Чудесна сила апостола Петра і фізичне безсмертя апостола Івана в заключному розділі Доброї Новини (+відео)

Диявольський шаблон

Що видатніша євангельська особистість, то більше зусиль доклали діти диявола для її дискредитації. Загальна схема полягає в тому, щоб формально вивищити, а на ділі принизити. Як це працює, ми вже бачили на прикладі  Марії Магдалини: її проголосили святою і навіть рівноапостольною, але де-факто в масову свідомість просунули уявлення, що вона «відома грішниця», «повія» і «навіжена бісами». Заспокоєння про те, що все це було в минулому і що Марія успішно «розкаялася у гріхах», мало на що впливає – масова свідомість не розрізняє минуле і майбутнє.  На це й було зроблено розрахунок: для того, щоб повністю дискредитувати особу, досить очорнити її минуле.

Найяскравіше ця схема дискредитації була задіяна щодо апостола Петра. З одного боку, в Євангеліє зроблено ряд вставок про те, що Ісус призначає апостола Петра головою новоствореної церкви. Наприклад: «Озвався Симон Петро і заявляє: Ти – хрестос, син бога живого. У відповідь Ісус сказав до нього: Щасливий ти, Симоне, сину Йони, бо не тіло й кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний. Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро-Скеля і на цій скелі збудую мою Церкву й адові ворота її не подолають. Я дам тобі ключі царства небесного, і що ти зв’яжеш на землі, буде зв’язане на небесах; і те, що ти розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небесах. Тоді він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він хрестос» (Матвій 16.16–20).

Для зручності оригінальний текст Євангелія в наведеному фрагменті позначено жирним шрифтом, а вставку – перекресленим. Чому це очевидна вставка? На це вказує одразу кілька індикаторів.

1. Замість «син бога живого» має бути «син божий» – так як у інших євангелістів. Вираз «живий бог» властивий для іудейських текстів.  

2. Спроба вивищення Петра і надання йому статусу «глави Церкви». Проте в Євангелії нема слова «церква» (ἐκκλησία – еклезíя), натомість є слово «громада» (συναγωγή – синагогé).

3. «Плоть і кров» (гебраїзм) – прийняте в іудейських рабинів позначення людини з підкресленням її тілесної слабкості («Тлумачна Біблія», с. 654), що вказує на авторство цієї вставки.

4. Вставка перериває логіку викладу, тому речення «тоді він наказав учням…» вже не є продовженням попереднього речення.

5. «Царство небесне» – це не євангельський термін, має бути «Царство боже». 

6. «Ключі царства небесного» – це монополія на відпущення гріхів.

Мета вставки зрозуміла – зробити апостола Петра «головним начальником». Проте вже в наступному фрагменті зроблена вставка для його дискредитації: «Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти: Пожалій себе, господи! Хай це не станеться з тобою! Він обернувся і сказав Петрові: Геть від мене, сатано! Ти мені спокуса, бо думаєш не про боже, а про людське» (Матвій 16.22–23). У цій вставці Ісус називає Петра «сатаною» (дияволом) і картає за примітивне мислення. Що тут скажеш: гарний «голова церкви», якого сам Ісус вважає сатаною.

Далі ще гірше – вони проголосили Петра «потрійним зрадником». Петра виставили гіршим, ніж Іуда, адже той, мовляв, зрадив Ісуса один раз, а Петро – аж тричі. Скажена ненависть дітей диявола до Петра була викликана тим, що він зміг таємно проникнути у головне їхнє кубло – в садибу первосвященника. Там Петро спокійно перебував цілу ніч, наче в себе на подвір’ї, а коли іудеї почали щось підозрювати, він їх тричі обманув і спокійно вийшов з садиби. Це було небачено: досі вони всіх дурили і вважали це своєю монополією, а тут їх самих граючись обвели круг пальця. Розгляньмо докладніше цей епізод.

Метод нахабного перевертання

«Ті, що схопили Ісуса, повели його на суд до первосвященика Каяфи, де зібралися усі первосвященики та старші.

Слідом за Ісусом ішов здалека Симон Петро з іншим учнем – аж до палати первосвященика. Учень той увійшов у двір перво­свя­щеника з Ісусом. Петро ж стояв надворі біля дверей. Вийшов той інший учень, промовив до воротаря й увів Петра всередину.

