казначейські облігації як заставу. Ці кроки допомагають гарантувати, що дефіцит долара у світі не паралізує світову економіку.

Європейські чиновники неохоче вживають заходів, які б зробили євро більш центральним у світовій валютній системі, наприклад – випуск облігацій, які спільно гарантуються країнами єврозони. Китай також неохоче змінює свою фінансову систему таким чином, щоб юань став би грати більшу роль у світовій торгівлі – наприклад, дозволити вільне перетікання капіталу в валюту і навпаки.

Марк Карні (Mark Carney), колишній керівник Банку Англії, у серпні минулого року виступив із впливовою промовою перед колегами із центральних банків, де стверджував, що діюча міжнародна валютно-фінансова система, з її глибокою залежністю від долара, є нестійкою. Але пандемія може зміцнити цю недосконалу систему.

«Доларова система нестабільна», - каже історик містер Тоуз, - «але вона нагадує велосипед. І доларова система, і велосипед – несталі, але якщо ви досвідчений гонщик, то вони працюють прекрасно. І Федеральний Резерв демонструє, що він досвідчений гонщик на велосипеді доларової гегемонії»

В останні 12 років час від часу було враження, що світ повторює період 1918-1939 років, але у викладі забудькуватого студента, який сплутав порядок подій. Ця епоха теж характеризувалась глобальним фінансовим крахом, підйомом авторитарних урядів, появою нової економічної наддержави (тоді США, зараз Китай), глобальною пандемією – хоча й в іншій послідовності.

Ми можемо не знати точно, куди призведе ця криза – чи до світової економіки чи до чогось іншого. Але одне здається ясним: історія точно може бути страшною, коли ти не знаєш, як вона закінчиться. 

Джерело: Neil Irwin. «It’s the End of the World Economy as We Know It» - April 16, 2020, «The New York Times»

Переклав Володимир Щербина

Ніл Ірвін (Neil Irwin) – провідний економічний кореспондент «The New York Times». Раніше працював оглядачем у «The Washington Post». Автор низки книг з економіки, зокрема «How to Win in a Winner-Take-All-World» («Як перемогти в грі, де переможець отримує все»)