Чому Київраді не варто було зараз голосувати за проспект Бандери

Так вважає журналістка Української служби Польського радіо Олена Бабакова, про що пише у своєму блозі на Новом времени:

"Голосування депутатів Київради за перейменування Московського проспекту на проспект Степана Бандери в черговий раз довело - українські політики не прораховують зовнішньополітичних результатів своїх рішень, не знають міжнародного контексту і не бачать світу далі сусідньої вулиці. В даному випадку - в прямому сенсі слова.

Особистість Степана Бандери та історична роль легендарного лідера ОУН (б) - тема сама по собі дискусійна, навколо неї в Україні не склалося потужного суспільного консенсусу. Чи варто було взагалі називати проспект іменем Бандери, чи допоможе такий крок українцям швидше попрощатися з Москвою і комуністичним минулим - питання важливе і неоднозначне. А ось, що можна стверджувати однозначно: рішення Київради було прийняте в максимально невдалий час для польсько-українських відносин.

Липень - традиційно найважчий місяць для польсько-українського діалогу. 11 липня поляки згадують події так званої Кривавої неділі: цього дня, в 1943 році загони УПА разом з місцевими жителями напали на десятки польських сіл на Волині. Ця дата для поляків символізує пам'ять про Волинську трагедію (Волинську різанину або Волинський злочин) - масові вбивства поляків українцями на Волині та Галичині в 1943-44 роках, в результаті чого загинуло близько 100 тис. осіб", - пише журналістка.

Як відомо, Україна називає ці події Волинською трагедією, а Польща - Волинською різаниною. Ми також знаємо, що у цій трагедії постраждали не тільки поляки, але й українці від рук поляк. 

Олена Бабакова звертає увагу на думки деяких польських коментаторів, які пов'язують посилення інтересу до цієї тематики з діяльністю російської агентури

Соціологи звертають увагу на загальну тенденцію актуалізації історії Другої світової війни і для суспільства, і для влади.

Як відомо, 8 липня Сенат Польщі прийняв резолюцію із закликом визнати Волинську трагедію геноцидом і встановити 11 липня Національним днем пам’яті жертв «геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої». За ухвалення резолюції проголосували 60 сенаторів, 23 були проти, 1 утримався, повідомило Польське радіо. 

Якщо деякі депутати просто волали до пам'яті невинно убієнних, то політики кукіз і Польської аграрної партії на повному серйозі говорили про загрозу «поширення бандеризму в Польщі», пропонували проводити курси на тему Волині для українців, яік переїхали і натякали на потребу обмеження допомоги Києву.

У делікатному становищі опинилася правляча партія Право і Справедливість. З одного боку, ця формація послідовно підтримує партнерство з Україною, виступає за продовження санкцій проти Росії і посилення співпраці в Балто-Чорноморському регіоні.

З іншого, прийшовши до влади завдяки правоконсервативному електорату, ПіС не хоче прославитися як партія, яка підіграє «бандерівцям» і ігнорує Волинську тематику.

І поки польські експерти та журналісти, які знають Україну, яким хочеться справжнього та ефективного польсько-українського партнерства годинами переконують політиків, що немає за східним кордоном Польщі агресивних натовпів націоналістів і що головний сенс і символ останніх змін в Києві - не Бандера, депутати Київради голосують за перейменування проспекту!

Безумовно, Україна - це суверенна держава, яка має право на свою політику пам'яті і тим більше вибір назви вулиць. Так, немає у нас обов'язку всі рішення консультувати з сусідами і намагатися вгадати їх реакцію. Але є нюанс. Наразі саме ми потребуємо допомоги і підтримки сусідів, а не вони - нашої, йдеться у статті 

Безумовно, у поляків є свої темні сторінки історії, серед них ті, які пов'язані з Армією Крайовою, збройною формацією, яка офіційно визнана героями-борцями за свободу і незалежність Польщі під час Другої світової війни. Однак, це не заважає польському Інституту національної пам'яті вести низку слідств проти окремих загонів АК, які звинувачуються в злочинах геноциду, а польській громаді - протестувати проти маршів пам'яті конкретних солдат, які були причетні до знищення українського або білоруського населення.

Про Волинь з поляками можна і треба дискутувати. Українці мають право на свою версію подій та її захист. Ось тільки проблема - а цілісної версії щось і немає. Українські історики та громадські діячі поки розмовляють з поляками на рівні спростування конкретних фактів та інтерпретацій, в той же час ніхто не запропонував цілісного наративу, української версії історії того, що сталося на Волині. В Україні не знаходять часу на написання книг і проведення дискусій. Зате його вистачило на перейменування вулиці.

Олена Бабаклва наголошує, що Варшава доклала багато зусиль, щоб переконати союзників по НАТО розробити спеціальний план співпраці з Україною і, взагалі, всіляко підтримувати Київ у збройному протистоянні з Росією. Чи буде у польських дипломатів тепер стільки ж детермінації виконувати роль адвокатів східних сусідів? Хочеться вірити, що так, але і менші «проколи» грали в дипломатії важливу роль,.

У статті також відзначається, що в Польщі погіршується ставлення до іноземців і представників нацменшин. Першопричина - імміграційна криза ЄС і подальше зростання націоналістичних настроїв у всій Європі. Але до цього додаються висловлювання конкретних польських політиків, в тому числі і представників правлячої партії, збільшення числа українців в Польщі, складні моменти в спільному минулому. В останні місяці вже доходило до декількох побиттів українців поляками. Кінець червня ознаменувався нападом на українську процесію в Перемишлі, яка слідувала на кладовище щоб вшанувати пам'ять воїнів-петлюрівців. За цим послідувало перенесення українського Купальського фестивалю з Перемишля до Варшави, заборона на в'їзд до Польщі для групи Ot Vinta, мітинг ультраправих під час варшавського концерту музикантів львівського гурту Joryj Kloc минулої неділі. Українці в Польщі все частіше зустрічаються з агресією. А дії української влади і близько не заспокоюють ситуацію.

У довготривалій перспективі наслідки можуть бути ще більш серйозними. Зрозуміло, що через проспект Бандери ніхто у Варшаві не розірве всіх проектів співпраці з Україною і не поїде Анджей Дуда до Володимира Путіна просити вибачення і пропонувати знести санкції. Але сьогоднішня позиція польської влади може змінитися в дуже некорисний для українців бік, припускає журналістка і закінчує статтю питанням: 

Чи справді українці хочуть, щоб наявність нині спільного ворога було єдиним, що змушує поляків сідати з українцями за один стіл переговорів?