Чужий, ще чужіший

Кожен епізод звірячого поводження з учасниками акцій протесту викликає таку панічну реакцію самозахисту: чужі! Багато хто з мого оточення, наприклад, вважає, що до нас когось завезли. Всі ці гади, які катують, б'ють, убивають, роздягають на морозі, крадуть із лікарень, — вони не наші. Не українці. І акцент у них якийсь не такий. І тримаються як не в себе вдома. І взагалі виродки. У нас таких не роблять. 

Не те щоб ми в це справді вірили. Просто досі ми могли дозволити собі розкіш не думати про це. Викреслити зі списку повсякденних думок. Ми ніколи їх не любили, наших так званих правоохоронців. Ми завжди знали, що серед них повно садистів і що закон писаний не для них. Але ми просто намагалися триматися від них подалі й розраховували, що нам пощастить і саме ми та наші близькі не потрапимо до них у лапи. 

Більше на це розраховувати не доводиться. Потрапимо. Обов'язково. Ми переконалися в цьому за останні два з гаком місяці на конкретних і моторошних прикладах. Рано чи пізно, через Майдан чи просто через безглузду випадковість, незалежно від освітнього рівня, мовної приналежності, політичних симпатій, — кожного з нас можуть побити, викрасти з лікарні, пограбувати, знайти в лісі мертвим. 

Чи треба дивуватися, що революція Євромайдану дуже швидко змінила гасла "свідомі" vs "запроданці" на "притомні" vs "бєспрєдєл"? І чи треба дивуватися, що основні події розвиваються на вулицях між мітингувальниками та силовиками вкупі з тітушками? І якщо опозиції закидають, що "вона не володіє ситуацією на Майдані", то й наша влада має нарешті визнати, що втрачає контроль над своїми "загонами особливого призначення". 

Що ця опора і втілення влади, для якої закони не писані, керується вже не так наказами з Банкової, як власним інстинктом самозбереження. Що вона захищає вже в основному себе, свій спосіб життя, свою систему цінностей і право на своє беззаконня. 

Звідки взялися ці люди? З яких щілин вилізли? Чиї будуть? Думати про це не хочеться. Але доведеться. Бо їх, хоч як важко це визнавати, не завезли до нас із іншої планети й не вивели у спеціальних інкубаторах. Ви пам'ятаєте, звідки беруться орки у світі Толкієна? Якщо ні, я вам нагадаю. Орки — це дуже, дуже покручені ельфи. Тому вони такі ефективні проти ельфів. Пекельні сили глибоко зіпсували їхню природу, зробивши жорстокість і готовність підкорятися основною расовою ознакою, і таким чином створили своє воїнство. 

Тому давайте більше не будемо про "правоохоронні органи". Давайте відмовимося від підміни понять і приймемо той факт, що власне "правоохоронних органів" у нас у країні немає. Як немає судів, системи права, закону та інших прекрасних атрибутів держави. По суті, наші силовики жодних правоохоронних функцій не виконують і не виконували. Під цією вивіскою в нас уже давно діють кримінальні бойовики, які орієнтуються на свій внутрішній звід правил. Невипадково методи в них упізнавані — бандитські. Ті ж методи індивідуального терору стосовно конкурентів — вивезення в ліс і катування, одиночні відстріли, знищене майно, залякування родин. Тільки ми звикли думати, що в такий спосіб бандити 1990-х віджимали бізнес. А тепер вони з допомогою тих самих банд, тільки впакованих в уніформу і з дозволом на спецзаходи, тими ж методами віджимають країну. 

Ці виконавці-профі й добровольці-практиканти, що приєдналися до них, вуличні "пацанські" банди на утриманні в солідних дядьків, які й самі з таких банд вийшли, — щирі, ідейні противники Майдану та євроінтеграції. Учасники протестів для них — найсправжнісінькі "класові вороги". Адже вони протестують саме проти тієї системи, яка робить спосіб життя таких "силовиків" можливим.