Аж тут одна служниця піді­йшла до нього й каже: Чи й ти не з учнів Ісуса Галілея? Але той перед усіма відмовився і заявив: Не знаю і не розумію, що ти кажеш. І він вийшов на переддвер’я.

Слуги й сторожа, розклавши вогонь посеред двору, посідали вкупі і грілися, бо було холодно. Сів і Петро між ними внизу на подвір’ї і грівся біля багаття, щоб побачити, чим воно скінчиться. Тут уздріла його інша слугиня і, приглянувшись до нього пильно, каже до тих, що там були: Цей був з Ісусом з Назарета. Мовили до нього: Чи й ти не з його учнів? Він знову заперечив: Не знаю я цього чоловіка.

Каже тоді один із слуг первосвященика, родич того, якому Петро відтяв вухо: Чи не тебе я бачив у саду з ним? Ти таки справді один з них, бо ти галілеянин, адже твоя вимова тебе виявляє. Тоді Петро ще раз заперечив: Не знаю, чоловіче, про що говориш. І враз заспівав півень. Після цього Петро вийшов звідтіль».

Іудеї не схопили Петра, адже все, що він їм сказав, сприйняли за чисту монету. Передусім тому, що Петро почувався абсолютно впевненим і не виявляв жодного страху чи найменшого хвилювання. Допомогло й те, що було темно. Аж ось настав час «третіх півнів», тобто приблизно 5 година ранку – ще трохи й почне світати. Петро знав, що на денному світлі його точно впізнають, тому спокійно і впевнено вийшов через ворота за межі садиби.

Для того, щоб дискредитувати Петра, фальсифікатори зробили вставку про те, що Ісус передбачив зраду Петра – і це передбачення збулося. А потім ще й дописали, що Петро визнав свою провину і «заплакав гірко». В іудохристиянстві люблять розповідати, що Петро потім плакав усе життя, тому на картинах його нерідко зображають з почервонілими очима і носовою хустинкою.

Перед нами типове перевертання: холоднокровного і мужнього воїна представили переляканим і сладкодухим плаксієм. Звичайна воєнна хитрість представляється як зрада Вчителя, вчинена зі слабкості або, ще гірше, через вплив сатани. Згідно з численною іудохристиянською літературою, Петро потім усе своє життя перебував у депресії, а щоразу, коли співав півень, він здригався, падав на коліна і, нестримно ридаючи, молив прощення. Так би мовити, не життя, а суцільні «воплі і соплі».

Ми розуміємо, що це була помста Петру за те, що він перехитрив дітей диявола. Проте тут є дещо більше, а саме типовий шаблон, застосований раніше стосовно Марії Магдалини. Його сенс у тому, щоб формально людину вивищити, і навіть проголосити святою, а по суті її принизити і дискредитувати. При цьому формальне вивищення виконує роль маскування, мовляв, ви ж бачите, як ми його шануємо.

Це частина загальної паразитичної стратегії висування керівників, якими можна легко маніпулювати. Для цього в об’єктів маніпуляції повинен бути якийсь серйозний недолік: фізична слабкість, розумова відсталість, залежність від поганих звичок, наявність компромату, вразливість до шантажу тощо.

Згаданий шаблон діти диявола застосували й до апостола Петра: спочатку його проголосили головним апостолом, а потім представили потрійним зрадником. Але ще має бути сцена «розкаяння грішника» – і вона колоритно розписана в останньому розділі Євангелія від Івана.

Філон Іудей – батько іудохристиянства

Як ми вже знаємо, Євангеліє від Івана уточнює і доповнює три інші – синоптичні – євангелія. Якщо початком Чотириєвангелія є перше речення Євангеліє від Марка, то завершенням Чотириєвангелія є заключний розділ Євангелія від Івана та його останнє речення. 

Фальсифікацією Євангелія від Івана займався сам керівник «творчої групи» фальсифікаторів, тому діяв нахабно і масштабно, додаючи великі шматки тексту, замінюючи ключові слова і навіть порушуючи послідовність викладу. Загальний сенс здійснених вставок відповідає поглядам Філона Іудея (25 р. до н. е. – 50 р. н. е.) з Александрії Єгипетської.

