Навряд чи усвідомлював високий посадовець всі аспекти цієї аналогії, проте вона виявилася значно глибшою, ніж просте порівняння масштабів. Адже, в обох випадках влада не спромоглася на адекватну реакцію на надзвичайну подію, приховувала від населення інформацію про її масштаби, проявила зневажливе ставлення центру до проблем національних окраїн.

Звичайно, в умовах європейської держави з демократичною формою правління це відбувалося зовсім не так виразно й однозначно, як в умовах тоталітарної комуністичної держави, та й наслідки катастрофи в Галісії значно менші. Проте проявилася велика подібність в непроможності централізованої багатонаціональної держави (такий тип держави часто називають імперією) забезпечити нормальний розвиток її народів. Адже для Мадрида, так само, як колись для Москви, основною ознакою ефективності дій місцевої влади було не вміння вирішувати проблеми регіону, а здатність боротися з сепаратистськими настроями. Тому й звучать тепер такі гострі звинувачення щодо некомпетентності галісійського уряду, яка проявилася під час ліквідації наслідків катастрофи.

Про ефективність дій центрального уряду також не приходиться говорити. Адже тільки через 25 днів після катастрофи до ліквідації її наслідків приступила армія. Можна зрозуміти іспанську владу – її армія має “значно важливіші” завдання, як от, безпідставно затримувати на замовлення США північнокорейські судна в Аравійському морі. Майже, як в “Конотопській відьмі” – нема часу на маневри, бо “відьми дощ забрали”.

Чорнобильська катастрофа була одним з важливих чинників розпаду Радянського Союзу. І в Іспанії після катастрофи в Галісії значно активізувалися борці за незалежність національних автономних областей. Це загострило кризу системи міжнаціональних стосунків в країні, найяскравішим проявом якої стало підтримане переважною більшістю населення бажання уряду Країни Басків організувати референдум про зміну статусу автономії – перехід до вільної асоціації з Іспанією, тобто до конфедеративного устрою, який є кроком на шляху до повної незалежності. Аналогією цього є прийняття радянськими республіками в 1990 році законів про економічну самостійність.

До боротьби з центральною владою приєдналося населення найбільшої й найрозвиненішої національної автономії – Каталонії, роль якої в Іспанії відповідає ролі України в колишньому Радянському Союзі. Багатотисячний мітинг солідарності з галісійським народом у Барселоні став яскравим прикладом цього.

Звичайно, теперішня ситуація в Іспанії не така гостра, як у Радянському Союзі в 1989 році. Тому негайного розвалу країни навряд чи приходиться очікувати. Проте значних кроків на шляху самовизначення народів Іспанії цілком можна сподіватися. Не можна не згадати й про ще одну аналогію. Детонатором розвалу Радянського Союзу була програна війна в Афганістані. Звичайно, прикордонний конфлікт Іспанії з Марокко має значно менші масштаби. Проте його загострення, особливо, якщо Іспанія візьме участь в антиіракській військовій операції США,– цілком реальне.

Отже, слова іспанського міністра про “іспанський Чорнобиль”, всупереч його бажанню, можуть виявитися у значній мірі пророчими.

Інформаційно-аналітичний тижневик СВІТ
ЗА ТИЖДЕНЬ у форматі Word