Вони розуміють, що у разі перемоги Майдану розпуском усіляких "беркутів" не обмежиться — хоча для них і це рівносильне кінцю світу. Стане неможливим життя, яким вони жили досі, — "пасли", "стригли", час від часу для розваги били, а за потреби — різали "овець". Робили те, що досі у системі, встановленій за нинішньої влади, було їхнім невід'ємним правом, улюбленою роботою й основним способом збагачення. 

Тому не варто обманюватися: вони не перейдуть, принаймні масово, на "наш" бік. Ніколи. Вони щиро захищають ту систему, якої — плоть від плоті. І яка, працюючи на себе, працює на них. Їхня безкарність — свідчення цього. Те, що "Беркут" бив мирних протестувальників, — факт. Довести, що силовики вбивали, катували, відвозили поранених із лікарень, взагалі-то, неважко. Але нікого з них не було покарано. Нікого не взяли під варту. Начальник київського главку, відповідальний за побиття 30 листопада й нібито відсторонений від посади, продовжує ходити на роботу, проводити наради й керувати столичною міліцією через "свого" в.о. Два його подільники — на волі. Тоді як учасники мирного протесту без плями крові на руках, та й такі, що просто потрапили під гарячу руку, — у камерах після потішних судів. І це ще кращому разі. Про гірший — не хочеться.

Тому не слід покладати великі надії на те, що "захід нам допоможе" запровадженням санкцій. Не слід розраховувати на заклики до "права", обурення правозахисників і резолюції ПАРЄ. Людям в уніформі всі ці слова ні про що не кажуть. І вже точно нічого хорошого не обіцяють. Усе, що їм залишається, — захищати свій спосіб життя. 

Погляньте на обставини звичайного бійця "Беркута". Тепер це неважко — соцмережі у поміч. "Общага", де він живе з сім'ю. Як морквина перед носом віслюка — обіцянка квартири. Невисока зарплата, що її може взагалі не бути — бо живуть вони за рахунок данини, яку збирають у своїх "районах", і час від часу балуються щедрими гонорарами за брудну роботу. Сувора ієрархія, підкреслена чіткими "таксами" для кожного щабля "вертикалі" при розподілі зібраної данини. Статутні відносини, щедро пересипані специфічними нестатутними обрядами та звичаями. "Чоловіча" робота, "чоловіча" компанія, "чоловічі" цінності, "чоловічі" моделі поведінки й комунікації. 

Життя прозоре. І "на роботі", і "вдома", тобто в "общазі". Зокрема — сімейне життя. Це робить і самого бійця, і членів його сім'ї заручниками обставин. Одна моя колишня колега вже багато років працює в дитячому садку в районі міліцейських гуртожитків. За її спостереженнями, відмінність "ментівських" дітей від решти разюча. При тому що йдеться про один із найдепресивніших районів Києва, де й "звичайні" діти часто не з найбільш благополучніших сімей. Діти "ментів", за її словами, навіть на цьому тлі вирізняються— ранньою звичкою до ненормативної лексики, невмотивованою агресивністю та безліччю інших проблем емоційного й інтелектуального характеру. 

Члени родини також у будь-який момент можуть виявитися заручниками в буквальному сенсі слова. Це не сприймається як щось надзвичайне. Так, варіант норми. Запорука відданості й чистоти помислів. Запорука "справжнього братства", яким вони навіть пишаються. Специфічна "ідейність" виростає на цьому ж ґрунті. Вони підкоряються не присязі чи принципам законності — вони підкоряються кодексу і звичаям цього специфічного братства. 

Занадто багато тестостерону. Занадто мало свободи. Саме по собі таке життя, позбавлене приватності, — суцільне насильство над людиною. Заперечення людини. 

Жорстокість у цих умовах — теж варіант норми. Вона культивується як ознака професійної придатності, хоча з боку виглядає, швидше, як профдеформація. Втім, про "людину" тут взагалі не йдеться. Про неї не те що "забули" — навіть ніколи й не чули.