Найімовірніше, що саме Філон Іудей був цим головним фальсифікатором. Найбільш дивною і вражаючою його особливістю було те, що він фанатично виводив гелленську (давньогрецьку) філософію з давніх іудейських писань. Це вже відомий нам паразитичний метод нахабного перевертання, адже, згідно з філонізмом, це не іудеї намагалися осягнути (причому безуспішно) гелленську філософію, а гелленські філософи черпали мудрість з іудейської Тори.

На користь гіпотези про пряму участь Філона Іудея у переробці Євангелія говорить і часовий збіг. Річ у тім, що фальсифікація Доброї Новини робилася поспіхом, що видно з характеру вставок. Якщо Чотириєвангеліє було створене до кінця 31 року, то його фальсифікація могла відбутися вже у 32 або 33 роках. У цей час Філон мав 57–58 років, тобто перебував на піку своїх інтелектуальних можливостей – він помер у віці 75 років.  

Хай там як, а втручання цього умовного «Філона» в Євангеліє від Івана було настільки значним, що у пізніших дослідників навіть виникли сумніви щодо його автентичності. Ось як про це пише католицький «Новий Завіт з коментарем» (Львів: Стрім, 1994), виданий з коментарями о. доктора Мирослава-Івана кардинала Любачівського: «Четверте Євангеліє не дійшло до нас у первісній формі. В деяких місцях відчуваються пізніші переробки… Глави 15-16, 17 і 21 є в цьому Євангелії виразним пізнішим додатком. У самому Євангелії первісний порядок, здається, був порушений» (с.229). Простіше кажучи, текст євангелія від Івана так спотворили і нашпигували вставками, що деякі розділи, в тому числі кінцевий, були визнані переробками або відвертими вставками («додатками»).

Про сумнівність багатьох фрагментів євангелія від Івана розповідає і вже знайома нам православна «Тлумачна Біблія» («Толковая Библия», яку вперше було видано протягом 1904–1913 рр. у 12 томах). Зокрема, в ній розповідається про висновки деяких дослідників, які «заперечують справжність Євангелія Івана і достовірність наявних у ньому відомостей, причому більшість із них приписують впливу гностицизму. Тома приписує походження Євангелія впливу філонізму, Макс Мюллер – впливу грецької філософії» (с.833). «Ісус у Івана, на думку критиків, говорить не як практичний народний учитель, а як витончений метафізик. Промови Його могли бути «вигадані» тільки пізнішим «письменником», що перебував під впливом поглядів александрійської філософії» (с. 834). Найвірогідніше, що цим «письменником» і був згаданий Філон Іудей з Александрії Єгипетської, якого вважають «батьком християнства». При вживанні слова «християнство» завжди корисно уточнювати, що йдеться про іудохристиянство, а не вчення Ісуса Хреста – аріохрестиянство або аріянство.  

І побіг по морю

Отже, переходимо до 21 розділу Євангелія від Івана, який водночас є завершенням усього Чотириєвангелія. Перед цим, нагадаємо, воскреслий Ісус зустрівся з одинадцятьма апостолами в Галілеї і дав їм настанову поширювати вчення: «Ідіть, отже, по всьому світу і проповідуйте Добру Новину всьому сотворінню і зробіть учнями усі народи, оновлюючи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх берегти все, що я вам заповів. Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку».

Завершальний розділ Євангелія від Івана розповідає про чергову зустріч Ісуса з учнями. Ось перша частина цього розділу: 

«По тому Ісус явився своїм учням при Галілейському морі. Явився ж так: Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галілейської, сини Заведея і двоє інших його учнів були разом. Отож пішли й сіли в корабель. А як настав ранок, стояв над берегом Ісус, але учні не знали, що то Ісус. Каже до них Ісус: Дітоньки, чи маєте чого перекусити? Ті йому відповіли: Ні.

Каже тоді той учень, якого любив Ісус, до Петра: То – Господь! Симон Петро, почувши, що то Господь, накинув одежу, був бо роздягнений, і побіг по морю. Інші учні припливли човном, були бо недалеко від землі, ліктів з двісті. Коли, отже, вони вийшли на землю, бачать – жар розкладено і на ньому хліб. Мовить до них Ісус: Ходіть снідайте!» (Іван 21.1-12).

