Однією з найулюбленіших українських пісень, як серед іноземців, так і серед нас, є пісня "Чорнобривці".  Але правильно виконати її можуть лише дуже мало співаків. Складність її виконання в тому, що для нього не потрібні якісь особливі музичні вміння, а потрібен  досить високий рівень буття співака або співачки.

Тобто, для правильного співання її потрібне буття рівня простору пригод або вище. При правильному її співанні, у всіх, хто її чує, ллються сльози щастя. І виникають найсвітліші спогади. Незалежно від того, розуміє слухач українську чи ні. Це зветься катарсисом. І це є сенсом існування високого мистецтва.

Наразі так її співає лише казахський співак Дімаш. Це його найулюбленіша українська пісня. Я спочатку думав, що знайду її правильний спів у когось з українських співаків, на кшталт Вероніки Морської, але, на мій превеликий жаль, не знайшов. Сенс цієї пісні, здається, наразі розумію лише я. І хочу цим поділитися з шановними читачами.

Ця пісня оспівує один з найкращих українських звичаїв. Ймовірно, що він є просто найкращим. Це – набуття та плекання чеснот у серці. У духовному серці. Головний поетичний образ цієї пісні – чорнобривці в світанковім краю. При розкритті цього образу стає ясно, що це – чесноти в серці. Чому саме чорнобривці? Мабуть, через їх красу та числені цілющі властивості. Також вони якимось чином сприяють розвитку, підсиленню інтуїції. Виходить, що чорнобривці – то вельми корисна рослина!

Свій  особистий світанковий край – то є місце, де людина зустрічає Сонце, Світло. Тобто, найкраще місце людського серця. Чорнобривці – його окраса, те, чим можна і треба пишатися. Тобто чорнобривці тут є уособленням чеснот.

Є така приказка, що дорога до Пекла вимощена хорошими намірами, а дорога до Раю – хорошими справами. Джерелом будь-якого людського вчинку є звички людини, її характер та її воля. Звички людини та її характер або полегшують, або утруднюють втілення будь-якої справи. Полегшують, або утруднюють для її волі, звісно. Полегшують або утруднюють, в залежності наскільки їм відповідна ця справа.  Так от, кожна любляча українська матір покращує долю та полегшує своїй дитині шлях до Раю, сіючи в її серці чорнобривці-чесноти. А квітуча материнська надія – то надія на те, що доля її дитини стане ще кращою і що її дитина ще наблизиться до Раю.

Набуттю та плеканню чеснот дуже сприяють пісні оновлення-підсилення душі – веснянки. Але співати їх також треба правильно. Цьому також можна і треба навчатись. Найкраще –   коли цьому людину навчає мати. Правильно – значить насамперед свідомо. Тобто усвідомлюючи сенс образів, що в них висловлюються.  Наприклад, ластівочка – то образ оновлення.

Чесноти в людському серці якнайкраще, якнайміцніше повинні бути пов'язані із найкращими спогадами дитинства, з материнською ласкою та любов'ю. Тоді набуття та плекання чеснот людиною дуже полегшується, бо є тоді  дуже природним. І тоді набуття та плекання чеснот є дуже стійким, здатним витримати будь-які життєві випробування.

Набуття та плекання чеснот є збільшенням гідності та єдиною підставою для збільшення слави. Отже, це – шлях збільшення честі. І шлях до Раю. Я сказав.