Як бачимо, після свого воскресіння Ісус продовжував навчання, а його учні стабільно перебували у Просторі волі. У вільний час вони розважалися морськими прогулянками, а Петро далі ходив по воді.

У сфальшованих текстах розповідається, що Петро одягнувся і стрибнув у воду. Це неймовірно, адже перед плаванням люди не одягаються, а роздягаються. Тим більше, що до берега було менше сотні метрів, тож, стрибнувши у воду, Петро навряд чи міг дістатися берега суттєво швидше, ніж на кораблі. Інша справа – швидко одягнутися й побігти по воді.

Після речення, в якому Ісус запросив апостолів до свіжоспеченого хлібу, в Євангеліє зроблено суцільну велику вставку. У ній Ісус начебто тричі запитує апостола Петра, чи він його любить, і Петро тричі запевнює Ісуса: Так, люблю. Після кожної відповіді Петра Ісус дає йому настанову «Паси мої ягнята», «Паси мої вівці» і, ще раз, «Паси мої вівці» (як у нас кажуть, «повторюю для особливо тупих»).

Євангельська символіка завжди має виразно арійський характер – хліборобський або морський. Натомість «пастух» і «вівці» – це звичні образи кочових скотарів, якими рясно насичені іудейські тексти, а також іудейські вставки в Євангеліє, особливо «філонівські». Євангеліє згадує про овець лише один раз, коли попереджує: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – хижі вовки» (Матвій 7.15) з натяком на цих самих іудеїв.

Ви запитаєте: а в чому сенс потрійного запитання про любов і потрійної настанови пасти вівці? Це реалізація того ж самого шаблону – «одночасно принизити і вивищити». Потрійне запитання про те, чи Петро ще любить Ісуса, має нагадати про його «потрійну зраду» і викликати сумніви в його надійності. Водночас дається настанова пасти вівці, тобто одноосібно керувати церквою-стадом – ягнятами, вівцями і баранами.

У згаданій вставці Ісус застосовує незвичне звертання «Симоне Іванів», тобто звертається до Петра не як до брата, а підкреслено офіційно – по імені і батькові. Таке саме звертання вже було в розглянутій вище вставці. Цей офіціоз має викликати у читача ще більше підозр щодо Петра.

А після третьої настанови «пасти овець» робиться вставка з передбаченням, що Петро знову має зрадити – уже вчетверте: «Каже йому Ісус: Істинно, істинно кажу тобі: коли ти був молодший, підперізувався сам і ходив, куди сам хотів. А як постарієшся, простягнеш твої руки, і інший підпереже тебе і поведе, куди ти не хочеш. І, промовивши те, сказав йому Ісус: Іди за мною!» У цьому псевдо-пророцтві Петро має зрадити з причини душевної слабкості – як і в попередні рази.

Ця остання вставка має остаточно «рознести мозок» читача: з одного боку Петро ніби керівник церкви, а з другого – патологічний зрадник і слабак.

На завершення фальсифікатор вирішив ще й посварити Петра з його найбільшим другом – апостолом Іваном, представивши його прихованим конкурентом у справі «випасання овець»: «Обернувшись, Петро бачить, що за ним іде учень, якого любив Ісус і який під час вечері схилився йому на груди і спитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?» Побачивши його, Петро каже Ісусові: Господи, а цей що? Каже до нього Ісус: Якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною. І розійшлось це слово між братами, що той учень не вмре. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: Якщо Я хочу, щоб він лишився, поки прийду».

Мотивація вставок

Для виявлення ворожих вставок дуже важливо розуміти їх мотивацію. Через увесь фальсифікат, вставлений у Євангеліє, проходить наскрізна думка про те, що природа Ісуса радикально відрізнялася від людської природи, що він лише автоматично виконував вказівки Творця Всесвіту, а після воскресіння негайно покинув своїх учнів.  

Ця фальшива думка виразно зафіксована у вставці про те, як Ісус явився Марії Магдалині і сказав: «Не торкайся мене, бо я ще не зійшов до Отця мого, але йди до моїх братів і розкажи їм: я йду до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого» (Іван 20.17). Тобто виходить, що після воскресіння Ісус вже мав якесь несправжнє тіло, що до нього не можна навіть доторкатися.

Ця ж думка просувається у вставці про «вознесіння: «І сталося, що коли він благословляв їх, віддалився від них і став возноситися на небо. Вони ж, упавши ниць перед ним, вернулися з великою радістю в Єрусалим…» (Лука 24.51-52). Як зазначає католицький «Новий завіт з коментарем» (с.227), слів «і став возноситися на небо. Вони ж, упавши ниць перед ним» нема у деяких старих текстах. Простіше кажучи, це вставка. Так само вважається вставкою фраза «Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога» (Марко 16.19) – повідомляє православна «Тлумачна Біблія» (с.762).

Як бачимо, фальсифікатору нетерпілося позбутися Ісуса, звідси вигадка про «вознесіння на небо». Для її посилення проводиться думка про «друге пришестя», зафіксована у двох згаданих вище вставках заключного розділу Євангелія від Івана «Якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду» і «Якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду».

Феномен фізичного безсмертя

Розуміння мотивації фальсифікатора і схеми, якої він дотримувався, дозволяє відновити завершальний розділ Євангелія від Івана, який водночас є завершенням всього Чотириєвангелія. У цьому розділі йдеться про те, що після воскресіння Ісус продовжував зустрічатися з учнями в Галілеї і навчати їх.

Іван описує одну з таких зустрічей – радісну, цікаву і надзвичайно повчальну. Цього разу Ісус розглянув з учнями феномен фізичного безсмертя, досягнення якого є релігійною метою його вчення і центральною ідеєю всієї Арійської Традиції: «Істинно кажу вам: ви, що пішли за мною, в палінгенезії у сто разів більше одержите і життя вічне успадкуєте» (Матвій 19.27-28). Вочевидь, йдеться про психофізичне безсмертя, адже людських дух і так безсмертний.  

Природно, під час цієї розмови постало питання, а чи можна досягти безсмертя протягом одного життя, а не в палінгенезії-реінкарнації. Ісус сказав, що це можливо, і з надією вказав на апостола Івана – свого двоюрідного брата.

Чому саме Іван володів найбільшим потенціалом безсмертя?

По-перше, сприятлива генетика – все ж таки близький родич Ісуса.

По-друге, Іван володів магічними здібностями, зокрема мистецтвом навіювання (за допомогою якого увійшов у садибу первосвященника і провів туди Петра). Також Іван умів керувати «небесним вогнем», за що вони з братом Яковом отримали прізвисько «Сини блискавки», гелленською Βοανηργές (Воанергес), арамейською banê rageš (порівняйте з англійським rages – спалах, раж).

По-третє, Іван був наймолодшим, отже був найбільш пластичним для психофізичної трансформації згідно з отриманими від Ісуса знаннями.    

По-четверте, Іван був найшвидшим, адже зміг випередити в бігу навіть апостола Петра, який сам був надзвичайно швидким і легким, адже міг бігати по воді.

Завершення Чотириєвангелія

Усе сказане вище дозволяє реконструювати заключний фрагмент Доброї Новини:

«По тому Ісус явився своїм учням при Галілейському морі. Явився ж так: Симон Петро, Тома, на прізвисько Близнюк, Натанаїл з Кани Галілейської, сини Заведея і двоє інших його учнів були разом. Отож пішли й сіли в корабель. А як настав ранок, стояв над берегом Ісус, але учні не знали, що то Ісус. Каже до них Ісус: Дітоньки, чи маєте чого перекусити? Ті йому відповіли: Ні.

Каже тоді той учень, якого любив Ісус, до Петра: То – Господь! Симон Петро, почувши, що то Господь, накинув одежу, був бо роздягнений, і побіг по морю. Інші учні припливли човном, були бо недалеко від землі, ліктів зо двісті. Коли, отже, вони вийшли на землю, бачать – жар розкладено і на ньому хліб. Мовить до них Ісус: Ходіть снідайте!

І говорили про учня, якого любив Ісус і який під час вечері схилився йому на груди і спитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?» І поширилась думка між братами, що той учень не вмре.

Це той учень, який те свідчить і який написав те, і знаємо, що його свідчення правдиве.

Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й сам світ не вмістив би написаних книг».

Продовження: Для кого Ісус умер і воскрес, або Істинний сенс Доброї Новини